Дональд Гендерсон

Гендерсон був керівником програми вірусологічого нагляду CDC з 1960 до 1965, працюючи в тісному співробітництві з натхненним епідеміологом Олександром Ленгмюром. Впродовж цього періоду він та його підрозділ розробили пропозицію для програми Допомоги Сполучених Штатів для міжнародного розвитку (англ. United States Aid for International Development, USAID) щодо елімінації натуральної віспи та контролю кору впродовж 5-річного періоду у 18 суміжних країнах у західній та центральній Африці[11]. Цей проект фінансувався USAID, польові операції почались у 1967[10].

Ініціатива USAID забезпечила важливий стимул для програми Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) по ерадикації натуральної віспи по усьому світу за 10-річний період. У 1966 Гендерсон переїхав до Женеви аби стати директором цієї кампанії. У цей час натуральна віспа широко зустрічаються по всій Бразилії і в 30 країнах Африки і Південної Азії. Щорічно фіксували 10 мільйонів випадків та 2 мільйони смертей. Вакцинації забезпечила певний контроль, але ключова стратегія була «нагляд-стримування». Цей метод полягає у негайному повідомленні про випадки від усіх підрозділів охорони здоров'я та швидкій вакцинацію членів сім'ї хворих на підтверджені випадки захворювання та осіб, що з ними були у близькому контакті. Персонал ВООЗ та радники з деяких 73 країн працювали у тісній співпраці з національним персоналом. Останній випадок був у Сомалі 26 жовтня 1977 року, лише через 10 років від початку програми[10]. Через три роки Міжнародна Асамблея Здоров'я рекомендувала, що можна припинити вакцинацію від натуральної віспи. Натуральна віспа — перше коли-небудь ерадиковане людське захворювання[12]. Цей успіх дав стимул Міжнародній розширеній програмі імунізації ВООЗ, яка мала на меті інші захворювання, що можна попередити вакцинами, включаючи поліомієліт, кір, правець, дифтерію та кашлюк[13]. Тепер цілі ерадикації — поліємієліт та хвороба ришти[8][14].

З 1977 до серпень 1990, Гендерсон був деканом Школи громадського здоров'я Джона Гопкінса. У 1991 його призначено заступником директора з наук про життя, Управління політики у науці та технологіях, Виконавче управління Президента (1991–93), а пізніше — заступником помічника державного секретаря і старшим науковим консультантом Міністерства охорони здоров'я і соціальних служб США (HHS)[10]. У 1998 він став директором-засновником Центру цивільних стратегій біозахисту імені Джона Гопкінса, тепер Центру безпеки здоров'я UPMC[6].

Після атаки 11 вересня 2001 секретар HHS Томмі Томпсон попросив взяти відповідальність за Управління готовності громадського здоров'я (потім Управління помічника секретаря з готовності та реагування)[15][16][17]. Для цього Конгрес виділив 3 млн доларів[10].

На момент смерті Гендерсон був почесним редактором академічного журналу Безпека здоров'я (англ. Health Security, колишнього Біобезпека та біотероризм: стратегія, практика та наука біозахисту, англ. Biosecurity and Bioterrorism: Biodefense Strategy, Practice, and Science)[18].

• 1975 — Медаль Джорджа Макдональда, Лондонська школа тропічної медицини[19]
• 1978 — Медаль громадського благополуччя, Національна академія наук[20]
• 1985 — Міжнародна премія Альберта Швейцера в медицини[21]
• 1986 — Національна наукова медаль США у біології[22]
• 1988 — Премія Японії, разом з докторами Isao Arita та Франком Феннером[23]
• 1994 — Золота медаль Альберта Себіна, Фонд Себіна[24]
• 1995 — Медаль Джона Стернса, Медична академія Нью-Йорку[25]
• 1996 — Медаль Едварда Дженера, Королівське товариство медицини[26]
• 2001 — Товариство Клану Гендерсон, відзнака вождя клану[27]
• 2002 — Президентська медаль Свободи[28][29]
• 2013 — Орден діамантової зірки, із Великим кордоном, Китай[30][31]
• 2014 — Нагорода принца Махідола, Таїланд[32][33]
• 2015 — Нагорода Charles Merieux, Національна фундація інфекційних захворювань[34]

Сімнадцять університетів присудили Гендерсону почесні вчені ступені[35].

• Fenner F, Henderson DA, Arita I, Jezek Z, Ladnyi. (1988) Smallpox and Its Eradication (ISBN 92-41-56110-6), Geneva, World Health Organization. The definitive archival history of smallpox.
• Henderson DA. (2009) Smallpox, the Death of a Disease (ISBN 978-1591027225) New York: Prometheus Books
• Henderson DA (1993) Surveillance systems and intergovernmental cooperation. In: Morse SS, ed. Emerging Viruses. New York: Oxford University Press: 283—289.
• Henderson DA, Borio LL (2005) Bioterrorism: an overview. In Principles and Practice of Infectious Diseases (Eds. Mandell MD, Bennett JE, Dolin R) Phil, Churchill Livingstone, 3591–3601.
• Henderson DA (2010) The global eradication of smallpox: Historical Perspective and Future Prospects in The Global Eradication of Smallpox (Ed: Bhattacharya S, Messenger S) Orient Black Swan, London. 7–35
• Henderson DA, Shelokov A (1959). Medical progress: Epidemic neuromyasthenia—clinical syndrome. N Engl J Med 260 (757–764): 814–818.
• Langmuir AD, Henderson DA, Serfling RE (1964). The epidemiological basis for the control of influenza. Am J Public Health 54: 563–571. doi:10.2105/ajph.54.4.563.
• Neff JM, Lane JM, Pert JH, Moore R, Millar JD, Henderson DA (1967). Complications of smallpox vaccination: I. National survey in the United States, 1963. N Engl J Med 276: 125–132. doi:10.1056/nejm196701192760301.
• Henderson DA. (1967) Smallpox eradication and measles-control programs in West and Central Africa: Theoretical and practical approaches and problems. Industry and Trop Health VI, 112—120, Harvard School of Public Health, Boston.
• Henderson DA (1972). Epidemiology in the global eradication of smallpox. Int J Epidemiol 1: 25–30. doi:10.1093/ije/1.1.25.
• Henderson DA (1975). Smallpox eradication—the final battle (Jenner Lecture). J Clin Path 28: 843–849. doi:10.1136/jcp.28.11.843.
• Henderson DA (1976). The eradication of smallpox. Scientific American 235: 25–33. doi:10.1038/scientificamerican1076-25.
• Henderson DA (1998). The challenge of eradication: lessons from past eradication campaigns (The Pittsfield Lecture). Int J Tuberc Lung Dis 2: 54–58.
• Henderson DA. (1998) The siren song of eradication. J Royal College of Physicians 32, 580—584.
• Henderson DA (1999). The looming threat of bioterrorism. Science 283: 1279–1282. doi:10.1126/science.283.5406.1279.
• Henderson DA; Inglesby TV; Barlett JG (1999). Smallpox as a biological weapon: medical and public health management. JAMA 281: 2127–2137. PMID 10367824. doi:10.1001/jama.281.22.2127.
• O'Toole T, Henderson DA (2001). A clearly present danger: confronting the threat of bioterrorism. Harvard International Forum 23: 49–53.