Дондуков-Корсаков Олександр Михайлович

Дондуков-Корсаков Олександр Михайлович (24(12), за ін. даними, 29(17).09.1820–27(15). 04.1893) – військовий і державний діяч Російської імперії, генерал-ад'ютант (1869), генерал від кавалерії (1878), князь. Почесний громадянин міст Житомир (1874) і Київ (1875), почесний член Київського церковно-археологічного товариства (1876). Народився в м. Санкт-Петербург. Син камергера, майбутнього віце-президента Петербурзької АН князя М.Дондукова-Корсакова (1794–1869).

Дондуков-Корсаков Олександр Михайлович
Народився	12 (24) вересня 1820 Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Помер	15 (27) квітня 1893 (72 роки) Порховський повітd, Псковська губернія, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	політик, державний діяч
Alma mater	Ліцейський благородний пансіонатd
Учасник	Велика Кавказька війна, Кримська війна і Російсько-турецька війна 1877–78
Титул	Князь
Посада	member of the State Council of the Russian Empired
Військове звання	Генерал від кавалерії
Батько	Michail Aleksandrovič Dondukov-Korsakovd
У шлюбі з	Nadezhda Kologrivovad
Нагороди	Медаль «У пам'ять війни 1853—1856»
Медіафайли у Вікісховищі

Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету зі ступенем кандидата (1840), після чого пішов у юнкери Кірасирського (Гатчинського) полку лейб-гвардії кірасирської дивізії. Від 1841 – офіцер, на маневрах 1842 був контужений. Од 1844 – на Кавказі, став порученцем генерала Олександра Нейгарта. 1845 – у штабі М.Воронцова, від 1846 – його ад'ютант. У боях проти тамтешніх горців поранений. 1853 перебував за кордоном.

Брав участь у Кримській війні 1853–1856, служив ад'ютантом головнокомандувача Окремим Кавказьким корпусом М.Муравйова (Карського). 1855–58 командував Нижегородським драгунським полком. За хоробрість удостоївся генеральського чину.

Направлений до Донського козацького війська, з 1860 виконував обов'язки начальника штабу. 1863 увільнений у безтермінову відпустку. 1868 зарахований на службу до відомства внутрішніх справ, від 28(16) січня 1869 до 28(16) квітня 1878 обіймав посаду київського, подільського і волинського генерал-губернатора. Водночас 1877 командував Київським військовим округом.

Учасник російсько-турецької війни 1877–1878. За наказом імператора Олександра II, формально залишаючись генерал-губернатором, очолив корпус російської армії в Болгарії (1877), став командиром східного загону (1878). Як імператорський комісар і начальник окупаційних військ забезпечив прийняття болгарськими Установчими зборами конституції. Від 26(14) лютого 1880 – харківський тимчасовий генерал-губернатор (з підпорядкуванням йому Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній, а за-тим іще Курської, Воронезької, Орловської) та командувач Харківським військовим округом (прибув до Харкова 21(09) березня того року), від 25(13) січня 1881 – одеський тимчасовий генерал-губернатор і командувач Одеським військовим округом, від 1882 – головний цивільний і військовий урядовець на Кавказі, командувач місцевого військового округу. Від 1890 – член Державної ради.

Кавалер багатьох орденів, у т. ч. – св. кн. Олександра Невського, св. Володимира 1-го ст., св. Анни 1-го ст., св. Станіслава 1-го класу, св. Георгія 4-го класу.

Помер у с. Полоне (Полоная) Псковської губернії (нині село Псковської обл., РФ).