Олександр II (російський імператор)

Олекса́ндр ІІ (17 [29] квітня 1818(18180429) 1 [13] березня 1881) російський імператор з 1855 до 1881 року. Старший син Миколи І. Відомий своїми реформами, зокрема скасуванням кріпосного права.

Олександр II Миколайович
Александр Николаевич Романов
Олександр II Миколайович
Фотопортрет Олександра ІІ
невідомий автор, 1878 або 1881
Прапор
12-й Імператор Всеросійський
18 лютого (2 березня) 1855  1 (13) березня 1881
Коронація: 26 серпня (7 вересня) 1856
Прем'єр-міністр: Олександр Іванович Чернишов (1856)
Олексій Федорович Орлов(1857—1861)
Дмитро Миколайович Блудов(1861—1864)
Павло Павлович Гагарін(1864—1872)
Павло Миколайович Ігнатьєв (1872—1879)
Петро Олександрович Валуєв (1879—1881)
Попередник: Микола I
Спадкоємець: Микола (до 1865);
Олександр III
Наступник: Олександр III
Прапор
3-й Цар Польський
18 лютого (2 березня) 1855  1 (13) березня 1881
Попередник: Микола I
Наступник: Олександр III
Прапор
3-й Великий Князь Фінляндський
Прапор
18 лютого (2 березня) 1855  1 (13) березня 1881
Попередник: Микола I
Наступник: Олександр III
 
Народження: 17 (29) квітня 1818(1818-04-29)
Москва
Смерть: 1 (13) березня 1881(1881-03-13) (62 роки)
Санкт-Петербург
Поховання: Петропавлівський собор
Країна: Російська імперія
Релігія: православ'я
Рід: Романови
Батько: Микола I
Мати: Олександра Федорівна
Шлюб: Марія Олександрівна[1][2][…] і Catherine Dolgorukovd[3]
Діти: Микола, Олександр, Володимир, Олексій, Сергій, Павло, Олександра, Марія
Автограф:
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Білого орла
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Орден Чорного орла
Великий Хрест ордена Червоного орла
Великий хрест Pour le Mérite
Великий хрест ордена Корони (Вюртемберг)
Великий хрест ордена «За військові заслуги» (Вюртемберг)
Лицар Великого хреста ордена Нідерландського лева
Лицар Великого хреста військового ордена Віллема
Орден Святого Георгія (Ганновер)
Орден Святого Петра Цетинського
Орден Людвіга (Гессен)
Орден Філіппа Великодушного
Хрест «За військові заслуги» (Гессен)
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер ордена Марії-Терезії
Орден Вірності (Баден)
Великий хрест ордена Церінгенського лева
Вищий орден Святого Благовіщення
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер Великого Хреста ордена Корони Італії
Орден Меджида 1 ступеня
Орден Османие 1 ступеня
Кавалер ордена Золотого руна
Орден Святого Губерта
Орден Слона
Кавалер Великого хреста ордена Спасителя
Великий хрест ордена Білого Сокола
Орден Рутової корони
Великий хрест ордена дому Саксен-Ернестіне
Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга
Лева і Сонця 1 ступеня
Орден Вендської корони
Орден підв'язки
Золота зброя «За хоробрість» з алмазами

 Медіафайли у Вікісховищі

За його правління проводилась політика жорсткої русифікації деяких народів імперії, зокрема поляків та українців.

В російській та болгарській історіографії відомий з епітетом Визволитель.

Правління

Коронований 18 лютого 1855 року, під час Кримської війни. Бойові дії закінчились у серпні 1855, після залишення російської армією Малахова кургану та південної сторони Севастополя. Закінчення війни було оформлено у березні 1856 Паризьким мирним договором.

Першим рокам правління було притаманне лібералізація та ослаблення державного контролю над суспільством. 1855 закритий Вищий цензурний комітет. Була проголошена амністія політичним в'язням, декабристам, петрашевцям та учасникам Польського повстання 1830 року [4]. 1857 року ліквідовані військові поселення.

Поразка Російської імперії у Кримській війні 1853—1856, криза економічного розвитку країни, національно-визвольний рух стали поштовхом для реформування держави. У січні 1857 розпочав роботу таємний комітет з підготовки селянської реформи у складі 11 осіб.

Імплементація селянської реформи розпочалась у 1861 році. 19 лютого 1861 був оприлюднений Маніфест про скасування кріпосного права. Історики по-різному оцінюють наслідки земельної реформи. За думкою одних, вона була здійснена в інтересах землевласників, а селяни потрапляли у нову економічну залежність від поміщиків, тому що були змушені викуповувати або орендувати землю у останніх. Інші підкреслюють, що за 20 років після реформи економічні показники сільського господарства покращилися, а значна доля селян, що не знайшли місце в нових умовах, стали трудовою базою для зростання промисловості[5][6]. Класик української літератури Панас Мирний назвав реформу «Голодною волею»[7].

Були також проведені інші реформи Російської імперії:

Після польського повстання 1863 року царський режим перейшов до більш реакційної політики.

У зовнішній політиці Олександр ІІ дотримувався німецької орієнтації, особливу увагу приділяв т. зв. східному питанню. Взяв курс на жорстке підкорення гірських народів Кавказу.

Александр II. Костянтин Маковський (1881)

У 1877—1878 роках прагнучи зміцнити позиції Російської імперії на Балканах, вів війну з Османською імперією.

За Олександра ІІ до Росії було приєднано Північний Кавказ, завойовано значну частину Середньої Азії. В 1863—1864 жорстоко придушив національно-визвольне повстання у Польщі.

Національна політика

22 січня (3 лютого) 1863 року розпочалось національно-визвольне повстання на території Польщі, Литви, Білорусі та Правобережної України. До травня 1864 року повстання було придушене російським військами. За причетність до повстання було страчено 128 людей, 12 500 — заслано в інші місцевості (частина з них пізніше підняла Кругобайкальське повстання 1866 року), 800 відправлено на каторгу.

Повстання спричинило посилення політики жорсткої русифікації поляків, білорусів та українців. Реформована початкова школа ставила задачею виховання дітей у дусі самодержавства та православної віри. На території Холмщини царат прийняв рішення перевести в православ'я храми, які належали Холмській греко-католицькій єпархії. Ці дії зустріли спротив жителів села Пратулин. 24 січня (5 лютого) 1874 року віруючі зібрались біля церкви, солдати російської армії стали в них стріляти. Загинуло 13 людей, які були канонізовані католицькою церквою як пратулинські мученики.

В розпал січневого повстання імператор схвалив Валуєвський циркуляр про призупинення друку українською мовою. До пропуску цензурою дозволялись лише «только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы» (рос.). У 1876 році Олександр ІІ підписав Емський указ щодо заборони викладання української мови.

Проводилась політика заступництва щодо литовців та латишів, оскільки серед цих народів вбачалася противага полякам.

1863 - 1867 частина північнокавказьких племен (переважно черкеських) була виселена з берегу Чорного моря в Османську імперію.

За Олександра ІІ відбувалися деякі зміни в антисемітській політиці Російської імперії щодо євреїв. Так, рядом указів, випущених з 1859 по 1880 роки, частина єврейського населення, як-от купці першої гільдії (з 1859), особи з вищою освітою (з 1861), лікарі (закони 1865, 1866, 1867), отримала право проживання поза «межею осілості». У вищих навчальних закладах із 1880-х років діяла процентна норма — припустимий максимум студентів-євреїв (3 % у столицях, 5 % в інших містах, 10 % у межі осілості). Ремісничі цехи у всіх містах, крім Одеси, у 1880-х роках були розпущені.

Замах на вбивство та смерть

Було здійснено кілька замахів на вбивство Олександра II (1866, 1867, двічі у 1879, 1880 роки).

Останній замах здійснений 1 березня 1881 у Петербурзі терористичною групою Народна воля. Бомбу для замаху виготовив Микола Кибальчич, винахідник і революціонер українського походження. Безпосередньо кидання бомби було доручено Ігнатію Гриневецькому, Михайлу Тимофеєву, Івану Ємельянову, Миколі Русакову. Останній кинув першу бомбу у екіпаж імператора, однак після першого вибуху Олександр II не загинув. Другий вибух від рук Ігнатія Гриневицького став смертельним.

Пам'ять

пам'ятник Царю-Визволителю, Софія

На місці загибелі Олександра II у Петербузі споруджений Храм Воскресіння Хрестового, більш відомий як Спас на Крові.

На честь загиблого царя було названо багато вулиць у різних містах імперії, більшість з яких пізніше було перейменовано. Існують вулиці його імені в Софії та Тампере.

1907 року в Софії встановлений пам'ятник Царю-Визволителю.

В Одесі збереглася Олександрівська колона, встановлена на честь імператора.

Зберігся пам'ятник на території Київської картинної галереї.

Нагороди

Російська імперія

Франція

Королівство Пруссія

Королівство Вюртемберг

Нідерланди

Королівство Ганновер

Велике герцогство Гессен

  • Орден Людвіга (Гессен), великий хрест (25 березня 1839)
  • Орден Філіппа Великодушного, великий хрест (25 грудня 1843)
  • Хрест «За військові заслуги» (Гессен) (16 травня 1878)

Австрійська імперія

Велике герцогство Баден

Бразильська імперія

Королівство Сардинія

Османська імперія

Інші країни і доми

Див. також

Примітки

  1. Александр II // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. I. — С. 402–411.
  2. Мария Александровна // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVIIIа. — С. 636–637.
  3. Kindred Britain
  4. Манифест в ознаменование начала царствования императора Александра II. 27 марта 1855 г. - ВикиЧтение
  5. Ю.Ю.Иерусалимский. Отечественная историография второй половины XIX - начала XX века о крестьянской реформе 1861 г. - Вестник Томского государственного университета, 2017, № 415
  6. О.П.РеєнТ.ДО ПРОБЛЕМИ СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА В 1861 р.
  7. Панас Мирний почав писати художні твори в середині 60-х років, коли селянство після скасування кріпаччини одержало «голодну волю». Чотири пореформені десятиріччя — суцільний процес повільного болісного вмирання. Селяни постійно недоїдали і під час неврожаїв десятками тисяч умирали від голоду та епідемій.

Джерела

  • Сербіна Н. Ф. Олександр II // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004 — Т. 2. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Шандра В. Олександр II // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 511. — ISBN 978-966-611-818-2.
  • Шандра В. М. Олександр II // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 566. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Воткинск: Летопись событий и фактов. — Устинов, 1985. (рос.)
  • Столетие Вятской губернии. — Вятка, 1880. — Т. 1. (рос.)
  • Тарасов Н. О Высочайшем путешествии Государя императора // Русская старина. — 1872. — № 3. (рос.)
  • Удмуртская республика : энциклопедия / гл. ред. В. В. Туганаев. — Ижевск : Удмуртия, 2000. — 800 с. — 20 000 экз. ISBN 5-7659-0732-6. (рос.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.