Донектарський період

Донектарський період — перший період геологічної історії Місяця. Почався з утворення супутника (близько 4,5 млрд років тому) і закінчився з настанням нектарського періоду (4,20–3,80 млрд років тому). Межа між цими періодами проведена за появою басейну Моря Нектару (сам цей басейн відносять до нектарського періоду)[1].

Басейн Моря Нектару, одразу перед появою якого закінчився донектарський період (саме море з'явилося значно пізніше)
Гіппарх — кратер донектарського віку. Видно сильну зруйнованість, характерну для таких кратерів.

Виділення цього періоду запропонували 1975 року Д. Стюарт-Александер та Д. Вільгельмс[2], які розділили колишній доімбрійський період на донектарський та нектарський. Зрідка донектарський період називають гіппархівським за назвою одного з кратерів, що тоді з'явилися, — кратера Гіппарх[3]. Оскільки цей проміжок часу не має чітко визначеної нижньої межі, називання його геологічним періодом, а сукупності його порід геологічною системою є дещо умовним[4].

Для донектарського періоду існує поділ на частини: на основі даних про відносний вік донектарьких басейнів Д. Вільгельмс розділив їх на 9 груп, що відповідають 9 часовим проміжкам. Цим проміжкам передує час, із якого не збереглося жодного басейну[4][5][6]. Розділення цього періоду ускладнене тим, що для донектарських басейнів важко встановити навіть відносний вік: існують різні визначення послідовності їх утворення[7].

Ідентифікація об'єктів донектарського віку

Приналежність деталей місячної поверхні до донектарського періоду найнадійніше встановлюється за їх перекриттям із маркером кінця цього періоду — викидами басейну Моря Нектару. Якщо деталь поверхні перекрита цими викидами, вона має донектарський вік.

Вік кратера можна приблизно оцінити за ступенем його збереженості: донектарські кратери, як найдавніші, здебільшого збереглися найгірше. Вони сильно зруйновані пізнішими ударами та часто вкриті викидами новіших кратерів. Але подібної зруйнованості набули й деякі молодші кратери, поруч із якими пізніше з'явилися великі басейни[4].

Важливий спосіб визначення віку ділянок поверхні небесних тіл заснований на підрахунку кратерів, що накопичилися на цих ділянках за час їх існування. На основі даних зонда Lunar Reconnaissance Orbiter визначено, що концентрація кратерів діаметром ≥20 км для басейну Моря Нектару складає 135 ± 14 шт/млн км2 (раніше її оцінювали в 79 ± 14 шт/млн км2[8][7]). Відповідно, на ділянках донектарського віку вона більша за цей поріг, а для їх сукупності складає 188±7 шт/млн км2[7].

Об'єкти, що утворилися протягом періоду

Ділянки місячної поверхні, що збереглися з донектарського періоду, займають невелику область на півдні видимого боку та значно більшу — на зворотному боці. До них належать найбільші місячні кратери — басейн Південний полюс — Ейткен та гіпотетичний басейн Океану Бур (вони ж є найдавнішими місячними кратерами, що збереглися досі)[9][4]. Ділянки донектарського віку не досліджувалися ні астронавтами «Аполлонів», ні апаратами серії «Луна», оскільки мають незручне розташування. Але породи цього віку трапляються в зразках, зібраних в інших місцях[1][4].

У цьому періоді — ймовірно, 4,4–4,2 млрд років тому — затверділа місячна кора[4][1]. Найімовірніше, вона виділилася з океану магми завдяки гравітаційній диференціації — спливанню легких речовин догори. Відповідно, її складають здебільшого легкі породи — анортозит, норит та троктоліт (разом відомі як ANT). Інша важлива група древніх місячних порід отримала назву KREEP завдяки високому вмісту калію (K), рідкісноземельних елементів (REE) та фосфору (P). Можливо, ці породи утворилися з того ж океану після кристалізації легких мінералів або з розплаву, що з'являвся при ударах астероїдів. Найдавніші датовані місячні породи мають радіоізотопний вік близько 4,52 млрд років. Відносно незмінна давня місячна кора відома лише за маленькими фрагментами в складі брекчій, утворених пізнішими ударами[1][4][10].

У донектарському періоді йшло інтенсивне астероїдне бомбардування Місяця, як і інших тіл Сонячної системи. За фотографічними дослідженнями виявлено близько 30 донектарських імпактних басейнів, з яких біля третини є гіпотетичними[1][11]. Ще порядку сотні древніх басейнів вдалося виявити за даними щодо товщини місячної кори, отриманими на основі альтиметричних та гравіметричних вимірювань: ці басейни вже настільки зруйновані, що практично не вирізняються в рельєфі[12][7]. Очевидно, переважна їх більшість є донектарськими[7].

Донектарських вулканічних порід та форм рельєфу не ідентифіковано. Чи були тоді виливи морської лави, невідомо; якщо й так, моря тих часів були знищені подальшими ударами. Невідомі на місячній поверхні й розломи та складки донектарського віку[1][4][10].

Серед великих кратерів (басейнів) донектарський вік, ймовірно, мають кратери Аполлон, Біркхоф, Грімальді, Лоренц, Мілн, Планк, Пуанкаре, деякі об'єкти без офіційної назви, зокрема, басейн Південний полюс — Ейткен, а також басейни морів Достатку, Мрії, Південного, Сміта та гіпотетичні басейни морів Крайового, Островів, Спокою, Хмар та Океану Бур[11][4]. Не виключено, однак, що деякі з перерахованих кратерів є нектарськими, а деякі з тих, що найчастіше вважаються нектарськими, — донектарськими[7].

Примітки
  1. Tanaka K.L., Hartmann W.K. Chapter 15 – The Planetary Time Scale // The Geologic Time Scale / F. M. Gradstein, J. G. Ogg, M. D. Schmitz, G. M. Ogg. — Elsevier Science Limited, 2012. — P. 282–284. — ISBN 978-0-444-59425-9. — DOI:10.1016/B978-0-444-59425-9.00015-9.
  2. Stuart-Alexander, D. E.; Wilhelms, D. E. (1975). The Nectarian system, a new lunar time-stratigraphic unit. Journal of Research of the U.S. Geological Survey 3 (1): 53–58. Bibcode:1975JRUGS...3...53S.
  3. Суханов А. Л. (1991). Геологическое строение Луны. Астрономический вестник 25 (4). Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 9 травня 2015.
  4. Wilhelms D. Chapter 8. Pre-Nectarian System // Geologic History of the Moon. — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  5. Wilhelms D. Chapter 14. Summary // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 277–278. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  6. Harland W. B., Armstrong R. L., Cox A. V. et al. 3.5. Precambrian chronostratic eras // A Geologic Time Scale 1989. — Cambridge University Press, 1990. — P. 23. — ISBN 9780521387651.
  7. Fassett, C. I.; Head, J. W.; Kadish, S. J.; Mazarico, E.; Neumann, G. A.; Smith, D. E.; Zuber, M. T. (2012). Lunar impact basins: Stratigraphy, sequence and ages from superposed impact crater populations measured from Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA) data. Journal of Geophysical Research 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951.
  8. Wilhelms D. Chapter 9. Nectarian System // Geologic History of the Moon. — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  9. Wilhelms D. Plates 06A, 06B (Pre-Nectarian system) // Geologic History of the Moon. — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  10. Stöffler, D.; Ryder, G. (2001). Stratigraphy and Isotope Ages of Lunar Geologic Units: Chronological Standard for the Inner Solar System. Space Science Reviews 96 (1-4): 9–54. Bibcode:2001SSRv...96....9S. doi:10.1023/A:1011937020193.
  11. Wood C. A. (14 серпня 2004). Impact Basin Database. lpod.org. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 7 лютого 2015.
  12. Frey, H. V. (2009). Crustal Thickness Evidence for More Previously Unrecognized Large Lunar Basins. 40th Lunar and Planetary Science Conference, (Lunar and Planetary Science XL), held March 23-27, 2009 in The Woodlands, Texas, id.1687. Bibcode:2009LPI....40.1687F.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.