Басейн Південний полюс — Ейткен

Басейн Південний полюс — Ейткен (англ. South Pole–Aitken basin) — найбільший відомий кратер Місяця[1][5][6]. Розташований на півдні зворотного боку. Має форму еліпса з осями 2400 та 2050 км; координати центру — 53° пд. ш. 169° зх. д.[1] Названий за об'єктами, розташованими на його протилежних краях, — південним полюсом Місяця та кратером Ейткен. Це робоче позначення; офіційної (затвердженої Міжнародним астрономічним союзом) назви він не має[2].

Басейн Південний полюс — Ейткен
англ. South Pole–Aitken basin
Карта висот Місяця (синє — низовини, червоне — височини). Басейн Південний полюс — Ейткен — простора западина в центрі.

Карта висот Місяця (синє — низовини, червоне — височини). Басейн Південний полюс — Ейткен — простора западина в центрі.

53° пд. ш. 169° зх. д.
Небесне тілоМісяць
Типметеоритний
Діаметр2400×2050[1] км
Площа3,8 млн[2] км²
Найбільша глибина6000–8000[3][4] м
ЕпонімПівденний полюс Місяця та кратер Ейткен
 Басейн Південний полюс — Ейткен у Вікісховищі
Зворотний бік Місяця. Басейн Південний полюс — Ейткен вирізняється темним кольором.
Карта висот Місяця. Ліворуч — видимий бік, праворуч — зворотний. Басейн — унизу на правому зображенні.
Карта концентрації торію в ґрунті. Видно її збільшення в басейні.
Карта гравітаційного прискорення на рівні місячної поверхні. Видно сильну позитивну аномалію в області басейна.
Карта гравітаційного прискорення з поправкою на висоту (перераховано на рівень умовної сфери). Видно слабку негативну аномалію в області басейна.
Карта величини індукції магнітного поля Місяця. Видно скупчення ділянок із посиленим магнітним полем на півночі басейна.

Басейн Південний полюс — Ейткен, ймовірно, є найстаршим місячним кратером, що зберігся до нашого часу[1][7][6]. Його вік оцінюють у 4,2–4,3 млрд років[7]. Він сильно зруйнований і виглядає як простора низовина дещо темнішого, ніж навколо, забарвлення. За час його існування на ньому накопичилися численні менші кратери, найбільші з яких — Аполлон (520 км), Пуанкаре (350 км), Планк (320 км), Шредінгер (320 км) та басейн Моря Мрії (320 км)[8][2].

Назва

Цей об'єкт належить до гігантських кратерів, які називають імпактними басейнами[9][10]. Він отримав робоче позначення «басейн Південний полюс — Ейткен» (англ. South Pole–Aitken basin) згідно зі звичною практикою називати великі кратери, що поки не мають офіційної назви, за іменами об'єктів, розташованих на їх протилежних краях. Робоча група МАС із планетної номенклатури розглядала пропозицію назвати цей басейн на честь американського планетолога Юджина Шумейкера, але не ухвалила її[11].

Опис

Басейн Південний полюс — Ейткен є найбільшою на Місяці структурою, щодо імпактного походження якої нема сумнівів, і одним із найбільших кратерів Сонячної системи[1][6][3].

Цей басейн помітно витягнутий з півночі на південь (точніше, по азимуту 19°W)[1]. Він простягається від 16° пд.ш. до полюса і заходить ще на 5° на видимий бік[12], а його центр лежить на 53° пд. ш. 169° зх. д. Це приблизно еліптична западина з розмитими межами, в якій розрізняють дещо меншу подібну западину. Зовнішня має розміри 2400×2050 км, а внутрішня — 1940×1440 км; їх центри та напрямки витягнутості добре збігаються. Їм непогано відповідають за формою й області підвищеної концентрації заліза та торію[1]. Втім, сильна зруйнованість басейна заважає точно визначити його межі, і є інші оцінки розмірів, положення центру й навіть кількості його кілець[13][14][5].

Край зовнішньої западини найкраще зберігся на північному сході (де утворює «сходинку») та на протилежному краю (де відмічений гірським хребтом під неофіційною нині назвою «гори Лейбніца»). В інших місцях він прослідковується погано — особливо на заході, де басейн межує з більш низькою місцевістю, ніж на сході, і утворює менший перепад висот[1][14]. У північно-східній частині басейна між зовнішнім (виразним) та внутрішнім (невиразним) кільцем (біля 23° пд. ш. 154° зх. д.) тягнеться виразний гірський хребет, якого в інших місцях нема. Найімовірніше, він теж пов'язаний походженням із басейном[1].

Цей басейн є найглибшим кратером Місяця. Його глибина відносно країв здебільшого сягає 5–8 км, а відносно північного краю — біля 11 км[12][3][4]. З врахуванням дрібномасштабних деталей рельєфу — окремих кратерів та гір — різниця висот найглибшої точки його дна та найвищої точки краю перевищує 16 км[13]. Найглибше місце басейна та всього Місяця знаходиться в маленькому кратері на дні кратера Антоніаді (70.36° пд. ш. 172.50° зх. д. / -70.36; -172.50 (найглибша точка Місяця); 8,88 км під середнім рівнем поверхні Місяця)[12]. Середній рівень поверхні басейна лежить на 2,3 км нижче за середній рівень поверхні Місяця[2].

Хоча багато імпактних структур Місяця залиті базальтовою лавою, в басейні Південний полюс — Ейткен її небагато[15][4]. Вона вкриває лише невеликі (однак численні) ділянки, переважно в великих кратерах (особливо в північній та центральній частині басейна)[16][17][1]. Там є кілька десятків (за іншими підрахунками, більше сотні[18]) темних лавових «озер» загальною площею 205 000 км2 — близько 5 % його площі. Від усіх морських ділянок Місяця вони складають <5 % за площею та 1,5 % за об'ємом[16]. Вони утворилися значно пізніше самого басейна: в основному в імбрійському, а деякі — в ератосфенівському періоді (від 3,8 до 2,6, зрідка до 1,6 млрд років тому)[19][16][4]. Дві з них мають власні назви: Море Мрії та Озеро Забуття. Окрім темних лавових рівнин, у басейні є і світлі — замасковані яскравими викидами з кратерів («криптоморя»)[4]. В окремих кратерах трапляються й пірокластичні породи — результат вивержень іншого типу[20]. Деякі породи басейна інтерпретуються як застиглий ударний розплав[19].

Басейн Південний полюс — Ейткен має дещо темнішу поверхню, ніж навколо. Темний колір є наслідком відмінностей у хімічному складі: там виявлено підвищення вмісту заліза, а також титана та торію. Їх наявність свідчить про те, що удар, який створив басейн, викинув поверхневі породи геть, і теперішня поверхня басейна утворена породами з глибини. Найбільша глибина спостерігається дещо південніше центру басейна, а найвищий вміст згаданих елементів — дещо північніше[1][21][14].

Сила тяжіння над басейном (перерахована на сталий рівень висоти) трохи зменшена (в окремих його ділянках, зокрема в кратері Аполлон, її зниження значно сильніше)[14][22]. Висота місячного геоїда в області басейна зменшена приблизно на 300 м. Але гравітаційна аномалія з поправкою на тяжіння деталей рельєфу (аномалія Буге) в цій області позитивна й дуже сильна (400–600 мГал)[22]. Ці особливості вказують на потоншення місячної кори в області басейна та його ізостатичну врівноваженість[22]. Товщину кори в його центральній області оцінюють у 30 км, тоді як у його околицях — у 60–80 км, а в середньому для Місяця — близько 50 км[6][3].

На північному краю басейна лежить найбільше на Місяці скупчення ділянок із посиленим магнітним полем. Їх походження залишається невідомим. Можливо, там багато залізовмісних порід, що були викинуті при ударі й намагнічені тодішнім магнітним полем Місяця. Джерелом заліза міг бути астероїд, що впав[23][24]. Можливо також, що ці магнітні аномалії дає базальтова лава, що піднімалася розломами у дні басейна та застигла під поверхнею[25].

Мафічний пагорб у центрі басейна (карта висот: чим світліше, тим вище). Ширина зображення — 170 км.

Біля центру басейна розташований примітний об'єкт, відомий як «мафічний пагорб» (англ. Mafic Mound; раніше — «олівіновий пагорб», Olivine Hill). Його висота — близько 1 км, а ширина — кількадесят кілометрів; чітких меж він не має і на знімках вирізняється погано. Його найвища частина діаметром 32 км схожа на кратер-привид: вона має круглу форму й дещо припіднятий край. Спектральні дослідження показали наявність у його складі піроксену з високим вмістом кальцію та заліза (в околицях, окрім морських ділянок, він низький). Такий склад порід може вказувати на їх глибинне походження. Є дві основні версії утворення цього пагорбу. Згідно з першою, він сформований розплавленими при появі басейну породами: при застиганні вони стискалися, завдяки чому ще рідкі їх залишки вичавилися на поверхню. Згідно з другою, утворення басейну спричинило швидкий підйом порід мантії, які при цьому частково розплавилися й виверглися, сформувавши пагорб[26][27][28].

Геологічна історія

За підрахунком кратерів, що накопичилися в басейні за час його існування, його вік оцінюють у 4,2–4,3 млрд років. Це відповідає донектарському періоду геологічної історії Місяця[7][19].

Енергію удару, що створив басейн, оцінюють у 4×1026 Дж. Така енергія може виділитися, наприклад, при падінні 170-кілометрового астероїда густиною 3,3 г/см3 зі швидкістю 10 км/с[6]. Версії щодо розміру та складу цього тіла сильно різняться. За однією гіпотезою (заснованою на магнітних аномаліях) це був багатий на залізо астероїд діаметром 160–200 км[19], а за іншою (заснованою на морфологічних ознаках басейна, зокрема малій відносній глибині) — об'єкт значно більшого розміру (500–800 км) та меншої густини[29][30][13].

Витягнута форма басейна вказує на те, що удар був далеко не вертикальним[1][5]. Можливо навіть, що цей астероїд лише зачепив Місяць, і половина його маси полетіла далі[30][29]. Втім, для дуже великих кратерів видовженість не є рідкістю: за деякими моделями, вони стають помітно витягнутими навіть при великому куті між напрямком удару та горизонтом[31]. Напрямок видовження басейна вказує на те, що це тіло прилетіло з півночі або півдня (деякі ознаки вказують на більшу ймовірність прильоту з півдня[23]). Отже, орбіта цього тіла була приблизно перпендикулярна до екліптики. Це (разом із підозрою щодо низької густини) стало основою для припущення, що воно було ядром комети[13].

За даними деяких моделей, сейсмічні хвилі від утворення басейна могли сконцентруватися на протилежному боці Місяця, вплинувши на хід вивержень лави і, як наслідок, на розподіл місячних морів[29]. Товщина шару розплавлених порід у новоутвореному басейні могла сягати 50 км[27].

Розрахунки параметрів астероїдного удару, що створив басейн, та спектральні дослідження поверхневих порід вказують на те, що цей удар викинув назовні породи нижньої кори[15] або навіть мантії[21][19] Місяця (щодо походження спостережуваних порід є різні версії). Тому басейн становить інтерес для майбутніх місій з доставки зразків[6][27].

Після появи басейну на ньому накопичилося багато менших кратерів. Крім того, приблизно до 2 млрд років тому у ньому тривали невеликі виливи морської лави[18][19].

Відкриття та дослідження

Басейн Південний полюс — Ейткен був сфотографований (хоча й лише частково і з низькою якістю) вже першим космічним апаратом, що зробив знімки зворотного боку Місяця, — «Луною-3» (1959). На 4 її знімках басейн видно як темну пляму, східна частина якої схована за лімбом[32][33][34]. 1960 року за цими знімками склали карту[35], де ця темна область отримала назву «Море Мрії» (рос. Море Мечты) на честь апарата «Луна-1» («Мрія»)[36]. Того ж року Комісія АН СРСР з найменування місячних утворень ухвалила для цієї назви латинський відповідник Mare Desiderii[37]. Іншим можливим відповідником було б Mare Somniorum, але це створювало би плутанину з Озером Сновидінь (Lacus Somniorum)[38]. Врешті-решт 1961 року Міжнародний астрономічний союз за пропозицією Марсела Міннарта затвердив назву Mare Ingenii[38][39][40], що означає «Море Розуму».

Гірський хребет на північному краї басейна. Знімок «Аполлона-8», 1968.

1962 року Вільям Гартманн та Джерард Койпер припустили, що гірська система на південному краю видимого боку Місяця, відома як гори Лейбніца (пізніше цю назву було скасовано[41]), — це частина кільцевого валу, що оточує це «море» (так само, як усі великі гірські хребти Місяця оточують якісь моря). Отже, воно, як і більшість місячних морів, лежить у величезному імпактному кратері[39][42]. Хоча уявлення про море виявилося хибним, здогадка про кратер підтвердилася, і гори Лейбніца дійсно тягнуться вздовж його південного краю[1].

1968 року астронавти «Аполлона-8» сфотографували хребти на північному краю басейна, але їх приналежність до нього була виявлена лише згодом[43][1].

У другій половині 1960-х років апарати серії Lunar Orbiter відзняли практично всю поверхню Місяця зі значно кращою якістю, ніж була до того, але при інтерпретації їх знімків цей басейн не виділили як варту уваги деталь — він надто зруйнований і не має чітких меж та суцільного лавового покриву. Тому 1971 року назву Mare Ingenii («Море Мрії») перенесли на значно менший об'єкт у межах басейна[41][32].

Перші дані про рельєф басейна були отримані космічними апаратами «Зонд-6» (1968) та «Зонд-8» (1970). Дослідження місячного лімбу на зроблених ними знімках виявили в цьому районі западину діаметром >2000 км та глибиною до 5–7 км, якій дали робочу назву «Море Південно-Західне», або «Південно-західна низовина» («Море Юго-Западное», «Юго-западная низменность»)[44][45][46]. 1971 року подібні глибини були виміряні (для північної частини басейна) й лазерним альтиметром «Аполлона-15». 1990 року східну частину басейна відзняв «Галілео», отримавши для неї деякі спектральні дані[47]. 1994 року вимірювання апарату «Клементина» дозволили скласти для всього басейна, крім південного краю, карту висот. Згодом інші космічні апарати дослідили його ще детальніше[48][32][49][4][42].

3 січня 2019 року в басейні здійснив посадку апарат «Чан'е-4» з місяцеходом на борту, що стало першою посадкою на зворотному боці Місяця[50].

Примітки
  1. Garrick-Bethell, I.; Zuber, M. T. (2009). Elliptical structure of the lunar South Pole-Aitken basin. Icarus 204 (2): 399–408. Bibcode:2009Icar..204..399G. doi:10.1016/j.icarus.2009.05.032.
  2. Литвин П. В., Родионова Ж. Ф., Шевченко В. В., Суетова И. А. Гипсометрические особенности бассейна «Южный полюс - Эйткен» на Луне. Труды международной конференции «ИНТЕРКАРТО 8» (Санкт-Петербург, 2002): 411–414.
  3. Sasaki, S.; Ishihara, Y.; Araki, H.; Noda, H.; Hanada, H.; Matsumoto, K.; Goossens, S.; Namiki, N.; Iwata, T.; Ohtake, M. (2010). Structure of the Lunar South Pole-Aitken Basin from Kaguya (SELENE) Gravity/Topography. 41st Lunar and Planetary Science Conference, held March 1-5, 2010 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1533, p.1691. Bibcode:2010LPI....41.1691S.
  4. Pieters, C. M.; Gaddis, L.; Jolliff, B.; Duke, M. (2001). Rock types of South Pole-Aitken basin and extent of basaltic volcanism. Journal of Geophysical Research 106 (E11): 28001–28022. Bibcode:2001JGR...10628001P. doi:10.1029/2000JE001414. (міні-версія, Bibcode: 2001LPI....32.1821P)
  5. Andrews-Hanna, J. C., Zuber M. T. (2010). Elliptical craters and basins on the terrestrial planets. The Geological Society of America Special Paper 465: 1–13. doi:10.1130/2010.2465(01).
  6. Potter, R. W. K.; Collins, G. S.; Kiefer, W. S.; McGovern, P. J.; Kring, D. A. (2012). Constraining the size of the South Pole-Aitken basin impact. Icarus 220 (2): 730–743. Bibcode:2012Icar..220..730P. doi:10.1016/j.icarus.2012.05.032.
  7. Hiesinger, H.; van der Bogert, C. H.; Pasckert, J. H.; Schmedemann, N.; Robinson, M. S.; Jolliff, B.; Petro, N. (2012). South Pole-Aitken Basin: Crater Size-Frequency Distribution Measurements. European Planetary Science Congress 2012, held 23-28 September, 2012 in Madrid, Spain. id. EPSC2012-832. Bibcode:2012espc.conf..832H.
  8. Sasaki, S.; Goossens, S.; Ishihara, Y.; Araki, H.; Hanada, H.; Matsumoto, K.; Noda, H.; Kikuchi, F.; Iwata, T. (2012). Kaguya Selenodesy and the South Pole Aitken Basin. 43rd Lunar and Planetary Science Conference, held March 19-23, 2012 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1659, id.1838. Bibcode:2012LPI....43.1838S.
  9. Potter R., Hargitai H., Öhman T. Impact Basin // Encyclopedia of Planetary Landforms / H. Hargitai, Á. Kereszturi. — Springer New York, 2014. — P. 1–11. — ISBN 978-1-4614-9213-9. — DOI:10.1007/978-1-4614-9213-9_15-2.
  10. Wagner R. Impact Basin // Encyclopedia of Astrobiology / M. Gargaud, R. Amils, J. C. Quintanilla et al. — Springer Berlin Heidelberg, 2011. — P. 807. — ISBN 978-3-642-11274-4. — DOI:10.1007/978-3-642-11274-4_778.
  11. Шкуратов Ю. Г. Луна далёкая и близкая. — Харьков : ХНУ, 2006. — С. 22–23.
  12. За альтиметричними даними зонда Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS
  13. Shevchenko, V. V.; Chikmachev, V. I.; Pugacheva, S. G. (2007). Structure of the South Pole-Aitken lunar basin. Solar System Research 41 (6): 447–462. Bibcode:2007SoSyR..41..447S. doi:10.1134/S0038094607060019.
  14. Hiesinger, H.; Head, J. W., III (2004). Lunar South Pole-Aitken Impact Basin: Topography and Mineralogy. 35th Lunar and Planetary Science Conference, March 15-19, 2004, League City, Texas, abstract no.1164. Bibcode:2004LPI....35.1164H.
  15. Wieczorek M. A., Jolliff B. L., Khan A. et al. (2006). The constitution and structure of the lunar interior. Reviews in Mineralogy and Geochemistry 60: 275, 284, 333, 338. doi:10.2138/rmg.2006.60.3.
  16. Yingst, R. A.; Head, J. W. (1997). Volumes of lunar lava ponds in South Pole-Aitken and Orientale Basins: Implications for eruption conditions, transport mechanisms, and magma source regions. Journal of Geophysical Research 102 (E5): 10909–10932. Bibcode:1997JGR...10210909Y. doi:10.1029/97JE00717.
  17. Antonenko, I.; Osinski, G. R. (2011). Unravelling the Volcanic History of South Pole-Aitken Basin. 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.2649. Bibcode:2011LPI....42.2649A.
  18. Pasckert, J. H.; Hiesinger, H.; van der Bogert, C. H. (2018). Lunar farside volcanism in and around the South Pole-Aitken basin. Icarus 299: 538–562. Bibcode:2018Icar..299..538P. doi:10.1016/j.icarus.2017.07.023.
  19. Sruthi, U.; Senthil Kumar, P. (2014). Volcanism on farside of the Moon: New evidence from Antoniadi in South Pole Aitken basin. Icarus 242: 249–268. Bibcode:2014Icar..242..249S. doi:10.1016/j.icarus.2014.07.030.
  20. Kramer, G. Y.; Kring, D. A.; Nahm, A. L.; Pieters, C. M. (March 2013). Spectral and photogeologic mapping of Schrödinger Basin and implications for post-South Pole-Aitken impact deep subsurface stratigraphy. Icarus 233 (1): 131–148. Bibcode:2013Icar..223..131K. doi:10.1016/j.icarus.2012.11.008.
  21. Ohtake, M.; Uemoto, K.; Yokota, Y.; Morota, T.; Yamamoto, S.; Nakamura, R.; Haruyama, J.; Iwata, T.; Matsunaga, T.; Ishihara, Y. (2014). Geologic structure generated by large-impact basin formation observed at the South Pole-Aitken basin on the Moon. Geophysical Research Letters 41 (8): 2738–2745. Bibcode:2014GeoRL..41.2738O. doi:10.1002/2014GL059478.
  22. Matsumoto, K.; Goossens, S.; Ishihara, Y.; Liu, Q.; Kikuchi, F.; Iwata, T.; Namiki, N.; Noda, H.; Hanada, H.; Kawano, N.; Lemoine, F. G.; Rowlands, D. D. (2010). An improved lunar gravity field model from SELENE and historical tracking data: Revealing the farside gravity features. Journal of Geophysical Research 115 (E6). Bibcode:2010JGRE..115.6007M. doi:10.1029/2009JE003499.
  23. Wieczorek, M. A.; Weiss, B. P.; Stewart, S. T. (2012). An Impactor Origin for Lunar Magnetic Anomalies. Science 335 (6073): 1212–1215. Bibcode:2012Sci...335.1212W. doi:10.1126/science.1214773.
  24. Wieczorek, M. A.; Weiss, B. P.; Stewart, S. T. (2011). The Fate of the South Pole-Aitken Impactor and the Origin of Lunar Magnetic Anomalies. 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.1696. Bibcode:2011LPI....42.1696W.
  25. Purucker, Michael E.; Head, James W., III; Wilson, Lionel (2012). Magnetic signature of the lunar South Pole-Aitken basin: Character, origin, and age. Journal of Geophysical Research 117 (E5). Bibcode:2012JGRE..117.5001P. doi:10.1029/2011JE003922.
  26. Moriarty, Daniel P.; Pieters, Carle M. (2015). The nature and origin of Mafic Mound in the South Pole-Aitken Basin. Geophysical Research Letters 42 (19): 7907–7915. Bibcode:2015GeoRL..42.7907M. doi:10.1002/2015GL065718. (Доповідь на LPSC, Bibcode: 2015LPI....46.2105M)
  27. Mound near lunar south pole formed by unique volcanic process. American Geophysical Union. 15 жовтня 2015. Архів оригіналу за 5 листопада 2015. Процитовано 5 листопада 2015.
  28. Pieters, C. M.; Ohtake, M.; Haruyama, J.; Jolliff, B. L.; Gaddis, L. R.; Petro, N. E.; Klima, R. L.; Head, J. W. (December 2010). Implications of the Distinctive Mafic Mound in Central SPA (Invited). American Geophysical Union, Fall Meeting 2010, abstract #P43A-04. Bibcode:2010AGUFM.P43A..04P.
  29. Schultz, P. H.; Crawford, D. A. (2008). Consequences of Forming the South-Pole-Aitken Basin. 39th Lunar and Planetary Science Conference, (Lunar and Planetary Science XXXIX), held March 10-14, 2008 in League City, Texas. LPI Contribution No. 1391., p.2451. Bibcode:2008LPI....39.2451S.
  30. Schultz, P. H. (1997). Forming the South-Pole Aitken basin: The extreme games. Conference Paper, 28th Annual Lunar and Planetary Science Conference, p. 259. Bibcode:1997LPI....28.1259S.
  31. Fassett C. I., Head J. W., Blewett D. T., Chapman C. R., Dickson J. L., Murchie S. L., Solomon S. C., Watters T. R. (August 2009). Caloris impact basin: Exterior geomorphology, stratigraphy, morphometry, radial sculpture, and smooth plains deposits. Earth and Planetary Science Letters 285 (3–4): 297–308. Bibcode:2009E&PSL.285..297F. doi:10.1016/j.epsl.2009.05.022. (міні-версія, Bibcode: 2009LPI....40.1899F)
  32. Чикмачев В. И., Шевченко В. В. (1999). Бассейн "Южный полюс - Эйткен" на первых снимках обратной стороны Луны. Материалы Международного юбилейного симпозиума "Научные результаты космических исследований Луны".
  33. Luna 3: NSSDC Image Catalog. NASA. 29 квітня 2003. Архів оригіналу за 20 грудня 2014. Процитовано 20 грудня 2014.
  34. Whitaker E. A. (1962). Evaluation Of the Russian Photographs of the Moon's Far Side. Communications of the Lunar and Planetary Laboratory 1: 67–71. Bibcode:1962CoLPL...1...67W.
  35. Карта обратной стороны Луны (составлена по снимкам аппарата «Луна-3»). ЦНИИГАиК и ГАИШ. 1960.
  36. Shingareva K., Burba G. The lunar nomenclature: The reverse side of the moon (1961-1973). Transl. of "Lunnaya Nomenklatura: Obratnaya Storona Luny 1961-1973", Acad. of Sci. of the USSR, Moscow, "Nauka" press, 1977, pp. 1-56. — NASA (technical memorandum TM-75035), 1977. — P. 18. — Bibcode:1977STIN...7811960S. Архів оригіналу.
  37. Карта Луны / И. И. Катяев, В. А. Шишаков, В. А. Бронштэн (Всесоюзное астрономо-геодезическое общество). — М. : Наука, 1967. — С. 55, 59.
  38. Transactions of the IAU Vol. XI B. Proceedings of the 11th General Assembly (Berkeley, 1961) / Ed. D.H. Sadler. — Berkeley, USA, 1961. — P. 234. (резолюції, виписки).
  39. Hartmann W. K., Kuiper G. P. (1962). Concentric Structures Surrounding Lunar Basins. Communications of the Lunar and Planetary Laboratory 1: 51–66. Bibcode:1962CoLPL...1...51H.
  40. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 232, 233. — ISBN 9780521544146.
  41. Menzel, D. H.; Minnaert, M.; Levin, B.; Dollfus, A.; Bell, B. (1971). Report on Lunar Nomenclature by The Working Group of Commission 17 of the IAU. Space Science Reviews 12 (2): 137, 179. Bibcode:1971SSRv...12..136M. doi:10.1007/BF00171763.
  42. Wilhelms D. E. Chapter 13: The Best-Laid Plans 1970 // To a Rocky Moon. — The University of Arizona Press, 1993. — P. 244. — ISBN 0-8165-1065-2.
  43. Wilhelms D. Chapter 8. Pre-Nectarian System // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 145. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348)
  44. Родионов Б. Н., Исавнина И. В., Авдеев Ю. Ф. и др. (1971). Новые данные о фигуре и рельефе Луны по результатам обработки фотографий, доставленных «Зондом-6». Космические исследования IX (3): 450–458.
  45. Чикмачев В. И. 3.10. Гигантский кратер на обратной стороне Луны // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : Физматлит, 2009. — С. 150–154. — ISBN 978-5-9221-1105-8.
  46. Бережной А. А., Сурдин В. Г. 3.5.2. "Клементина" и "Лунар Проспектор" исследуют Луну // Солнечная система / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — Москва : ФИЗМАТЛИТ, 2008. — С. 88–93. — ISBN 978-5-9221-0989-5.
  47. Belton, M. J. S.; Head, J. W., III; Pieters, C. M.; Greeley, R.; McEwen, A. S.; Neukum, G.; Klaasen, K. P.; Anger, C. D.; Carr, M. H.; Chapman, C. R. (1992). Lunar impact basins and crustal heterogeneity: New western limb and far side data from Galileo. Science 255 (5044): 570–576. Bibcode:1992Sci...255..570B. PMID 17792379. doi:10.1126/science.255.5044.570.
  48. Spudis, P. D.; Reisse, R. A.; Gillis, J. J. (1994). Ancient Multiring Basins on the Moon Revealed by Clementine Laser Altimetry. Science 266 (5192): 1848–1851. Bibcode:1994Sci...266.1848S. PMID 17737079. doi:10.1126/science.266.5192.1848.
  49. Stuart-Alexander D. E. Geologic map of the central far side of the Moon (I-1047). — U.S. Geological Survey, 1978.
  50. Far side of the moon: China's Chang'e 4 probe makes historic touchdown. The Guardian. 3 січня 2019. Архів оригіналу за 3 січня 2019.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.