До населення Малоросії

Антон Денікін

Василь Шульгін

Павло Новгородцев

Напередодні вступу добровольчих військ до Києва наприкінці серпня 1919 року голова управління Особливої наради кадет І. Малінін, який виконував також функції начальника Відділу народної освіти в уряді білих, а також колишній професор та відомий юрист Павло Новгородцев отримали доручення Денікіна скласти політичне звернення Головнокомандувача ВРЮР до населення зайнятих білими територій в Україні[1].

Документ був підготовлений у місці розташування ставки головнокомандувача в Таганрозі 12 (25) серпня 1919 року, а потім був опублікований в періодичній пресі на підконтрольній білій території Півдня Росії. Так, у Харкові звернення «До населення Малоросії» було опубліковано 14 (27) серпня 1919 року, зокрема, в газеті «Новая Россія»; у Києві — 21 серпня (3 вересня) 1919 року в газеті «Кіевлянинъ», через три дні після взяття Києва Добровольчою армією та ін.

Як пише українсько-американський історик Ганна Процик, звернення адресувалося передусім простим селянським масам, а також аполітичним, консервативним дрібним землевласникам, які, на думку білих, були вірні культурним традиціям та мові, але нібито не симпатизували боротьбі українського руху за незалежність. Білі сподівалися, на думку дослідника, що обмежені культурні права, обіцяні у зверненні, викличуть довіру селян та забезпечать підтримку землевласників[1].

Російський історик, кандидат історичних наук З. Пученков писав, що представники добровольчої адміністрації знаходили «Звернення» «надзвичайно вдалим і за формою, і за змістом». Історик наводить приклад, що член Особливої Наради В. О. Степанов у розмові з кореспондентом однієї з білих газет стверджував, що «українське питання» цілком вичерпується декларацією генерала А. І. Денікіна"[2].

Головною метою Добровольчої армії в «Зверненні» було визначено відновлення єдиної та неподільної Росії, яке називалося обов'язковою умовою відновлення незалежності країни, нормального функціонування та повноцінного розвитку її економіки. До Києва, як так званої «матері міст російських», наближаються війська білих з метою повернути «втрачену єдність» російського народу[3]. Вороги Росії, як пояснювалося в документі, прагнуть послабити країну і тому підтримують рух, який ставить за мету відокремлення від Росії дев'яти її південних губерній та об'єднання їх в «Українську державу». Прагнення відокремити «малоросійську гілку російського народу», як повідомлялося у зверненні, не залишено і сьогодні[1]. Як основний ворог, що веде «злу справу створення самостійної Української держави», називався Симон Петлюра[4]. Цей рух називався зрадницьким[1]. В «Зверненні» йшлося про німецьке походження «українства»[2]. При цьому давалося застереження, що весь цей «зрадницький рух» має бути чітко відокремлений від місцевих зусиль, що надихаються любов'ю до рідного краю, його самобутності та його місцевої народної мови. Російська мова оголошувалась документом державною, що має використовуватися у всіх урядових установах та державних шкільних закладах. Водночас «для всіх бажаючих» гарантувалося використання місцевої малоросійської мови у приватних школах, установах місцевого самоврядування та місцевих судах[1]. Оголошувалася також «свобода малоросійської преси». В «Зверненні» було наголошено, що на користь місцевого населення вже здійснюється децентралізація місцевого самоврядування[5].

Історик Анна Процик (Anna Procyk) звертає увагу на факт, що попри те, що в момент публікації меморандуму Денікіна Київ був зайнятий Червоною армією, у зверненні цьому практично не приділяється уваги, вся ж риторика документа спрямована проти Симона Петлюри та армії УНР. Також документ було опубліковано невдовзі після зустрічі у Києві білих військ генерала М. Е. Бредова та петлюрівських військ генерала А. Кравса. Тим самим дослідником робиться висновок, що влітку 1919 саме сили УНР, а не більшовики становили найбільшу загрозу для однієї з головних цілей білих — єдиної і неподільної Росії[1].

Харківські історики Валерій Семененко та Людмила Радченко на підставі тексту звернення Денікіна зі словами про звинувачення Симона Петлюри у продовженні своєї «злої справи створення самостійної Української держави» та боротьби проти «відродження Єдиної Росії» роблять висновок, що внаслідок таких дій для антиденікінського руху в Україні існували соціальні та національні передумови[4].

Радянський художник, пропагандист і карикатурист Борис Єфімов охарактеризував звернення Денікіна до населення Малоросії як «пихливо-загрозливе»[2][6].

Томський дослідник І. Наумова вважає, що «Зверненням» виявилася сформована національна політика білих та визначено «розмір культурного самовизначення» населення України в умовах війни, при цьому А. І. Денікін вважав, що у мирний час це питання могло бути вирішено по-іншому[5].

Історик А. З. Пученков пише, що «Звернення» було складено в дусі поглядів Василя Шульгіна на українське питання[2]. Шульгін та його прихильники відігравали провідну роль у втіленні в життя національної політики в галузі українського питання. Українська газета — наводить інформацію історик — з гіркотою помічала: «Денікін за допомогою Шульгіна (…) знищив українські школи, українські суди, закони, все, все»[2][7].

• Кулаков В. В., Каширина Е. И. Внешняя и внутренняя политика белого режима на Юге России (1918–1920 гг.) // Культурная жизнь Юга России : науковий журнал ВАК. — 2009. — Вип. 2 (31) (5 лютого). — С. 56—60.^{[недоступне посилання з Март 2018]}
• Мельник Е. Українська національна школа в період денікінської навали у вересні-грудні 1919 р. (до історії товариства шкільної освіти) // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр.  ; – К., 2004. – 302 с. : збірник. — Київ, 2004. — Вип. VII (5 лютого). — С. 187—204.
• Процик Анна. Російський націоналізм і Україна в добу революції і Громадянської війни // Український історичний журнал (УІЖ) : науковий журнал ВАК України. — Київ : Наукова думка, 2002. — Вип. 5 (5 лютого). — С. 130—139. — ISSN 0130-5247.

• Повний текст звернення "До населення Малоросії"