Шульгін Василь Віталійович

Василь Шульгін народився в Києві — син професора історії Київського університету Св. Володимира Віталія Яковича Шульгина, засновника часопису «Киевлянин» у 1864 році. Його хрещеним батьком був Микола Бунге. Шульгін рано залишився без батька і виховувався вітчимом — професором політекономії університету Д. І. Пихно (1853–1909). Він одержав типове дворянське домашнє виховання та освіту: закінчив 2-гу Київську гімназію і юридичний факультет університету Св. Володимира (1900). Ще зі студентських років Шульгін проявив себе антисемітом, але виступав проти єврейських погромів. Він досить рано розпочав політичну кар'єру — в двадцять вісім років молодий поміщик вже був обраний від Волинської губернії в депутати II (а потім ІІІ і IV) Державної думи Російської імперії, де з перших днів заявив себе запеклим прибічником фракції правих та царського уряду.

Після смерті Д. І. Пихно до його рук переходить керування редакцією і виданням щотижневика «Киевлянин» (1913–1919), газета набуває різко шовіністичного, антиукраїнського напряму.

Невдовзі після початку Лютневої революції 1917 Шульгін стає членом Тимчасового комітету Державної Думи. 2 березня 1917 року він разом з О. І. Гучковим виїжджає до царської ставки, де бере участь у зреченні від престолу російського імператора Миколи ІІ Романова.

Після Жовтневого більшовицького перевороту 1917 Шульгін став одним з ідеологів Білого Руху, був одним із засновників білогвардійської Добровольчої армії, членом Особої ради, активно співпрацював з А. І. Денікіним і П. М. Врангелем, відкрив часопис «Великая Россия», на сторінках якого боровся з новою владою. В березні 1918 створив у Києві конспіративну білогвардійську організацію «Азбука». З 1920 в Югославії, згодом у Франції, Польщі і з 1931 знову в Югославії — в місті Сремскі Карловці, в осередоку російських білогвардійців-врангелівців.

Взимку 1925–1926 він з фальшивим паспортом відвідав Ленінград, Москву і Київ (Про свої враження від цієї поїздки написав спогади «Три столицы», 1927). З 1931 р. за його словами взагалі відходить від політичної активності і оселяється зі своєю другою дружиною Марією Дмитрівною, дочкою генерала Сидельникова, в місті Сремскі Карловці.

В січні 1945 був арештований радянськими окупаційними органами в Югославії, вивезений до Москви і засуджений до 25-річного ув'язнення. В 1956 достроково звільнений, після звільнення жив у Владимирі, до нього з дозволу Радянської влади з Югославії приїздить дружина. Помер у Владимирі на 99-му році життя. Реабілітований у 2001 році[4].

Шульгін є автором декількох книг, що вважаються антиукраїнськими і антиєврейськими:

• «Об антисемитизме в России» (1929)
• «Что нам в них не нравится?» (1930)
• «Украинствующие и мы!» (1939)
• «Le plus grand mensonge du XXe siècle. L'Ukraine» (1939)

Його перу належать спогади:

• «1920-й год» (1921)
• «Дни» (1927, про лютневу революцію)
• «Приключения князя Воронецкого» (1934)

В СРСР посмертно було видано його спогади:

• «Годы. Воспоминания бывшего члена Государственной думы» (1979)

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Ясь О.В. Шульгин Василь Віталійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 666. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.

• Шульгин В. В. // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Російський біографічний словник (рос.)
• Рос.енциклопедія «Кругосвет» (рос.)
• Біографія В.Шульгіна на сайті «Хронос» (рос.)
• Біографічний сайт «Люди» (рос.)
• Біографічна довідка на сторінці історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка