Друскінінкай

Костел Пресвятої Діви Марії Шкаплерної

Розташований на правому березі Німана при впадінні в нього Ратничої, за 129 км від Вільнюса, за 128 км від Каунаса і за 42 км від Гродно. На автомобільному переїзді між Друскінінкаєм і Гродно проходить державний кордон, що розділяє Білорусь і Литву. Кінцева станція залізничної гілки (19 км) від лінії Вільнюс — Гродно. Бальнеологічний, грязьовий і кліматичний курорт.

В 1970 населення міста становило 11 тис. жителів, улітку 2003 — 17 601 в міській межі, а разом з околишніми селами нараховувалося 25 075 жителів. Серед них 21 750 католиків, 820 православних, 220 євреїв, 40 свідків Єгови, 21 євангеліст-реформатор.

Перша згадка про село Друскінінкай відноситься до 1563 в Литовській метриці. Назва походить від рідкого литовського слова druskininkas — той що займається соляним промислом, а швидше за все — від слова «druska» (тобто «сіль»).

Статус курорту Друскінінкай одержав у 1793 р., коли особистим лікарем польського короля Станіслава Августа були експериментально підтверджені цілющі властивості мінеральних джерел. Але популярність мінеральні джерела придбали ще наприкінці XVII століття, коли місцевий селянин Пранас Сурутис (Сураучюс) і його діти прославилися на околицях як «цілителі».

1835 року професор Віленського університету Ігнатій Матвійович Фонберг представив на ім'я царя доповідь про лікувальні властивості мінеральних джерел, після чого в 1837 Друскінінкай велінням царя Миколи І було проголошено містом. Тоді й почався швидкий розвиток курорту. У першій половині XIX століття під час курортних сезонів місто ставало «літньою столицею» Литви, оскільки в Європі поширилася мода перебувати «улітку на водах», а польсько-литовська знать й інтелігенція вважала своїм патріотичним обов'зком перебування на своєму, литовському курорті.

Церква ікони Божої Матері «Всіх скорбних Радосте»

Наплив хворих і поранених після Кримської війни спонукали гродненського віце-губернатора Якова Рожнова вжити заходів до створення в Друскінінкаї тимчасового православного храму в приватному будинку (1857). На його ж кошти побудовано церкву на честь ікони Матері Божої «Всіх скорбних Радосте» (1865).

До кінця XIX століття курорт щорічно приймав до 50 000 гостей, а в період між Першою й Другою світовими війнами (перебуваючи в складі Польщі) — до 100 000 чоловік. Саме в міжвоєнні роки в Друскінінкаї проведено серйозну модернізацію курорту, перебудовано санаторії, створено модерну для того часу інфраструктуру й науково-технічну базу для лікування. Після окупації Східної Польщі Радянським Союзом, з осені 1939 до осені 1940 належали Білоруській РСР. З утворенням Литовської РСР і включенням її до складу СРСР після переговорів делегацій Литви й Білорусі в Гродно 1-2 жовтня 1940 Литві було передано курорт Друскінінкай з околишніми селами, населеними переважно литовцями. У радянський час інфраструктуру курорту було пристосовано для масового курортного лікування й відпочинку. Діяло десять санаторіїв, за рік відпочивало близько 400 тис. осіб.

Музей «Лісове відлуння»

У Друскінінкаї виріс М. К. Чюрльоніс, художник-символіст і композитор. У місті встановлено пам'ятник митцю (1975, скульптор Владас Вільджюнас, архітектор Р. Дічюс), та діє меморіальний дім-музей Чюрльоніса, де регулярно проходять літні музичні вечори, збори художників та інші освітні заходи.

Особливою популярністю користується музей дерев'яних архітектурних конструкцій «Лісове відлуння», у якому зібрана інформація про міфічних лісових персонажів Литви. Цей комплекс єдиний, своєрідний і має світове значення.

У Друскінінкаї народився Жак Ліпшиц, друг і соратник Амедео Модільяні.

• Офіційна сторінка