Діну Ліпатті

Ліпатті народився в Бухаресті в музичній сім'ї: батько був скрипалем, учнем Пабло де Сарасате і Карла Флеша, мати - піаністкою. Хрещеним батьком Діну погодився бути знаменитий скрипаль та композитор Джордже Енеску. Навчався в Національному коледжі Георгія Лазаря, одночасно протягом трьох років займався фортепіано і композицією у Михайла Жори. Потім відвідував Бухарестську консерваторію; займався у Флорики Музіческу, в тому числі приватно. У червні 1930 року в Бухарестської опері відбувся концерт кращих учнів консерваторії, на якому виконання Ліпатті фортепіанного концерту Гріга було зустрінуте бурхливими оваціями. У 1932 Ліпатті вшанували премією за свої твори — Сонатину для фортепіано і Сонатину для скрипки і фортепіано, а також гран-прі за симфонічну сюїту «Цигани».

У 1933 на міжнародному конкурсі піаністів у Відні Ліпатті посів друге місце, поступившись Болеславу Кону; на знак протесту Альфред Корто вийшов зі складу журі. Згодом Ліпатті навчався в Парижі в Нормальній школі музики під керівництвом Альфреда Корто і Надії Буланже, з якою зробив запис декількох вальсів Й. Брамса; також займався композицією з Полем Дюка і диригуванням з Шарлем Мюнш. 20 травня 1935 зіграв свій дебютний концерт. На згадку про П. Дюка, який помер за три дні до концерту, Ліпатті розпочав концерт хоралом Баха «Jesus bleibet meine Freude» в транскрипції Майри Хесс.

З початком Другої світової війни Ліпатті продовжував давати концерти на окупованих нацистами територіях. У 1943 Ліпатті змушений був тікати з рідної Румунії разом зі своєю майбутньою дружиною, піаністкою Мадлен Кантакюзен (1915-1982), і влаштувався в Женеві, де обійняв посаду професора по класу фортепіано в консерваторії. До цього часу проявилися перші ознаки його хвороби. Спочатку лікарі були збиті з пантелику, але в 1947 був поставлений діагноз — лімфогранулематоз (в англомовному світі відомий як хвороба Ходжкіна). Після війни виступи Ліпатті ставали все більш рідкісними. На деякий час його стан покращився завдяки ін'єкціям кортизону (тоді експериментальним) і співпраці з Вальтером Легге, який здійснив більшість записів піаніста.

Свій прощальний (і записаний) концерт Ліпатті дав на фестивалі в Безансоні 16 вересня 1950 року. Незважаючи на серйозну хворобу і високу температуру, він блискуче виконав Першу партиту Баха, ля-мінорну сонату Моцарта, два експромти Шуберта, всі (крім одного) вальси Шопена у власній послідовності. Вирішивши через крайнє виснаження не грати останній вальс (№ 2, ля-бемоль мажор), він замінив його хоралом Баха, з якого колись почалася його професійна кар'єра.

Менш ніж через три місяці Ліпатті не стало. Він похований на невеликому кладовищі під Женевою; поруч через тридцять два роки була похована його вдова.

Діну Ліпатті. Поштова марка Румунії 1967 р.

Діну Ліпатті. Поштова марка Румунії 1981 р.

У виконавстві Ліпатті досягнув останніх ступенів поєднання особистісної цілісності піаніста з можливостями тієї піаністичної техніки, яку він використовував у пошуках музичної досконалості. Особливо відзначаються його інтерпретації Шопена, Моцарта і Баха, але серед його записів також твори Равеля, Енеску, Ліста (включно з Концертом № 1), Шумана (включно з Концертом), Гріга (включно з Концертом). Запис вальсів Шопена до цих пір популярний в любителів класичної музики.

Музика Бетховена була рідкісним гостем у творчості Ліпатті, проте він двічі виконував 5-й Концерт Бетховена в Бухаресті в сезоні 1940-41 року і навіть заявив про готовність записати його для EMI в 1949 році.

Виконавська сила, краса і щирість записів Діну Ліпатті продовжують надихати піаністів і поціновувачів музики в усьому світі.

З позиції сьогодення манеру Ліпатті розігруватися перед початком виконання можна вважати дещо дивною. Потрібен деякий досвід, щоб зрозуміти, коли вже піаніст приступив до основного виконання твору, оскільки пауз у нього практично немає.

• Діну Ліпатті (англ.) на сайті Allmusic