Евгемер

Евгемер
Західна філософія
Народження пр. 316 р. до Р. Х.
Мессіна, Сицилія, Італія
Смерть 3 століття до н. е.
Кирена
Знання мов
  • давньогрецька мова
    • Діяльність
  • антрополог, письменник, історик, міфограф
    • Школа / Традиція киренаїки
    Історичний період Антична філософія
    Конфесія атеїзм

    Евгемер (грец. Εὐήμερος, близько 316 до Р. Х. —) — давньогрецький філософ, що вважається близьким до вчення киренаїків[1].

    Існує також версія, що це ім'я є значущим псевдонімом якогось містифікатора, утвореним від ключового слова теорії[2].

    Біографія

    Евгемер жив на початку IV — наприкінці III століття до Р. Х. Різні джерела подають різні приблизні дати народження та смерті.

    Багато хто вважає, що він народився у Мессіні (за Полібієм), але питання про те, де саме, залишається донині спірним[3]: чи у Мессіні на Сицилії, чи у Мессіні на Пелопонесі. На думку інших місцем його народження був Хіос, або ж,— за Теофрастом,— Тегея.

    Першим, хто згадував Евгемера, був Каллімах . У згадках Полібій та Ератосфен посилаються на Страбона.

    Вважається, за свідченням книги самого Евгемера, що він був при дворі Кассандра.

    Погляди Евгемера

    Якобі вважав, що головна книга Евгемера «Святе письмо» («Ιερά άναγραφή», «Hiera anagraphe») вийшла близько 280 року до Р. Х.

    У тексті «Священного списку» наводяться стародавні написи, нібито побачені автором під час мандрів; оповідач запевняє, що на острові Панхея (або Панхайа) він бачив у храмі Зевса золотий стовп, на який було загравовано перелік народжених і померлих богів, а першими царями острова називалися Уран, Кронос і Зевс. Згідно Євсевію Кесарійському, Евгемер запевняв, що досяг цього острова під час плавання по Червоному морю уздовж берегів Аравії, початого за велінням Кассандра.

    За поглядами Евгемера, грецькі боги (Зевс та ін.) є нічим іншим, як історичні особи, царі, завойовники, яких по смерті шанували як богів[4].

    Розглядаючи зв'язок міфології і історії, Д. Торшілов вказує, що розуміння міфа як історії,— що є найпростішим його розумінням,— часто, але неточно, називають «евгемеризмом», бо суть евгемеризма полягає не в тому, і таке розуміння існувало задовго до Евгемера[5].

    Деякі дослідники відносили його твори до еліністичних утопій[6].

    Д. Торшілов відносить до «евгемерестичних» твори із «античної міфографії»: «Про неймовірне» Палефата, «Нові відомості для допитливих» Птолемея Гефестіона, «Щоденник Троянскої війни» Діктиса Критського та «Повість Про зруйнування Трої» Дарета Фригійського[7].

    Різні джерела відносять до «евгемеристів» таких авторів: Дионісія Скітобрахіона, Діодора Сицилійського, Одним із головних джерел з «евгемеризму» є «Історична бібліотека» Діодора Сицилійського, єдиного «евгемериста», що його твір зберігся у досить цілісному стані. Евгемеризм давав всесвітній історії в розумінні Діодора її початок.

    Примітки
    1. Философская Энциклопедия. В 5-х т. Под редакцией Ф. В. Константинова.— Т. 5. Сигнальные системы—Яшты.— М: Советская энциклопедия.— 1970.— С. 529.
    2. Торшилов Д. О. Античная мифография: миф и единство действия.— СПб.: Алетейя, 1999.— С. 101.
    3. Стаття фр. Évhémère із франкомовного розділу Вікіпедії
    4. Малая Советская Энциклопедия. Том десятый. Швеция—ЯЯ. — М.: Государственное словарно-энциклопедическое издательство «Советская Энциклопедия» — ОГИЗ РСФСР, 1931.— Кол. 135.
    5. Торшилов Д. О. Античная мифография: миф и единство действия.— СПб.: Алетейя, 1999.— С. 32—33.
    6. Всемирная история. В десяти томахиг.— Том II / Под ред. С. Л. Утченко (отв. ред.), Д. П. Каллистова, А. И. Павловской, В. В. Струве. /Академия наук СССР.— М.: Мысль.— 1956.— С. 273.
    7. Торшилов Д. О. Античная мифография: миф и единство действия.— СПб.: Алетейя, 1999.— С. 20—21.

    Джерела
    • Використана стаття фр. Évhémèrefr:Évhémère із франкомовного розділу Вікіпедії.
    • Торшилов Д. О. Античная мифография: миф и единство действия.— СПб.: Алетейя, 1999.— 427 с. ISBN 5-89329-142-5
    • Вольтер. Философские сочинения. Пер. с фран. / Ин-т философии. — М.: Наука, 1996. — 560 с. (Памятники философской мысли).
    • Философская Энциклопедия. В 5-х т. Под редакцией Ф. В. Константинова.— Т. 5. Сигнальные системы—Яшты.— М: Советская энциклопедия.— 1970.— С. 529.

    Див. також
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.