Евритмія

Евритмія (з грецької: красивий, благотворний ритм, співзвуччя в поезії і в музиці) — гармонійна плавність ритмічної організації поетичного мовлення, породжена як вимогами віршової фоніки, так і евфонічними принципами української мови. У віршуванні вживається на противагу аритмії (див.: Віршовий розмір, Фоніка): «Неначе ляля в льолі білій» (Т. Шевченко).

Також є мистецтвом художнього руху, що з'явилося на початку ХХ століття в Європі. Це поєднання особливого гармонізуючого руху, що нагадує танець з поетичною мовою або музикою. Евритмічний рух є за характером художнім і одночасно цілющим, тому що ґрунтується на глибокому переживанні і розумінні краси і законів музики й мови.

Евритмія розроблена Рудольфом Штейнером і отримала широке поширення у світі. Вона використовується і у вальдорфській педагогіці, а у країнах із розвиненим орієнтуванням на розвиток особистості також і в традиційній освіті, як можливість самовираження для дітей і дорослих. Розрізняють педагогічну, сценічну, гігієнічну та лікувальну евритмію, наразі зараз активно розробляється соціальна евритмія або евритмія для співробітництва, як окремий напрямок.

На сьогоднішній день евритмія як мистецтво руху - є самостійним сценічним видом мистецтва, через свою унікальність, відокремленим як від хореографії, так і від театрального мистецтва.

У цивілізованих країнах евритмію може викладати та представляти лише фахівець, що здобув дану професію, відповідно до міжнародних стандартів і вимог, що узгоджені та коригуються на відповідних конференціях і з'їздах. Для надання диплому про здобуття освіти за фахом "евритміст" навчальний заклад повинен мати відповідне визнання Союзом евритмічної освіти при Секції мовленнєвих і музичних мистецтв Вищої школи духовної науки [1] у Гетеанумі, Швейцарія. У Німеччині та Голландії диплом "евритміста" можна здобути також у деяких державних вищих навчальних закладах. Це стало реальним, завдяки активній роботі профспілок евритмістів[2].