Едвард Сепір

Сепір народився 26 січня 1884 р. в Лауенбурзі (тоді в складі Німеччини, нині — місто Лемборк в Польщі) в єврейській родині, що походила з Литви. Удома розмовляли мовою їдиш. У 1889 році родина виїхала до США. З 1901 до 1904 Сепір студіював германістику та індоєвропеїстику в Колумбійський університет. Магістерську роботу присвятив теорії Йоганна Готфрида Гердера про походження мови. У цей час познайомився зі своїм майбутнім вчителем етнологом і мовознавцем Францем Боасом, який зацікавив його індіанськими мовами. З 1910 до 1925 р. був керівником етнографічного відділу Канадської геологічної служби в Оттаві. З 1927 до 1931 р. був професором Чиказького університету, з 1931 р. викладав в Єльському університеті. Член Американської академії мистецтв і наук (з 1930), президент Американського лінгвістичного (з 1933) і Антропологічного (1938) товариств.

Сепір помер 4 лютого 1939 р. в Нью-Хейвені (Коннектикут).

Як науковий співробітник Каліфорнійського університету (1907—1908), займався описом кількох індіанських мов заходу США (чінукські мови, мови яна, такелма, вішрам, часта-коста тощо), застосовуючи до них ті ж суворі методи аналізу, що використовуються при дослідженні індоєвропейських і семітських мов. Після недовгого перебування в університеті Пенсільванії завідував антропологією в Геологічній службі Канади (1910—1925). У цей період центральне місце в його дослідженнях займали нутка (мова індіанців північно-західного узбережжя) і атапаскська мова. Пізніше він займався навахо, хупа, юті та іншими мовами, а також провів цілий ряд широкомасштабних порівняльних досліджень.

У своїй праці «Часова перспектива в аборигенній культурі Америки» (Time Perspective in Aboriginal American Culture, 1916) Сепір оригінальним чином використовував лінгвістичні дані з метою історичної реконструкції.

Глибоке знання порівняльно-історичних даних дозволило йому встановити генетичну спорідненість різних мов Центральної і Північної Америки в роботі «Central and North American Languages» (1929), в якій він переконливо звів більшість із відомих тоді 75 груп в шість великих макросімей. У сферу його інтересів входили індоєвропейські мови, зокрема індоєвропейська фонологія, а також проблема міжнародних мов. У книзі «Мова» (Language, 1921) Сепір показав, що кожна мова характеризується основними структурами, які визначають наявність в даній мові специфічних звуків, слів і граматичних особливостей; ці структурні риси мови-предка є причиною подібного розвитку мов-нащадків (концепція "дрейфу ").

У період роботи в Чиказькому (1925—1931) і Єльському університетах Сепір зацікавився психологічними аспектами аналізу мови. Як голова Відділення антропології і психології в Національній науково-дослідній раді (1934—1935), сприяв проведенню важливих лінгво-психологічних досліджень. На думку Сепіра, мова, культура та особистість зливаються в єдине ціле; мова — це «символічний ключ до поведінки», тому що досвід інтерпретується насамперед через призму конкретної мови і найбільш відкрито проявляється у взаємозв'язку мови й мислення. Велика кількість статей і його семінар у Єльському університеті «Вплив культури на особистість» не тільки привернули увагу антропологів до індивіда в його культурному середовищі, а й мали помітний вплив на теорію психоаналізу.

Сепір був одним з найбільших і найвпливовіших лінгвістів першої половини XX століття, йому належать піонерські досягнення в лінгвістичній типології, фонології, соціолінгвістиці. Досліджував індіанські мови Північної Америки, висунув низку гіпотез про їхній генетичний зв'язок. Його роботи вплинули на американський дескриптивізм, а в другій половині століття активно використовувалися і представниками функціонального і генеративістського напряму.

У своїх працях Сепір висловлював ідеї, близькі до «гіпотези лінгвістичної відносності», яку потім найбільш послідовно сформулював Бенджамін Лі Ворф. Тому ця гіпотеза відома під назвою гіпотеза Сепіра-Ворфа.

• Koerner, E. F. K. Edward Sapir: Appraisals of his life and work. — John Benjamins, 1985. ISBN 978-90-272-4518-2.
• Cowan, William New perspectives in language, culture, and personality: Proceedings of the Edward Sapir Centenary Conference (Ottawa, 1–3 October 1984). — John Benjamins, 1986. ISBN 90-272-4522-3.
• Leslie Spier, A. Irving Hallowell u. Stanley S. Newman (Hrsg.): Language, Culture and Personality. Essays in Memory of Edward Sapir. Edition Sapir Memorial Publication Fund. University of Utah Press, Salt Lake City 1960.
• Swadesh М., Edward Sapir, «Language», 1939, v. 15, № 2; Voegelin С. F., Edward Sapir, в кн.: Portraits of linguists, ed. by T. Sebeok, v. 2, Bloomington — L., 1966.
• Edward Sapir: Appraisals of His Life and Work. Ed. Konrad Koerner. Philadelphia: John Benjamins, 1984. Збірник спогадів та критичних (переважно схвальних) статей учнів та колег Сепіра.
• The Collected Works of Edward Sapir. Ed. William Bright. Berlin: Mouton de Gruyter, 1990. Volume IV — антропологічні праці, Volumes V, VI — праці про індіанські мови.
• Edward Sapir: Linguist, Anthropologist, Humanist. Regna Darnell. Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1990. ISBN 978-0-520-06678-6. (на сьогодні найкраща біографія Сепіра з детальним аналізом його діяльності як етнолога)
• Гухман М. М., Э. Сепир и «этнографическая лингвистика», «Вопросы языкознания», 1954, № 1.

• Сепір // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• National Academy of Sciences biography
• Твори Edward Sapir у проєкті «Гутенберг»
• Біографічна довідка на сайті Словопедія