Едді Гопкінсон

У дорослому футболі дебютував 1951 року виступами за команду «Олдем Атлетик», в якій провів один сезон, взявши участь у 3 матчах Третього дивізіону Південь Футбольної ліги.

У серпні 1952 року перейшов до клубу Першого дивізіону «Болтон Вондерерз», за який відіграв 18 сезонів, по листопад 1969 року і досі тримає клубний рекорд за кількістю зіграних ігор за клуб (578 матчів). Спочатку Едді був футболістом за сумісництвом, але після трьох місяців у «Вондерерз» він кинув роботу. Через військову службу в Королівських ВПС, він дебютував у Першому дивізіоні лише через чотири роки, але одразу зарекомендував себе як один з найкращих воротарів Футбольної ліги. Через півроку він уже був головним воротарем англійської збірної U-23, а в жовтні 1967 року вперше був викликаний до національної збірної.

У 1958 році він виграв Кубок Англії, зберігши свої ворота «сухими» у фінальному матчі проти «Манчестер Юнайтед» (2:0)[1]. Демонструючи хороші виступи до середини 1960-х, його неодноразово витісняли на лаву молодші воротарі у другій половині десятиліття, перш ніж Гопкінсону нарешті довелося завершити кар'єру через травму в 1969 році.

19 жовтня 1957 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Англії в матчі Домашнього чемпіонату Великої Британії проти Уельсу (4:0). Наступного року у складі збірної був учасником чемпіонату світу 1958 року у Швеції, але на поле не виходив.

Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 3 роки, провів у її формі 14 матчів, пропустивши 19 голів.

По завершенні ігрової кар'єри залишився у «Болтон Вондерерз», де працював тренером юнацьких та резервних команд, а 1975 року очолив тренерський штаб клубу «Стокпорт Каунті», де його син Пол на той час був воротарем. Згодом Едді повернувся до «Вондерерз» у 1979 році і працював тренером воротарів. Також був менеджером клубу «Ештон Юнайтед»[2][3]. Пізніше працював у хімічній компанії як представник компанії[4].

Помер 25 квітня 2004 року на 69-му році життя.