Ейгенсон Моріс Семенович

Ейгенсон Моріс Семенович (21 січня 1906(19060121) - 15 серпня 1962) — радянський астроном.

Ейгенсон Моріс Семенович
Народився	8 (21) січня 1906 Катеринослав, Російська імперія
Помер	15 серпня 1962(1962-08-15) (56 років) Львів, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	астроном
Галузь	астрономія
Alma mater	фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd
Знання мов	російська[1]
Заклад	Львівський національний університет імені Івана Франка

Родився в Дніпропетровську. У 1927 закінчив Ленінградський університет. Після закінчення аспірантури при цьому ж університеті викладав у ньому (з 1939 — професор). Одночасно в 1934-1953 працював у Пулковській обсерваторії (у 1938-1951 завідував відділом служби Сонця). У 1937-1951 був головою Сонячної комісії Астрономічної ради АН СРСР, керував роботою мережі служби Сонця в СРСР. З 1953 — професор Львівського університету, в 1953-1959 — директор обсерваторії Львівського університету.

Наукові праці присвячені позагалактичній астрономії та космології, а також вивченню сонячної активності. У циклі робіт 1935-1938 досліджував галактичне поглинання світла. Першим показав, що у всіх спіральних галактиках, а не тільки в тих, які ми бачимо «з ребра», є поглинаюча речовина; першим вказав на наявність темної матерії між галактиками; розробив нові методи визначення оптичної товщини Галактики. Остаточно встановив відсутність систематичної орієнтації в напрямках осей обертання в спіральних галактик — факт, що має велике космогонічне значення. Ейгенсон є автором першої у вітчизняній літературі монографії, присвяченій позагалактичній астрономії, — «Великий Всесвіт» (1936) та монографії «позагалактична астрономія» (1960).

Вивчення закономірностей проявів сонячної активності та її впливу на геофізичні явища дозволило Ейгенсону скласти науково обґрунтовані прогнози деяких процесів на Землі, обумовлених Сонцем. Він запропонував нові індекси сонячної активності, встановив існування вікового сонячного циклу, який проявляється в деяких геофізичних явищах. Керував створенням колективної монографії «Сонячна активність і її земні прояви» (1948), написав «Нариси фізико-географічних проявів сонячної активності» (1957). У 1957-1958 виконав велику роботу з організації спостережень за програмою Міжнародного геофізичного року.