Екобіоморфа

Екобіоморфа (від дав.-гр. οἶκος — житло, місцеперебування, дав.-гр. βίος — життя і дав.-гр. μορφή — вид, форма) — сукупність (група) рослин, не обов'язково споріднених, але які мешкають в подібних умовах середовища (мають подібні екологічні ніші) і мають певний тип пристосувальної структури та пов'язаних з нею фізіологічних особливостей[1][2].

Історія виникнення

Термін був введений Є. М. Лавренком в 1965 р. як заміна терміна життєва форма (інакше біоморфа)[1]. Формально, відмінності між термінами умовні, і часто вони можуть застосовуватися як синоніми[3].

Зазвичай, популяції видів, які належать до однієї екобіоморфи, займають аналогічні екологічні ніші і виконують подібні функції в структурах екосистем, утворенні умов середовища, кругообігу речовин і енергії, і можуть бути пов'язані між собою синузіальними консорциями[2].

Класифікація екобіоморф

Класифікації екобіоморф в радянському союзі розробляли І. Г. Серебряков, а потім Б. А. Биков. Також класифікацією екобіоморф є класифікація К. Раункієра, однак, класифікація Серебрякова є найбільш поширеною і визнана найвдалішою[3][2].

Класифікація Бикова

8 відділів:

  1. Лишайникова екобіоморфа
  2. Мохова екобіоморфа
  3. Екобіоморфа папоротевидних
  4. Екобіоморфа голонасінних
  5. Екобіоморфа однодольних автотрофних
  6. Екобіоморфа однодольних гетеротрофних
  7. Екобіоморфа дводольних автотрофних
  8. Екобіоморфа дводольних гетеротрофних

Класифікація Серебрякова
ВідділиТипи
Деревні рослини I — дерева, II — чагарники, III — чагарнички
Напівдеревні рослини IV — напівчагарники і напівчагарнички
Наземні трави V — полікарпічні трави, VI — монокарпічні трави
Водні трави VII — земноводні трави (болотні, або гелофіти — бруньки відновлення під водою, пагони — над водою), VIII — плаваючі та підводні трави (гедатофіти і гідрофіти)

Приклади
Стланникова форма ялівця на кам'янистому субстраті

До екобіоморфам можна віднести рослини одного ярусу, або синузії[2].

За класифікацією Серебрякова дерева можуть мати різні екобіоморфи, а саме:

  • Дерева з прямостоячими стовбурами. Така життєва форма широко поширена, вказує на нормальні і оптимальні умови місцепроживання (мінімальні відхилення в онтогенезі).
  • При погіршенні умов середовища можуть бути виділені проміжні форми (зменшення висоти, крони тощо), і останньою формою в такому ряду можуть бути стланникові форми дерев: кедровий стланик, вільховий стланик, стланник сосни гірської та інших видів сосни, ялівцевий стланник. Такі форми виростають в районах, з екстремальними умовами середовища, — на Крайній Півночі, в передгольцовому гірському поясі, на узбережжі Охотського моря, — в районах з прохолодним сирим літом, довгою зимою, рясними снігопадами, сильними вітрами[3].
Ялівець бонсай — теж екобіоморфа

Екобіоморфи можуть бути також у одного виду рослини, коли воно виростає в різних умовах середовища — наприклад екобіоморфи дуба монгольського, що росте на різних висотах в Примор'ї[3], або сосна, габітус якої, зростаючої на піщаних ґрунтах, дуже відрізняється від сосни, що виростає на верховому болоті[4]. Причому ці відмінності обумовлені не просто умовами середовища, а й генетичними відмінностями популяцій, які ростуть у різних середовищах[5][6].

Іноді виділяють онтобіоморфи — форма росту, властива виду в певні періоди його життєвого циклу. Так як в різні періоди життя рослини, навколишнє його середовище проживання може дуже сильно відрізнятися, то в процесі онтогенезу і переходу рослини з одних умов зростання в інші (наприклад з одного ярусу в іншій[3] — ялина, або з водного середовища в повітряне[4] — стрілолист) змінюється і життєва форма рослини.

У тварин

Для тварин не розроблено настільки докладної класифікації, як для рослин. Для тварин, які займають подібні екологічні ніші і виконують подібні функції в екосистемі, введено термін гільдія. Наприклад вівці та кенгуру належать до однієї гільдії, так як виконують в екосистемах схожі ролі[7].

Примітки
  1. Экобиоморфа (Яндекс словари). БСЭ. Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 8 листопада 2010.
  2. Быков Б. А. Экологический словарь Алма-Ата: Наука, 1983. — 216 с
  3. >Москалюк Т.А. {{{Заголовок}}}. Архівовано 8 лютого 2009 у Wayback Machine.
  4. Б. М. Медников. {{{Заголовок}}}.
  5. Муратова Е.Н., Седельникова Т.С. Геномные и хромосомные мутации у сосны обыкновенной (Pinus sylvestris L.) в экстремальных условиях произрастания. — Хвойные бореальной зоны, 2004. — С. 128-140.
  6. Лесная энциклопедия: В 2-х т./Гл.ред. Воробьев Г. И.; Ред.кол.: Анучин Н. А., Атрохин В. Г., Виноградов В. Н. и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1985.-563 с., ил.
  7. М. Бигон, Дж. Харпер, К. Таунсенд. {{{Заголовок}}}.

Посилання

Література
  • Бродский А. К. Краткий курс общей экологии / Учебное пособие для ВУЗов. — СПб. : «Деан», 2000. — 224 с.
  • Воронов А. Г. Геоботаника / Учеб. Пособие для ун-тов и пед. ин-тов. — М.: Высш. шк., 1973. — 384 с.
  • Степановских А. С. Общая экология / Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2001. — 510 с.
  • Крылов А. Г. Жизненные формы лесных фитоценозов. — Л.: Наука, 1984. — 184 с.
  • Культиасов И. М. Экология растений. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 384 с.
  • Серебряков И. Г. Экологическая морфология растений. — М., 1962.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.