Економіка Ісландії

Промисловість Ісландії почала розвиватися лише після Другої світової війни. Гірничодобувна галузь практично відсутня, за винятком невеликих розробок бурого вугілля, пемзи й ісландського шпату). З кінця 1960-х ведеться виробництво алюмінію з імпортної сировини (діоксиду алюмінію), отриманий метал експортується.

Алюмінієвий завод компанії Alcoa

Основна галузь промисловості — переробка риби, виготовлення філе і свіжозамороженої риби.

Є судноверфі і судноремонтні підприємства, що обслуговують рибальський флот.

Виробляються одяг, взуття, металеві вироби, електрообладнання, меблі й будівельні матеріали. Працює фабрика мінеральних добрив (біля Рейк'явіка), цементний завод (Вакранесе). З 1979 р. налагоджено виробництво ферокремнію (сплаву заліза і кремнію).

Рибальство та суміжні галузі (останнім часом зустрічається інша назва — «океанічний кластер») є найбільш важливою частиною ісландської економіки. Частка рибальства у загальному ВВП — 27,1 % (2011 р.). У секторі рибного господарства безпосередньо зайнято близько 9 тис. чоловік (4,9 тис. чол. зайняті рибальством, 4,1 — переробкою риби), що становить приблизно 5 % робочої сили Ісландії. Значна частина цих робочих місць надається технологічними компаніями, які виробляють обладнання для рибальських фірм, і компаніями, що займаються прогресивною переробкою морських продуктів.

Ісландія сьогодні є другою за величиною риболовною нацією у Північно-Східній Атлантиці після Норвегії, обігнавши Велику Британію на початку 1990-х. Частка рибних продуктів в експорті країни становить 63 %, а середньорічний вилов досягає 1,3 млн тонн.

У Ісландії прийнято ряд заходів щодо обмеження риболовної діяльності, що заснована на індивідуальній системі квот, яка в сукупності з показником загального допустимого улову (ТАС) є наріжним каменем ісландської системи управління рибними ресурсами. Показник загального допустимого улову встановлюється Морським дослідним інститутом у відповідності з даними про чисельність косяків. Залежно від цього показника між судами розподіляється фіксована частка квоти на улов. Існують також правила, що стосуються допустимого типу обладнання для лову, зокрема мінімальні розміри сітки. Рибна ловля з використанням тралів заборонена в багатьох районах поблизу узбережжя, що служать місцем нересту. Передбачається тимчасове, часткове і остаточне закриття рибальських районів нересту риби для захисту молодняку.

Сільське господарство орієнтується виключно на м'ясохутряне вівчарство і молочне тваринництво. Сільськогосподарські землі становлять 23 % території (2,3 млн га) і використовуються під луги і пасовища. На оброблюваних 1 тис. га вирощують кормові трави і картоплю. Спостерігаються значні успіхи в розвитку парникового господарства (на півдні острова) на базі використання термальних джерел. Країна забезпечує себе м'ясом, свіжими овочами та молочними продуктами, але імпортує зернові та інші види продовольства. Держава надає підтримку 6 тис. ферм, виділяючи субсидії і обмежуючи імпорт.

Ісландія має великі запаси гідроенергії. Потенційна кількість виробленої гідроелектроенергії становить 80 млрд кВт-год на рік. Нині використовується всього 6 % наявних гідроенергоресурсів.

Гідроелектростанція у Бурфеллі

Геотермальна електростанція на півострові Рейк'янес

З іншого боку, є величезний потенціал геотермальної енергії, яку широко використовують у комунально-побутовому і парниковому господарствах. 85 % потреб в електроенергії забезпечується за рахунок використання відновлюваних джерел енергії (гідроелектроенергія та геотермальна енергія). Частина потреб Ісландії в енергії задовольнялася за допомогою імпорту нафти. Раніше нафта надходила із СРСР, нині в основному з Великої Британії та Норвегії. Із загальних запасів технологічно доступних ресурсів лише 70 % доцільно експлуатувати з фінансових міркувань.

Наприкінці ХХ ст. споживання в Ісландії щорічно збільшувалася загалом на майже 7 %. Приблизно половину вироблюваної енергії споживали енергоємні галузі промисловості. Третина енергоспоживання задовольнялася з допомогою імпортного палива. Незважаючи на потужне зростання темпів використання гідроелектроенергії у Ісландії, рибопромисловий флот залишиться головним споживачем імпортної нафти.

В Ісландії немає залізниць, але наявна розгалужена мережа автошляхів загальною протяжністю 12 955 км. Між багатьма містами і селищами налагоджене регулярне автобусне сполучення. Практично кожна сім'я має автомобіль.

Водний транспорт характеризується загальною тоннажністю торгових суден 192 тис. т. В Ісландії діють три великі транспортні компанії — Ісландська пароплавна, Державна судноплавна і Кооперативная судноплавна. Пароплави і моторні судна регулярно курсують між прибережними містами і селищами. Підтримується морське сполучення із США, Великою Британією, Німеччиною, Данією та Норвегією.

Для сучасної Ісландії характерний бурхливий розвиток повітряного сполучення. Тут діяли дві основні авіакомпанії — «Flugfelag Islands», що обслуговувала внутрішні рейси і сполучала Ісландію із Великою Британією, скандинавськими країнами й материковою Європою, та компанія «Luftleider», що здійснювала польоти до США, скандинавських країн, Великої Британії і Люксембургу. У 1979 обидві компанії злилися, утворивши компанію «Icelandair» (або «Flugleider»). Є два міжнародних аеропорти — Рейк'явік і Кеблавік. Останній використовується спільно Ісландією та США.

Ісландська крона

Грошова одиниця Ісландії — крона. До Другої світової війни відбувалася поступова девальвація крони, що супроводжувалися швидким зростанням інфляції. У 1967 після девальвації англійського фунта стерлінгів було встановлено курс 57 крон до 1 дол. США. У 1979 курс ісландської крони сильно упав — до 352 крон до долара. Наприкінці 90-х років він стабілізувався лише на рівні 70 крон до долара.

Центральний банк країни — Центральний банк Ісландії. В Ісландії діють сім великих комерційних банків — Національний, Риболовний, Сільськогосподарський, Промисловий, Торговий, Кооперативний і Народний. Їх головні офіси перебувають у Рейк'явіку, але численні відділення розосереджені по всій країні. З іншого боку, у всіх округах є ощадні банки.

Основні джерела державних доходів — податки, мита й інші платежі. Держава отримує значні прибутки комерційних підприємств, якими вона розпоряджається, наприклад, від поштового, телефонного та телеграфного зв'язку, каботажного судноплавства, і навіть низки монополій (продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів). Крім звичайних державних витрат, уряд Ісландії витрачає кошти на субсидування сільського господарства і різних промислових галузей. Доходи 2012-го року склали 5,8 млрд дол. США, витрати — 6,1 млрд дол. США. Зовнішній борг становив 124,7 % ВВП (2012).

Значного впливу на фінансову систему Ісландії завдала криза 2008 року. Погіршення глобальних фінансових умов протягом 2008 року призвело до різкого знецінення крони по відношенню до інших основних валют. Три найбільших банки Ісландії збанкрутували в кінці 2008 року. Країна отримала більше $10 млрд у вигляді позик від МВФ та інших країн для того, щоб стабілізувати свою валюту і фінансовий сектор, а також надати резервні державні гарантії для іноземних депозитів в ісландських банках. Згодом було створено три нових банки для того, щоб контролювати внутрішні активи збанкрутувавших банків. Ісландія розпочала здійснювати платежі Великій Британії, Нідерландам та іншим позивачам в кінці 2011 року .

Через постійну інфляцію, історичну залежність від виробництва риби та давню суспільну власність комерційних банків, фондові ринки Ісландії розвиваються повільно. Ісландія фондова біржа (більш відома як ICEX), була створена в 1985 році. Торги ісландських казначейських облігацій почалися в 1986 році, а торгівля акціями почалася в 1990 році. Вся внутрішня торгівля ісландськими акціями, облігаціями та пайовими інвестиційними фондами відбувається на ICEX.