Ел Джолсон

Ел Джолсон (англ. Al Jolson справжнє ім'я Аса Йоелсон; 26 травня 1886 — 23 жовтня 1950) — американський естрадний співак і кіноактор, який стояв біля витоків популярної музики США[5][6].

Ел Джолсон
англ. Al Jolson
Основна інформація
Дата народження 26 травня 1886(1886-05-26)[1][2][…]
Місце народження Seredžiusd, Ковенський повіт, Ковенська губернія, Російська імперія
Дата смерті 23 жовтня 1950(1950-10-23)[1][2][…] (64 роки)
Місце смерті Сан-Франциско, США[3][4]
Поховання
Меморіальний парк Гілсайдd : 
Роки активності 1898 — 1950
Громадянство Російська імперія і США
Національність американські євреї
Професії актор, кіноактор, співак, джазмен, музикант, актор театру, комік, студійний музикант, автор пісень
Мова англійська
Жанри водевіль, Традиційна попмузика і блюз
Псевдоніми Al Jolson
Нагороди

зірка на голлівудській Алеї слави

jolson.org
Твори у Вікіджерелах
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Народився в литовському містечку Середник і носив ім'я Аса Йоелсон. Джолсон не знав дати свого народження, оскільки в той час у цьому регіоні не велося обліку народжень, і він від при переїзді вказав свій приблизний рік народження — 1885[7]. Незабаром його сім'я емігрувала в США, де батько Аси став рабином в одній з синагог Вашингтона. Написання прізвища було змінено на Джолсон. Під час Іспано-американської війни Ел з братом виступали з музичними ревю для солдатів діючої армії. У грудні 1911 року в продаж надійшла його перша платівка — точне число і обсяги продажів його платівок до сих пір не встановлені.

На початку XX століття Джолсон розробив фірмові риси свого сценічного стилю: псевдооперну манеру виконання, експресивну жестикуляцію, невимушене спілкування з аудиторією, вкраплення художнього свисту. Обравши собі амплуа артиста менестрель-шоу, він на свої виступи виходив в гримі «блекфейс»[8]. Його гаслом була фраза: «Ви ще навіть нічого не чули!» («You is not heard nothin 'yet!»). До двадцятих років вся Америка говорила про харизму молодого виконавця[9]; його дар встановити психологічний контакт з будь-якою аудиторією відзначав у своїх спогадах Чарлі Чаплін.

Ел Джолсон у «блекфейсі» в фільмі «Співак джазу»

У 1920-ті роки шоу і мюзикли Джолсона (деякі з них на музику Джорджа Гершвіна) славилися однією з головних родзинок нью-йоркського Бродвею. Його вистави — вперше в історії театру — переривалися вигуками захоплення з боку аудиторії, тривалість яких досягала сорока п'яти хвилин, а окремі пісні (такі як «Avalon») виконувалися в подальшому багатьма іншими артистами. Наприклад варто відзначити їх спільну роботу з юною іспанською співачкою Кончею Пікер.

У 1927 році Джолсон вдалося завоювати набагато ширшу аудиторію — він зіграв головну роль в фільмі «Співак джазу»[10] — першому звуковому фільмі, який за касовими зборами обійшов кращі зразки німого кіно. Незважаючи на назву стрічки, до джазу джолсонівська манера співу мала дуже опосередкований стосунок — джерелом його натхнення був водевіль рубежу століть. З 1928 по 1940 рік Ел Джолсон був одружений на актрисі Рубі Кілер.

У тридцяті роки виступи з зачорненим гримом обличчям вийшли з моди: прихильників цієї техніки звинувачували в латентному расизмі. Головним кумиром молоді 1930-х років був менш сентиментальний і мелодраматичний Бінг Кросбі. У 1940 році старіючий Джолсон пішов з бродвейських підмостків працювати на радіо. У роки війни він частенько їздив на фронт і виступав перед солдатами з метою підйому бойового духу. Під кінець війни співак захворів на малярію і повинен був припинити фронтові гастролі.

Джолсон був одним з найбільш вікових виконавців, що їздили на фронт співати для солдатів під час Другої світової війни. До початку вступу США у війну Джолсон було 55 років. Крім того, він один з небагатьох американських артистів, які виступали на заходах військових концертів в обох світових війнах.

Незважаючи на спад популярності, Джолсону вдалося привернути увагу молодого покоління американців, коли в 1946 році на екрани вийшов музичний байопік «Історія Джолсона», присвячений його життю і творчості[11]. Виконавець ролі Джолсона в цьому фільмі був представлений до премії «Оскар». Незабаром послідувало і продовження — фільм «Джолсон знову співає», випущений на екрани в 1949 році[12].

У 1950 році Джолсон помер від обширного серцевого нападу[13]. На Голлівудській «Алеї слави» є три зірки в пам'ять про «найбільшого естрадного артиста світу», як величала Джолсона американська преса[14]. За внесок в розвиток індустрії кіно — 6600, за внесок в розвиток індустрії радіо — 6700, і за внесок у розвиток індустрії музики — 1700.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118864270 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. http://www.jewishvirtuallibrary.org/jsource/biography/jolson.html
  5. Moss, Robert F. (20 жовтня 2000). Was Al Jolson 'Bamboozled'?. Los Angeles Times. Процитовано 22 вересня 2018.
  6. Rogin, Michael (Spring 1992). Blackface, White Noise: The Jewish Jazz Singer Finds His Voice. Critical Inquiry (University of Chicago Press) 18 (3): 417–453. JSTOR 1343811. doi:10.1086/448640.
  7. Freedland, Michael. Al Jolson. W.H. Allen. с. 17–18.
  8. Oberfirst, 1980, с. 61–80.
  9. Bainbridge, Beryl (2005). Front row: Evenings at the Theatre. London: Continuum. с. 109. ISBN 9780826482785.
  10. Eyman, Scott (1997). The Speed of Sound: Hollywood and the Talkie Revolution, 1926–1930. Simon & Schuster. с. 98. ISBN 978-0-684-81162-8.
  11. «A Tribute by Larry Parks», Jolsonville.net; accessed October 6, 2014.
  12. Goldman, Herbert G., Jolson — the Legend Comes to Life (1988), Oxford Univ. Press, p. 287.
  13. Marilyn Monroe Dyed Here — More Locations of America's Pop Culture Landmarks by Chris Epting, p. 187.
  14. Stempel, Larry (2010). Showtime: A History of the Broadway Musical Theater. Norton. с. 152. ISBN 9780393929065.

Література
  • Oberfirst, Robert. Al Jolson: You Ain't Heard Nothin' Yet. — London : Barnes & Co, 1980.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.