Расизм

Раси́зм (фр. racisme, від race — рід, порода) — політична ідеологія, що стверджує вищість одних рас чи етносів над іншими та упередження й дискримінація, пов'язані з такою вірою[1]. Підставою для расизму є науково необґрунтовані політичні теорії, що виводять з біологічних особливостей людських рас (колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо) їхню нерівноцінність, обґрунтовують поділ на «вищі» раси (творців цивілізації) і «нижчі», не здатні до самостійного культурного прогресу[1][2]. За расистськими теоріями люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Постулюється тісний зв'язок фенотипових ознак з рівнем інтелекту. З чого випливає зверхність одних рас над іншими за ознаками інтелекту. Расистська ідеологія виправдовує соціальну й національну нерівність, обґрунтовуючи її біологічними особливостями[1][2]. Робляться грубі узагальнення на зразок: «усі негри ліниві», «усі жиди жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують науковці та послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів. Такі теорії є підставою для расової дискримінації та різного ставлення до людей та їхніх спільнот залежно від приналежності до цих груп[3].

Політичний постер з виборів губернатора Пенсильванії в 1866 році

Хоча суспільні науки розрізняють поняття «раса» та «етнічність», у популярному вжитку й в старій науковій літературі ці два терміни часто означають одне й те ж. Слово «етнічність» часто вживається у значенні, яке традиційно приписується слову «раса»: поділ людей на групи за ознаками, що вважаються суттєвими або вродженими (наприклад, спільне походження або характерна поведінка). Тому терміни расизм та расова дискримінація часто вживаються тоді, коли мова йде про дискримінацію на етнічній чи культурній підставі, незалежно від того, чи різницю можна охарактеризувати як расову. Конвенція ООН про подолання усіх форм расової дискримінації не розрізняє терміни расова та етнічна дискримінація. У цій конвенції проголошено, що ідея вищості на расовій основі хибна з наукової точки зору, ганебна морально, несправедлива соціально й небезпечна — расовій дискримінації нема місця ніде, ні в теорії, ні на практиці[4].

Наявні різноманітні види расизмів, «білий», «чорний», «жовтий» та ін., що взаємно заперечують постулати один одного.

Матеріалістичне підґрунтя появи й стійкості ідей расизму тісно пов'язане з біологічними та соціальними механізмами, що діють в людському суспільстві:

Історія

Расизм як соціальне явище не є ані недавнім винаходом, ані суто європейським. Як вид ксенофобії расизм притаманний людям здавна. Ще за часів древніх царств Стародавнього Сходу тогочасні рабовласники пояснювали соціальну нерівність між ними й рабами законами природи, які зробили їх антропологічно відмінними від підкорених народів[3]. Історично найбільшого прояву зазнав «білий» расизм з початком Великих географічних відкриттів. Расизм як політична теорія виник під час європейських колоніальних експансій XVI—XVII століть задля «теоретичного» обґрунтування[2]. Коли європейські держави захопили значні території, населені людьми різко відмінних за антропологічним типом, виникла потреба, з одного боку, пояснити, чому всюди у світі європейці захоплюють чужі країни, а не навпаки, а, з іншого, виправдати таку політику. Найпростіше пояснення полягало в проголошенні однієї раси «повноцінною», а інших — «неповноцінними», тобто по суті в позбавленні неєвропейців права називатися справжніми людьми, та пояснення переваги європейців як вродженої властивості. Заснований на принципах зверхності представників європеоїдної раси над народами що володіли більш примітивними технологіями, він ідеологічно обґрунтовував підкорення «відсталих» народів завданням «просвітництва» й «цивілізаторства», покликом сумлінної відповідальності більш інтелектуально розвинених за своїх менш культурних «братів менших», що «відстали» на еволюційному шляху[3].

У середині XIX столітті набула поширення комплексна антрополінгвістична класифікація, де до суто біологічних ознак рас додавались лінгвістичні, психологічні й культурологічні ознаки[3]. Ідеологами расизму стали такі французькі мислителі як Жозеф Артюр де Гобіно (чотиритомний «Нарис про нерівність людських рас»; 1853—1855) та Жорж Ваше де Лапуж, що започаткували ряд расистських теорій та соціологічних концепцій (нордизм, антропосоціологія)[2]. Засновник антропологічної школи в соціології Гобіно ідеалізував досконалість «арійської раси», а серед її представників особливо виокремлював німців. У цей час в Англії та Франції розвиваються ідеї «чистоти» рас. Згідно якої соціально-культурна та політична відсталість окремих народів пояснюється метисацією між «чистими» расами, внаслідок чого втрачаються й розмиваються разом з кров'ю прогресивні риси людської природи, відбувається поступова примітивізація внутрішніх мотивів, деградація особистості, здичавіння й повернення назад, так би мовити, до природи. Тому на шляху людського поступу успішними можуть залишатись лише ті народи, що бережуть етнічну чистоту. Такі ідеї тісно переплітались з теоріями соціального дарвінізму й мальтузіанством. Послідовник Гобіно, англійський письменник і засновник аріохристиянства Г'юстон Стюарт Чемберлен у своїй праці «Основи XIX століття» (1899) розвинув теорію про «вищість арійської раси»[1]. Жорж Лапуж у Франції, Френсіс Гальтон і Бенджамін Кідд в Англії, а у Німеччині Людвіг Вольтман, Отто Аммон і Г'юстон Чемберлен пропагували євгеністичні методи «покращення» як для підкорених народів, так і для нижчих соціальних верств власних націй[3].

Американські мальтузіанець Вільям Фогт та екологічний детермініст, професор географії Елсворт Гантінгтон висунули ідею переваги англосаксонської раси над усіма народами світу[2]. Пізніше їхні ідеї доповнились концепцією психорасизму, що стверджує, ніби відсталі народи психологічно не підготовлені до самостійного розвитку, «науково» виправдовував неоколоніалізм, «керованість» одних рас іншими.

У міжвоєнний період расистські та національно-шовіністичні ксенофобські ідеї, природні людському єству системі імпринтингу «свій-чужий», лягли на підживлений поразкою у Першій Світовій війні з подальшим приниженням з боку переможців ґрунт німецького суспільства й знайшли жвавий відгомін у людиноненависницькій ідеології зверхності «арійської раси»[3]. Расизм набрав форм фашизму й неофашизму. У націонал-соціалістичній Німеччині це була офіційна ідеологія, яка обґрунтовувала війни за ресурси й розширення території, геноцид окремих «нижчих» народів[2]. Головний нацистський ідеолог Альфред Розенберг у своїй праці «Міф XX століття» (1930) розглядав раси як головний суб'єкти історії, а саму історію — як боротьбу рас за панування і володіння світом. Ідеологи расизму стверджували, що расам і націям належить монополія на державну владу, політичне лідерство та панування, право на користування всіма благами цивілізації. Нижчі ж раси позбавляються підтримки держави та захисту з боку законів і права, вони приречені на залежність, відсталість і, як прояв вищого ступеня милосердя, винищення[1]. Гітлерівський режим у «боротьбі за чистоту раси» в Німеччині та на окупованих територіях (у тому числі й України) здійснював політику геноциду, знищивши мільйони євреїв, циган, слов'ян та інших народів[1].

  • Жозеф Артюр де Гобіно
  • «Нарис про нерівність людських рас»
  • Френсіс Гальтон
  • Г'юстон Стюарт Чемберлен
  • Елсворт Гантінгтон
  • Альфред Розенберг
  • «Міф двадцятого століття»

Трагічні події з винищення мільйонів людей лише за певними антропометричними даними на основі вигаданої провини наклали певне моральне табу в західному суспільстві на будь-які антропометричні дослідження. ЮНЕСКО у 1950, 1951, 1967 та 1978 роках було підготовлено 4 заяви стосовно «Расового питання», авторами, доповідачами, редакторами і критиками в яких були провідні спеціалісти того часу: антропологи Ешлі Монтегю, Ернест Біглголм, Хуан Комас, соціологи Луїс де Агіар Коста Пінто, Франклін Фрейзер, Моріс Гінзберг та Клод Леві-Строс, індійський письменник Хумаюн Кабір. У той же самий час деякі американські антропологи у повоєнний час підхопили європейські ідеї «боротьби рас», висунули ідею «зверхності» англосаксонської раси та її «цивілізаторську місію»[3].

Не додавало зваженості в оцінці расових наукових досліджень й існування довгий повоєнний час дискримінації, сегрегації за расовою ознакою в південних штатах США, південноафриканський апартеїд, затягування процесу деколонізації у Великій Британії та Франції. У США й досі поширена расова дискримінація щодо корінних народів, афро- і латиноамериканського населення. «Джимкроуїзм» — політика расової сегрегації, тобто проживання негритянського населення в окремих районах-гетто, навчання в окремих закладах, проїзд у спеціально відведених частинах транспорту тощо — був офіційно заборонений рішенням Верховного суду 1954 року. У Південно-Африканській Республіці у післявоєнний час був панівною ідеологією, використовувався правлячими колами для виправдання сегрегації і апартеїду, що обмежував права кольорових на працю, вибір місця проживання, позбавляв їх багатьох громадянських прав[2]. За що уряд цієї країни піддавався санкціям з боку міжнародного суспільства. Цей стан було ліквідовано на початку 1990-х років[1].

Використання поняття та дотичні поняття

Ідеалістичні постулати концепції расизму:

  • «незмінність людської природи»,
  • перманентна «расова боротьба»,
  • існування «вищих» і «нижчих» рас[2].

Головний постулат расизму не відповідає сучасним дослідженням у генетиці, яка не вбачає зв'язків навіть між окремими фізичними ознаками людини, що у різних груп популяцій можуть кодуватись різними генетичними механізмами. Представники будь-якої раси вільно схрещуються й дають плодовите потомство з представниками будь-якої іншої, що доводять різноманітні метисні групи.

У XIX столітті багато науковців були прихильниками ідеї, що людська популяція поділена на окремі раси[6]. Це часто використовувалося для виправдання колоніалізму та різного ставлення до різних груп населення. Такі теорії узагальнюють під поняттям науковий расизм[7][8]. Якщо ж має місце практика ставлення до певних груп як до привілейованих та порушення прав певних груп, яке ґрунтується на расових характеристиках, то таке явище називається інституційним расизмом[джерело?].

Наразі більшість біологів, антропологів та соціологів відкидають ідеї наукового расизму, натомість дослідники звертають увагу на такі фактори формування рас як географія, етнічність та історія ендогамії[9].

Ті, хто вважають, що особам, яких можна віднести до однієї раси, притаманні певні внутрішні ознаки радше називають себе расиалістами, а не расистами, щоб уникнути негативної конотації. Термін расиалізм не несе у собі оціночного судження та є більш відповідним для наукового аналізу та дискусій[джерело?].

Поняття расизм із його характерним закінченням -изм стало прикладом для словотворення термінів, що означають різні види упереджень, як сексизм, ейджизм, аблеїзм тощо. Расизм тісно пов'язаний з соціальним дарвінізмом, мальтузіанством, євгенікою, антисемітизм (насамперед расовий), націоналізмом, шовінізмом та гомофобією[2].

Типи

Расова дискримінація
Студенти протестують проти расових квот у Бразилії. Напис на плакаті: «Хочеш місце? Пройди вступний іспит!»

У Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації зазначено:

«Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя».[10]

«Поняття „расової дискримінації“ не застосовується до відмінностей, винятків, обмежень чи переваг, що їх Держави-учасниці Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації проводять чи роблять між громадянами і негромадянами.»[10]

Інституційний расизм

Інституційний расизм — це расова дискримінація із боку державних структур, корпорацій, релігійних та освітніх інституцій або ж інших організацій, що мають вплив на життя великої кількості індивідів. У 1960-х цей термін увів у вжиток Столкі Кармайкл.[11] Маулана Каренга зазначав, що расизм деструктивно впливає на культуру, мову, релігію та людські можливості загалом.[12] Расизм як політика — це дискримінація особистостей, суспільних груп, частини населення або груп людей. У найгірших своїх проявах — це політика переслідувань, принижень, завдання ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей; завдання шкоди за ознакою раси чи етнічного походження (видимої різниці в зовнішності).

Економічний расизм

Часто економічна та соціальна нерівність є формою дискримінації, що тісно пов'язана із расизмом. Атіла Мелег стверджує, що поява капіталізму тісно пов'язана із явищем колоніалізму, а відповідно і расизму. У 18 сторіччі європейські країни колонізували частину світу, до чого активно були залучені компанії, зокрема Ост-Індійські компанії Британії, Нідерландів. Саме економічні структури, компанії розподіляли між собою теориторії та займалися накопиченням капіталу із колоніальних території. У цьому процесі компаніям сприяли держава та церква. Але, на думку Атіли Мелега, одним із найважливіших інститутів, що сприяв розвитку капіталізму за допомогою колоніалізму, був саме расизм.[13] Словами Мелега:

Якщо ви підкорюєте різні народи, то вам доводиться пояснювати, звідки у вас на це право, в тому числі й самим собі.[14]

Інші види

У країнах, де чутливість до расових питань та расової дискримінації дуже висока, виділяють також сором'язливі типи расизму, в яких ворожість до представників іншої раси чи етносу не декларується прямо, а ховається за ширмою не зовсім щирих принципів. Сюди належить, наприклад, уникання — люди спілкуються тільки в межах своєї групи й уникають спілкування з людьми інших рас чи етносів. Інший тип — декларування того, що раса не відіграє жодної ролі (наприклад, при наймі). У цьому випадку представник меншини не має шансів отримати роботу, бо представників більшості більше[15]. Ще один тип — проголошення, «що вони інші», не нижчі, не вищі, а інші. Таке проголошення веде до ізоляції меншин.

Ідеологія расизму

Ідеологія расизму почала своє існування у 19 столітті як «науковий расизм», течія в антропології, що намагалася встановити расову класифікацію людства. Подібні расистські теорії, що активно використовувалися впродовж Другої світової війни та Голокосту, расизм та расова дискримінація досі залишаються поширеними у всьому світі. Відповідно до цих поглядів культуру створюють етнічні групи, і вона повністю детермінована расовими характеристиками.[16] Культура та раса тісно переплетені та часто залежать одна від одної, цей зв'язок підтверджується національністю та мовою.

Опираючись на націоналістичні та етноцентричні цінності, концепт вищості певної раси розвився до відділення від інших культур, що вважалися нижчими або нечистими. Таке фокусування на культурі зберігається у сучасному визначенні расизму: «Причиною расизму є не існування рас. Він створюється у процесі соціального розмежування на категорії: будь хто може бути расово дискримінованим, незалежно від його тілесних, культурних та релігійних особливостей.»[17]

Таке визначення расизму ігнорує біологічну основу расизму, і це досі є предметом дискусій. Словами Давида Рові: «Расистський концепт, хоча часто і під іншими іменами, буде застосовуватися у біології та інших галузях науки.»[18]

Наслідками расизму є такі явища як соціальна дискримінація, расова сегрегація, мова ворожнечі та насилля (погроми, геноциди та етнічні чистки). У більшості країн расова дискримінація не дозволена законом, але проявляється у таких формах як расові стереотипи, гумор чи расово забарвлені епітети у повсякденій мові.

Антирасизм також часто стає джерелом політичних маніпуляцій[джерело?]. Політики вдаються до захисту расових меншин із тим, щоб отримати більше голосів[джерело?]. Деякі тоталітарні режими вдавалися до пропаганди антирасизму, не відмовляючись від обскурантизму та обмеження жінок у правах.[19]

Расизм у різних країнах світу

Україна
Увага! Цей розділ описує в основному довоєнне становище.

Україна — багатонаціональна різнокультурна країна[20][21][22], де расизм та етнічна дискримінація не є значною проблемою[23]. Однак, випадки насилля, в яких раса жертви відігравала значну роль, зафіксовано. Ці інциденти широко висвітлювалися в пресі й, зазвичай, засуджувалися всіма головними політичними силами[24]. Human Rights Watch повідомляли, що расизм та ксенофобія залишаються в Україні глибоко вкоріненою проблемою[25]. У 2012 році Європейська комісія проти расизму й нетерпимості повідомляла, що «терпимість до євреїв, росіян та циган, схоже, значно послабла з 2000 року, а в щоденному житті існують упередження проти інших груп, що створює для них складнощі з отриманням благ та послуг»[26]

Циганські діти з Дубового (2004)

Упродовж 2009 року в Україні не було вчинено расово мотивованих убивст, і зафіксовано 40 випадків расового насилля[27]. З 2006 по 2008 було здійснено 184 напади й 12 расово мотивованих убивств[27]. Хоча на думку Олександра Фельдмана, президента Асоціації національно-культурних об'єднань України: «люди, що зазнають нападів на расовій основі не повідомляють про них у поліцію, а поліція часто не зараховує такі випадки як расово мотивовані, часто списуючи їх як домашнє насильство або хуліганство».[27]

Опитування 2010 року, проведене Інститутом політичних та етнонаціональних досліджень імені Кураса показало, що 70 відсотків українців вважають ставлення народу до етнічних меншин конфліктним та напруженим[28].

18 червня 2015 року адміністрація ужгородського аквапарку відмовила студентам-іноземцям у відпочинку, а сам власник закладу, колишній мер Ужгорода Сергій Ратушняк, відомий антисемітськими висловлюваннями і нестриманістю, пояснив, що піклується про здоров'я мешканців міста і не пускатиме «сіфілісну і туберкульозну циганоту із всього світу».[29]

28 липня у Мукачеві темношкіру жінку з немовлям виштовхали пасажири з маршрутки. При цьому водій автобуса ще й викликав міліцію. На жінку одягли наручники, а оточуючи кричали «Прив'яжіть її до плота з дитиною».[30][неавторитетне джерело]

Ізраїль

Расизм в Ізраїлі найчастіше спостерігається між арабами і євреями Ізраїлю. Попри те, що законодавство Ізраїлю забороняє дискримінацію за расовими, релігійними та політичними поглядами, зазначається, що в Ізраїлі досить велике число «расистських інцидентів»[31], причому об'єктами расизму та дискримінації є не тільки араби, але також іноземні робітники, біженці з Африки, і навіть євреї, які приїжджають з інших країн, у тому числі Росії, Ефіопії, а також різні релігійні громади[31].

Згідно з соціологічним опитуванням, проведеним професором Хайфського університету Самі Смуха (Sammy Smooha), в ізраїльському суспільстві наростає як радикалізація ізраїльських арабів, так і почуття відчуження ізраїльських євреїв від арабів.

Ісламські оглядачі також критикують Ізраїль[32]:

Ізраїльська «демократія» не визнає рівності прав і свобод усіх громадян без винятку, незалежно від раси, національності, віросповідання; її можна порівняти хіба лише з ладом Римської імперії, коли за благополуччям римських громадян стояло безправ'я і злидні рабів.[33]

Італія

В Італії часів фашизму расизм був державною ідеологією[34]: Було прийнято дискримінаційні закони:

Ці закони було скасовано після падіння фашизму в 1943 році[37].

Південно-Африканська Республіка

У 1973 році Генеральна асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію «про припинення злочину апартеїду і покарання за нього», що набрала чинності в 1976 році. «Злочинним» режим апартеїду називався через расову сегрегацію європеоїдного і негроїдного населення Південно-Африканської Республіки.

Після ліквідації апартеїду та успіху антиколоніальної боротьби, в результаті якої в ПАР, Південній Родезії і Намібії до влади прийшли фінансовані СРСР та комуністичним Китаєм партії, що представляють інтереси чорних терористичних організацій, (зокрема ЗАНЛА в Родезії), в цих країнах з'явилися характерні ознаки расизму стосовно білих[38]. Прояви чорного расизму супроводжувались масовим реквізуванням землі у білих фермерів, грабунком та згвалтуваннями білих жінок. Так, в Зімбабве в 2008 році був прийнятий закон про те, що володіти будь-яким бізнесом в країні можуть тільки чорношкірі[39].

Росія

Расизм у Росії має тенденцію до зростання та у багатьох росіян не викликає застереження чи осуду. Із дедалі більшим наростанням напруженості у відносинах між Росією і США, президент Барак Обама зазнавав серед росіян значної критики й особистих образ. І чимала частина такого ставлення виглядала відверто расистськи.

США

Расизм у США існував від часу заснування держави. Жертвами расизму стали небілі корінні жителі — індіанці — і чорношкірі раби. Боротьба південних штатів за збереження рабовласництва спричинила Громадянську війну 1861—1865 років, у якій перемогла республіканська Північ. Вияви расизму (расова сегрегація, злочини Ку-клукс-клану) траплялися на півдні аж до 1950-х — 1960-х років. У 2013 році Крістофер Дорнер вбив кілька людей, яких він звинуватив у расизмі.

Антирасизм

Під поняттям антирасизм розуміються переконання, дії, суспільні рухи, державне управління, що направлені на протидію расизму, ксенофобії, антисемітизму, апартеїду і етнічній дискримінації. Антирасизм направлений на досягнення свободи і рівноправності всіх людей незалежно від їхньої раси та національності, він пропагандує ідею того, що расизм має негативний вплив на суспільство та може бути подоланий за певних змін у економічному, політичному та соціальному житті.

Опір расизму існує вже давно, наприклад рух проти рабовласників, захист етнічних меншин від вигнання та депортації і рух, що протистоїть антисемітизму. Саме поняття «антирасизм» з'явилося після звільнення Європи від фашизму, а саме в есе Жана-Поля Сартра «Чорний Орфей» (1948), присвяченому видатному африканському поетові, філософу, першому президенту Леопольду Седару Сенгору, головному теоретику філософсько-художньої течії «негритюд».

Фрідріх Тідеман був одним із перших, хто здійснив наукове оспорювання расизму. У 1836 році він, опираючись на краніометрію та заміри мозку, зроблені ним у європейців та африканців, спростував типові стереотипи європейців про те, що представники негроїдної раси мають менший мозок і тому інтелектуально є обмеженими.

На початку XX століття роботи таких антропологів та соціологів як Франц Боас, Марсель Мосс, Броніслав Малиновський, П'єр Кластр та Клод Леві-Строс, призвели до занепаду расизму в гуманітарних науках та встановлення культурного релятивізму як домінантної парадигми. Проти ідей расової неповноцінності у своїх працях виступали такі українські діячі науки і культури, як Михайло Максимович, Іван Франко, Микола Миклухо-Маклай[3].

  • Франц Боас
  • Марсель Мосс
  • Микола Миклухо-Маклай
  • Броніслав Малиновський
  • Жан-Поль Сартр
  • Клод Леві-Строс

У головних міжнародних документах закріплені положення про рівність прав усіх народів і необхідність поважати права і свободи кожної людини незалежно від раси, статі, мови і релігії: Статут ООН (1945), Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародні пакти про права людини (1966)[1]. Окрім того були прийняті спеціалізовані антирасистські міжнародні документи, що охарактеризовують будь-які прояви расової зверхності або дискримінації як науково хибні, морально ганебні та соціально небезпечні: Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948), Декларація ООН про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1963), Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965). У цих документах міститься заклик до всіх держав не підтримувати расизм, всіма засобами протидіяти йому, запровадити покарання за поширення расистських ідей, що є злочином проти людства[1]. 1978 року ЮНЕСКО проголосила Декларацію про расу і расові передсуди, в якій наголошується, що всі люди належать до одного роду, мають спільне походження і становлять невід'ємну частину людства. Отже особливості окремих представників різних рас жодним чином не свідчать про інтелектуальні, соціальні або якісь інші переваги або вади, не можуть вважатися підставами для будь-яких обмежень чи пільг за цими ознаками[1].

У боротьбі з проявами расизму і нетерпимості в сучасному світі застосовують різні методи політкоректності.

  • Підміна усталеної термінології. Наприклад, коли слово «негр» замінюють на «чорний, афро-американець, суб-сахарський африканець», «індіанець» на «корінний американець».
  • Анулювання терміну «етнічність» у політичній площині, а також пов'язаного з ним комплексу питань, коли усе населення певної країни розглядається як єдина нація. Наприклад, французьке законодавство передбачає комплекс кримінальних й адміністративних покарань за недотримання такої концепції в сфері відносин між урядом і громадянами.
  • Критика наукового дослідження рас. Проте саме існування «расової проблеми», ксенофобського несприйняття інших, з незвичними для певного соціуму антропометричними рисами, доводить можливість расової класифікації за «наочними» характеристиками навіть на побутовому рівні. Відхід від наукових досліджень предмета цієї гостросоціальної проблеми не допомагає її вирішенню, тим більше, розвінчанню побутових расових людиноненависницьких міфів. Такі міфи утворюються в суспільстві природним, еволюційно закріпленим шляхом. Тоді як расова терпимість — є новітнім продуктом гуманістичних ідей спільного соціального розвитку, відмовою від «боротьби за існування», «права сильного» на володіння й розподіл ресурсів.

Див. також

Примітки
  1. Зяблюк М. П., Нипорко Ю. I. Расизм // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
  2. Расизм // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. Раси людини // Українська радянська енциклопедія в 17-ти т / Гол. ред.: Микола Бажан. — К. : Головна редакція УРЕ, 1963. — Т. 12 : Пряшів — Світлофор. — 576 с.
  4. International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. Процитовано 23 грудня 2011.
  5. Богатенков Д. В., 2004.
  6. Racism. The Canadian Encyclopedia. 2013. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 21 лютого 2016.
  7. Definition of racism in English. Oxford University Press. Процитовано 3 січня 2018.
  8. Definition of racism. Merriam-Webster. Процитовано 3 січня 2018.
  9. Bamshad, Michael; Steve E. Olson (December 2003). Does Race Exist?. Scientific American 289 (6): 78–85. Bibcode:2003SciAm.289f..78B. PMID 14631734. doi:10.1038/scientificamerican1203-78. ««Раси не визначаються як генетично дискретні групи. Але дослідники часто можуть використовувати певну генетичну інформацію, щоб об’єднати людей у ​​кластери, для медичних цілей».»
  10. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст.1) Набула чинності 4 січня 1969 р., для України — 7 квітня 1969 р.
  11. Richard W. Race, Critics have replied that Carmichael's definition glosses over individual responsibility and leaves no room to question whether the members of a group are failing or not meeting standards due not to discrimination but due to their own dysfunctional behaviour and bad choices. Analysing ethnic education policy-making in England and WalesPDF (47.2 KB), Sheffield Online Papers in Social Research, University of Sheffield, p.12. Retrieved 20 June 2006. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 вересня 2006. Процитовано 2 квітня 2013.
  12. Effects on Africa. "Ron Karenga".
  13. Спільне: журнал соціальної критики Випуск п'ятий. Політекономія расизму http://commons.com.ua/
  14. Спільне: журнал соціальної критики Випуск п'ятий. Політекономія расизму http://commons.com.ua/
  15. Ansell, Amy E. (2008). Color Blindness. У Schaefer, Richard T. Encyclopedia of Race, Ethnicity, and Society. SAGE Publications. с. 320–322. ISBN 978-1-45-226586-5.
  16. Pierre-André Taguieff, La force du préjugé, 1987 (French)
  17. National Analytical Study on Racist Violence and Crime, RAXEN Focal Point for ITALY — Annamaria Rivera FRA. «Helping to make fundamental rights a reality for everyone in the European Union». European Union Agency for Fundamental Rights. Archived from the original on July 17, 2011. Retrieved 22 August 2010
  18. Joseph L. Graves (2001). The Emperor's new clothes: biological theories of race at the millennium. Rutgers University Press. ISBN 978-0-8135-2847-2.
  19. Pascal Bruckner (16 June 2008). «Boycot Durban II».
  20. Andrew Wilson, «Ukrainian Nationalism in the 1990s: A Minority Faith», Cambridge University Press, 1996, ISBN 0-521-57457-9
  21. Andrew Wilson, «The Ukrainians: Unexpected Nation», Yale University Press, 2002, ISBN 0-300-09309-8
  22. Serhii M. Plokhy, 'The History of a «Non-Historical» Nation: Notes on the Nature and Current Problems of Ukrainian Historiography', Slavic Review, Vol. 54, No. 3 (Autumn, 1995), pp. 709—716
  23. Zerkalo Nedeli: У полоні чотирьох імперій, або Про корені расизму в Росії і про небезпеку його сходів на Сході й Півдні України Архівовано 27 червня 2007 у Wayback Machine.
  24. Human Rights First Government Response to Racially Motivated Crime in Ukraine Архівовано 9 квітня 2009 у Wayback Machine.
  25. Essential Background: Overview of human rights issues in Ukraine (Human Rights Watch, 31-12-2005)
  26. ECRI REPORT ON UKRAINE (fourth monitoring cycle), European Commission against Racism and Intolerance (21 February 2012)
  27. Reports of racist attacks down, but problem persists, Kyiv Post (April 21, 2010)
  28. Racial profiling still a problem in Ukraine, Kyiv Post (July 27, 2010)
  29. В Ужгороді студентів-іноземців не пустили в аквапарк через колір шкіри. 18 червня 2015. Процитовано 18 червня 2015.
  30. Расистський скандал на Закарпатті: темношкіру з немовлям виштовхали з маршрутки. 28 липня 2015. Процитовано 28 липня 2015.
  31. IsrealInfo.ru Опубликован отчет о расизме в Израиле[недоступне посилання з червня 2019]
  32. Slavic voice.org Израильские арабы становятся все более нетерпимы к израильским евреям. Архів оригіналу за 29 липня 2011. Процитовано 6 березня 2012.
  33. Islam.ru Абу Хамид «Современные мифы Ближнего Востока». Архів оригіналу за 21 червня 2011. Процитовано 6 березня 2012.
  34. Нестерова, Т. П. Идейные основы расовой политики фашистской Италии / Т. П. Нестерова // Вестник Тюменского государственного университета. – 2006. – № 4. – С. 56-62.
  35. Джаспер Ридли. Муссолини. М.АСТ,1999
  36. Законодавче зібрання провінції Емілія-Романья.
  37. Манахаим
  38. Давидсон А. Б. Антирасистский расизм? — Новая и новейшая история, — 2002, — № 2
  39. Бизнес в Зимбабве будет доступен только чернокожим. newsru.com. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 28 жовтня 2011.

Література
  • Расизм // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1558-1561. — 1000 екз.
  • Гончар, Б. Расизм // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Гончар, Б. Расизм // Політична енциклопедія / Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — 624 с. — ISBN 978-966-611-818-2.
  • Петров В. Расова теорія на послугах германського фашизму // Наукові записки Інституту історії матеріальної культури. — К. : Всеукраїнська академія наук, 1934. — Т. 2. — С. 49-71.
  • Расизм і ксенофобія в Україні : реальність та вигадки. — Х. : Права людини, 2009. — Харків с.
  • Іван Франко. Раса. Нація. Герої (аудіокнига). НТШ  — 1899. НБУ
  • (рос.) Богатенков Д. В., Дробышевский С. В. Антропология : Учебно-методический комплекс / ред. Алексеева Т. И. — М., 2004. — 159 с.
  • (рос.) Лолер Дж. Коэффициент интеллекта. Наследственность и расизм. — М., 1982.
  • (рос.) Мазов В. А. ООН против расизма. Международно-правовые вопросы // Расы и общества. — М., 1982.
  • (рос.) Международная защита прав человека. — К., 1990.
  • (рос.) Роуз А. М. Происхождение предрассудков. Расовая проблема и общество. — М., 1957.
  • (рос.) Таиров Т. Ф. Расы и политика. Международная противоправность расизма. — М., 1968.
  • (фр.) Le racisme devant la science. UNESCO. — Paris : UNESCO, 1960.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.