Еміль Фріан
Еміль Фріан (фр. Émile Friant; 1863, Дьєз, Франція — 9 червня 1932, Париж, Франція) — французький художник-реаліст.
Еміль Фріан | ||||
---|---|---|---|---|
фр. Émile Friant | ||||
![]() |
||||
Автопортрет (1878), Musée de la Cour d`Or, Мец | ||||
При народженні | Émile Friant | |||
Народження |
1863 Дьєз, Франція | |||
Смерть | 9 червня 1932 | |||
Париж, Франція | ||||
Країна |
![]() | |||
Жанр | реалізм | |||
Навчання | Національна вища школа красних мистецтв і École nationale supérieure d'art de Nancyd | |||
Діяльність | художник, художник-гравер, скульптор | |||
Напрямок | живопис, Ритина і скульптура | |||
Член | Académie de Stanislasd | |||
Твори | Q17491628?, All Saints' Dayd і L'Écho de la forêtd | |||
Нагороди | ||||
Премії | Римська премія | |||
| ||||
![]() |
Біографія
Еміль Фріан народився в місті Дьєз за 40 кілометрів на північний схід від Нансі у 1863 році. Його батько був слюсарем, а мати — кравчинею. Добрим ангелом сім'ї була вдова аптекаря, мадам Парізо. Вона не мала дітей і любила Еміля як рідного сина.
Унаслідок Французько-прусської війни Дьєз перейшов під контроль Німецької імперії. У 1871 році мадам Парізо втекла з семирічним Емілем у Нансі, а потім туди перебралися і його біологічні батьки.
Парізо хотіла, щоб Фріан став аптекарем і відправила його на навчання до ліцею. Успіхи Еміля у ліцеї були поганенькими, зате у хлопчика виявився безсумнівний талант до живопису. Друзі батька Еміля запропонували йому вступити в міську художню школу Нансі, зрештою він залишив ліцей, отримуючи приватну освіту, і повністю сконцентрувався на мистецтві. Директор художньої школи був послідовником реалізму в живописі, і молодий Фріан малював натюрморти і навколишні ландшафти Нансі.
Вперше він виставив свою картину «Малюк Фріан» (Le petit Friant) у віці п'ятнадцяти років на щорічному міському художньому салоні, після чого відразу став місцевою знаменитістю. Роком пізніше виграв міський гранд і був направлений міським муніципалітетом в Париж, у майстерню художника Александра Кабанеля, визнаного майстра тієї епохи. Кабанель навчив його малювати картини на історичні сюжети в академічному стилі. Після року роботи, отримавши уявлення про класичний та салонний живопис, розчарований Фріан повернувся в Нансі.
У Парижі він познайомився ще з трьома художниками, уродженцями Лотарингії: Жюлем Баст'єн-Лепажем (1848—1884), Еме Моро (1850—1913), і Віктором Пруве (1858—1943). У роботах Фріана того часу позначився вплив Бастьєн-Лепажа, що наприкінці 70-х років був у великій моді.
![](../I/Emile_Friant_Madame_Coquelin_Mere.jpg.webp)
У 1882 році Еме Моро запросив Фріана виставити на Паризькому салоні дві його картини: «Блудний син» (The Prodigal Son) та «Інтер'єр студії Еміля Фріана» (Emile Friant Interieur d'atelier). Картини були різними за змістом. Перша, куплена музеєм в Рубі, була типовим взірцем академічного стилю, інша — реалізму.
У 1883 році у віці 20 років він отримав Римську премію другого ступеня за свою картину «Цар Едіп проклинає свого сина Полініка» (Œdipe maudissant son fils Polynice), виставлену в Паризькому салоні.
Його портрет «Пруве за роботою» отримав Римську премію третього ступеня у 1884 році, а в 1885 він знову виграв Римську премію другого ступеня. Частину року він працював в орендованій студії в Парижі, щоб задовольнити зростаючу потребу в портретах.
Тоді ж Фріан подружився із французькими акторами — братами Ернестом і Бенуа Коклен. Для сім'ї Коквелин він написав більше десятка портретів, крім цього, Бенуа, пристрасний колекціонер живопису, в різний час придбав ще кілька його картин. На гранд, отриманий ним від Паризького салону в 1886 році, він вирушив на навчання в Нідерланди. Картина «Портрет мадам Коклен» (Portrait de madame Coquelin Mère), матері його друзів, написана під впливом цієї поїздки. Вона відображає ті ніжні почуття, які художник відчував до цієї сім'ї.
![](../I/Emile_Friant_Les_Canotiers_de_la_Meurthe_1888.jpg.webp)
Картина «Обід веслярів на річці Мьорт» (Le déjeuner des canotiers de la Meurthe), виставлена на Паризькому салоні в 1888 році, не принесла йому нагород, але засвідчила його високий професіоналізм. Десять веслярів і дві жінки сидять за обідом на вулиці перед ресторанчиком. Картина, написана за аналогією з картиною Огюста Ренуара «Сніданок веслярів» (1880—1881), зображує життя, краще, ніж пропонувалося в Третій французькій республіці.
Прийняття веслярів спонукало Фріана до створення найбільшого його полотна «Дня всіх святих» (La Toussaint), що принесло йому Ґран-прі Паризького салону в 1889 році, воно придбане для Люксембурзького музею у Парижі. Це була друга картина на тему горя у творчості художника. Перша, «Молода нансійка на сніговому тлі» (Jeune Nancéienne dans un paysage de neige), зображує дівчину. Обличчя молодої жінки і сірі очі виражають смуток, її силует контрастує з недбало промальованим заднім планом, що відокремлює її від байдужого світу. Зовсім інакше виглядає печаль в картині «День всіх святих» на церемонії поминання покійних, коли сім'ї йдуть відвідувати могили своїх предків. Дівчинка на чолі сімейної процесії подає милостиню сліпому жебракові, що сидить у стіни. Віртуозність виконання портретів і вираження почуттів за допомогою живопису у 26-річного художника вражала сучасників, а один з журналістів назвав його «найрозумнішим серед молодих», характеристика, що часто використовувалась для опису його робіт.
![](../I/Toussaint_1888_800.jpg.webp)
Ця картина завоювала золоту медаль на Всесвітній виставці у Парижі в тому ж році, а роком раніше він отримав Орден Почесного легіону. Після цього на нього посипалися замовлення портретів від політичних і громадських діячів, а слава його перетнула Атлантику. У 1889 він створив картини «Портрет Мюзет Вінер в салоні» (Portrait de Mysette Wiener dans un salon) і «Розмова про політику» (La discussion politique).
У тому ж 1899 році художник Жан-Луї-Ернест Месоньє запросив Фріана взяти участь у реформуванні Національного товариства красних мистецтв. З тих пір Фріан принципово виставлявся на щорічних виставках товариства, хоча і продовжував брати участь у Паризькому салоні.
Представник реалізму, Фріан писав переважно портрети і сцени з повсякденного життя. Як і багато хто з його сучасників, він використовував фотографію як засіб, за допомогою якого найкращим чином можна передати дійсність.
![](../I/Emile_Friant_Ombres_port%C3%A9es_1891.jpg.webp)
У 1892 році Фріан продає через агента Роланда Кньодлера американському банкіру Джорджу Бейкеру дві з п'яти виставкових картин Паризького салону 1892 року: «Хороший пес» та «Поганий пес», а в 1893 виставляє на «Колумбівській» Всесвітній виставці в Чикаго «Різкі тіні» (Ombres portees) та «Портрет Антоніна Пруста» (Portrait de Antonin Proust), друга дитинства Едуарда Мане.
В 1944 році на Паризькому салоні і Салоні на Марсовому полі експонувалися декоративні твори, замовлені французьким урядом для прикраси паризької ратуші і Сорбонни. Серед них два великих панно роботи Фріана, що зображують «Радості літа»: залита сонцем природа, квітучий луг, на якому молоді, веселі жінки збирають квіти, прикрашають ними своїх дітей, а старші люди відпочивають від праці в тіні дерев, серед них сильна, здорова мати любовно і дбайливо тримає на колінах чудесну сплячу дитини.
На салоні на Марсовому полі Фрыан виставив «Мізерну їжу» (Le repas frugal) в 1894 році та «Заручини» (Les fiancailles) в 1896 році. Прообразами для «Мізерної їжі» стало сімейство Ледергербер з Нансі. Дівчина на передньому плані праворуч — Євгенія Ледергербер, що стала подругою Фріана. Картина була обрана для щорічної виставки Карнегі, що відкрилася 1 листопада 1896 року в Піттсбурзі. Вона вразила Генрі Фріка, голову ради директорів сталепромислових компаній Карнегі та скарбника нової бібліотеки Карнегі і художніх галерей Піттсбурга (нині Художній музей Карнегі). Він сам був пристрасним колекціонером картин і одним з найкращих клієнтів Кнедлера. На виставці серед інших були виставлені п'ять картин з його приватної колекції.
Фріан пише ще дві картини: «Розрада» (Consolation) та «Дитячий смуток» (Chagrin d'Enfant), яка також куплена Фріком. Для нього ця картина мала особисту значимість: його донька Марта померла у віці 6 років, а друга дівчинка побільше на картині нагадувала йому його старшу доньку Марію.
На Паризькому салоні 1901 року Фріан виставляє наступну картину: Douces pensees, в 1905 році в салоні на Марсовому полі — «Перші уроки» (Premieres etudes), яка показувала молоду маму, що навчала свою доньку читати.
До цього часу Фріан більше не створює гарних робіт, занурившись у написання портретів політичних та суспільних діячів і аристократів.
У 1923 Фріан був призначений професором живопису в Школі витончених мистецтв в Парижі, потім став членом Інституту Франції (Institut de France).
У 1932 році Фріан раптово помер у Парижі і був похований в місті Нансі. У Музеї витончених мистецтв в Нансі і в музеях Пітсбурга зараз знаходиться більша частина його робіт.
Картини
Масло
- «Серед друзів» Pose entre amis або Le repos des artistes (1880), приватна колекція
- «Студент» Un étudiant (1885), Музей витончених мистецтв, Нансі
- «Анвер. Будинок в снігу» Anvers. Maison sous la neige, (1886/1887), Музей витончених мистецтв, Нансі
- «Анверський замок» Le Steen d'Anvers (1886/1887), Музей витончених мистецтв, Нансі
- Aux alentours du Sport Nautique (1884), приватна колекція
- «Туніска, що вмивається» Toëra, tunisienne lavant (1887), приватна колекція
- «Портрет Мюзет Вінер у салоні» Portrait de Mystte Wiener dans un salon (1889), Музей витончених мистецтв, Нансі
- «Коклен-старший у ролі Дона-Ганнібала в п'єсі „Авантюристка“ Еміля Ож'є» L'ivresse, Coquelin Ainé dans le rôle de Don Annibal dans L'aventurière d'Emile Augier, Музей витончених мистецтв, Нансі
- «Місто на березі річки» Ville au bord du fleuve (1891), приватна колекція
- «Студентка» L'Etudiante (1923), приватна колекція
- «Портрет Альбера Юсона» Portrait d'Albert Jasson (1911), Музей витончених мистецтв, Нансі
- Два панно в холі ратуші Нансі
- «Автопортрет» (1885), Музей витончених мистецтв, Нансі
- «Портрет Луі Картьє», приблизно 1905 р.
- «Портрет художника Бюсєра» Portrait du peintre Bussières, (1904), малюнок, місто Дієз
- «Портрет ілюстратора Жан-Луі Форена» Portrait du dessinateur Jean-Louis Forain, малюнок, Музей витончених мистецтв, Нансі
- «Портрет Жана Шербека» Portrait de Jean Scherbeck (1928), малюнок, приватна колекція і інші.
Галерея
- «Молода нансійка на сніговому фоні» (1887), Музей витончених мистецтв, Нансі
- Портрет Огюста Дома (1889), приватна колекція
- «Битва» (1889), Музей Фабра, Монпельє
- «Портрет мадам Петіт'єн» (1883), приватна колекція
- «Марвінгт та її санітарний літак», (1914)
- «Весна» (1888)
- «Закохані»/«Ідилія на мосту» (1888), Музей витончених мистецтв, Нансі
- «Дитячий смуток»
(1898) - «Материнська ніжність» (1906), приватна колекція
- «Розмова про політику» (1889), приватна колекція
- «Бідна їжа» (1894), приватна колекція
- «Автопортрет» (1887), Музей витончених мистецтв, Нансі
- «Інтер'єр студії»
(1884) - «Біда» (1898), Музей витончених мистецтв, Нансі
- «Візит у студію» (1906), приватна колекція
- «Страта» (1909), приватна колекція
- «Автопортрет»
(1893)
Посилання
- Émile Friant (фр.)
- Emile FRIANT (фр.)