Енхансер

Енхансер[1][2] (англ. enhancer — підсилювач) — коротка ділянка ДНК, до котрої можуть приєднуватися білки (фактори транскрипції), для збільшення рівня транскрипції гену або оперону. Енхансеру не потрібно розташовуватися безпосередньо поряд з геном, на який він діє[3]. Структура комплексу хроматину ДНК згорнута таким чином, що хоча ділянка ДНК може розміщуватись далеко в термінах пар основ, геометрично вона перебуває поруч з промотором і геном. Це дозволяє енхансеру взаємодіяти із загальними факторами транскрипції і РНК-полімеразою II. Енхансер може розміщуватись як до, так і після гену, який він регулює.

Взаємодія енхансера з геном через утворення петлі молекули ДНК. На даній діаграмі: 1. ДНК; 2. Енхансер; 3. Промотер; 4. Ген; 5. Активатор; 6. Комплекс медіатор; 7. РНК-полімераза

Енхансери не впливають безпосередньо на промотори, але здійснюють вплив за допомогою білків-активаторів. Ці білки взаємодіють з комплексом, що залучає полімеразу і загальні фактори транскрипції, які виконують транскрипцію гену. Енхансери також можуть розташовуватись в межах інтронів. Також орієнтація енхансера зазвичай може бути змінена без впливу на його функцію. До того ж, в деяких випадках енхансер може бути вилучений і пересаджений на іншу ділянку хромосоми зі збереженням його впливу на транскрипцію гену. Зараз існують дві моделі обробки інформації за допомогою енхансерів[4]:

  • енхансосоми — залежать від надзвичайно кооперативної координації активності і можуть бути заблоковані однією мутацією, яка переміщує обов'язкові місцерозміщення індивідуальних білків;
  • Гнучкі системи — менш інтегровані численні білки, що незалежно регулюють експресію генів, і тільки їх сумарна активність впливає на транскрипційні комплекси.

Енхансери самі можуть бути ділянками ДНК, з яких йде активна транскрипція. РНК, що утворюються при зчитуванні з енхансерів називаються енхансерними РНК (еРНК)[5]. еРНК — некодуючі РНК, які часто швидко деградують після їхнього синтезу[6].

Посилання
  1. А. В. Сиволоб (2008). Молекулярна біологія. К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет".
  2. А. В. Сиволоб, К. С. Афанасьєва (2012). Молекулярна організація хромосом. К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет".
  3. Spilianakis CG, Lalioti MD, Town T, Lee GR, Flavell RA (2005). Interchromosomal associations between alternatively expressed loci. Nature 435 (7042): 637–45. PMID 15880101. doi:10.1038/nature03574.
  4. Arnosti DN, Kulkarni MM (2005). Transcriptional enhancers: Intelligent enhanceosomes or flexible billboards?. J. Cell. Biochem. 94 (5): 890–8. PMID 15696541. doi:10.1002/jcb.20352. Архів оригіналу за 21 липня 2006. Процитовано 13 квітня 2019.
  5. Wenbo Li, Dimple Notani & Michael G. Rosenfeld (April 2016). Enhancers as non-coding RNA transcription units: recent insights and future perspectives. Nature reviews. Genetics 17 (4): 207–223. PMID 26948815. doi:10.1038/nrg.2016.4.
  6. Iris Jonkers & John T. Lis (March 2015). Getting up to speed with transcription elongation by RNA polymerase II. Nature reviews. Molecular cell biology 16 (3): 167–177. PMID 25693130. doi:10.1038/nrm3953.

Зовнішні посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.