Епіорнісові

Епіорнісові[2] (Aepyornithidae) — вимерла родина нелітаючих птахів. Родина складалася з родів епіорніс (Aepyornis), Vorombe та муллерорніс (Mullerornis). Епіорнісові близькі до страусів і моа.

?
†Епіорнісові

Aepyornis maximus: скелет та яйце
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Птахи (Aves)
Надряд: Безкілеві (Palaeognathae)
Ряд: †Епіорнісоподібні (Aepyornithiformes)
Newton, 1884[1]
Родина: †Епіорнісові (Aepyornithidae)
(Bonaparte, 1853)[1]
Різноманіття
2−4 роди
Роди

†Aepyornis
†Mullerornis
†Vorombe

Посилання
Вікісховище: Aepyornithidae
EOL: 4433299
NCBI: 147492
Fossilworks: 39292
Вигляд скелету епіорніса
Яйце епіорніса (Природознавчий музей, Угорщина
Реставрація Aepyornis maximus

Загальна характеристика

За різними оцінками включає два − чотири роди з 7 −9 видами. Взаємовідносини ряду Епіорнісоподібні з іншими рядами птахів чітко не зрозумілі.

Великі страусоподібні або птахи з еоценових-олігоценових відкладів Північної Африки та плейстоценово-голоценових відкладів Мадагаскара. Найбільший за розміром є слоновий птах (Aepyornis maximus Geoffr.). Ет'єн де Флакурт, французький губернатор Мадагаскару в 1640 — 1650, залишив записи спостереження слонового птаха. Епіорніс (Aepyornis) був найбільшим у світі птахом, заввишки більше 3 метрів і вагою близько 400 кг (880 фунтів)[3]. Знайдені рештки дорослого епіорніса і його яйця, які були дуже великі: (34 х 22 см) об'ємом 9 − 12 л та мали довжину окружності більше 1 метра.

Для епіорнісів характерні важкі довгі трипалі задні кінцівки з широкою пласкою цівкою, широкий таз, широка грудина без слідів кілю, широко розставлені коракоїди, дуже сильно редукований скелет крила тощо. Сильніше, ніж у інших страусоподібних птахів, виражена пневматичність стегна та, ймовірно, хребців. Ймовірно, подібно до казуарів, жили у вологих тропічних лісах.

Біогеографія
Розмір Aepyornis maximus (фіолетовий) в порівнянні з людиною, страусом, і деякими тетраподами динозавра

Подібно до казуара, страусів, нанду, ему та ківі, Mullerornis і Aepyornis були безкілевими, вони не могли літати. Через те що Мадагаскар та Африка відокремилися дуже давно[4], можна зазначити що Aepyornis втратили здатність польоту і зазнали гігантизму вже на острові[5]. Сухопутний міст з іншими теренами Гондвани Мадагаскар втратив ймовірно близько 85 мільйонів років тому.[6] На початок 2010 ще не було розшифровано мтДНК Aepyornis.[7][8]

Aepyornis maximus

Знайдені останки яєць «aepyornithid» на сході Канарських островів є біогеографічною загадкою. Ці острови, ймовірно, не були пов'язані з материковою Африкою, за часи існування слонових птахів. За часів регресії моря, можливо, існував сухопутний міст, принаймні протягом деякого часу, то, ймовірно, було між архіпелагом Фуертевентура/Лансароте і Африканським узбережжям. Це дозволило б нелітаючим птахам дістатися на сьогоденні острови. Тим не менше, немає ніяких ознак того, що епіорнісові розвивалися поза Мадагаскаром, і сьогодні, шкаралупу з Канарських островів відносять до вимерлих північноафриканських птахів, які були не безкілевими (Eremopezus/Psammornis), або навіть не Pelagornithidae.

Біологічна класифікація

Рід Aepyornis (Geoffroy Saint-Hilaire 1850)

  • Aepyornis gracilis (Monnier, 1913)
  • Aepyornis hildebrandti (Burckhardt, 1893)
  • Aepyornis mulleri (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)
  • Aepyornis maximus (Hilaire, 1851)
  • Aepyornis modestus (Milne-Edwards & Grandidier, 1869)
  • Aepyornis medius (Milne-Edwards & Grandidier, 1866)
  • Aepyornis grandidieri (Rowley, 1867)
  • Aepyornis cursor (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)
  • Aepyornis lentus (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)

Рід Mullerornis (Lamberton 1934)

  • Mullerornis betsilei (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)
  • Mullerornis agilis (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)
  • Mullerornis rudis (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)

Рід Vorombe (Hansford & Turvey, 2018)

Вимирання

Судячи з залишків кісток та яєць, які носять сліди обробки людиною, епіорніси слугували об'єктом полювання корінного населення Мадагаскару.

Вимерли у історичний час: на думку деяких дослідників, у XVIII, а можливо навіть у XIX ст. Вимиранню, ймовірно, сприяло не тільки пряме переслідування з боку людини, але і дуже інтенсивне винищення тропічних лісів.

Існує чотири теорії причин вимирання:

  1. Через полювання людини та споживання в їжу їхніх яєць.
  2. Через захворювання які вони перейняли від завезених людиною курей та цесарок
  3. Через зміни клімату
  4. Або, що найімовірніше, всі три причини в комплексі.

Див. також

Посилання

Примітки
  1. Brands, S. (2008)
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Davies, S. J. J. F. (2003)
  4. Yoder, A. D. & Nowak, M. D. (2006)
  5. van Tuinen, M. et al. (1998)
  6. Hay, W. W., et al. (1999)
  7. Cooper, A., et al. (2001)
  8. International Darwin Bicentennial Symposium Ancient DNA. Архів оригіналу за 4 грудня 2009. Процитовано 12 березня 2010.

Джерела
  • Карташев Н.Н. Систематика птиц. — М. : Высшая школа, 1974. — 362 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.