Мадагаскар

Клімат східного узбережжя Мадагаскару є досить вологим та жарким, на заході спекотний та посушливий. Відмінність кліматів на острові пояснюється розмірами Мадагаскару і будовою його поверхні. При цьому є й спільні риси: клімат всюди тропічний, за винятком північно-західної частини острова, де панує клімат екваторіальних мусонів, а рік поділяється не на чотири сезони, а тільки на два — сухий і вологий.

На східному березі дощі починаються в грудні і тривають до квітня. У Тамтаве лютий — зазвичай найтепліший місяць, температура досягає 34º тепла. З травня до листопада триває сухий сезон, у який зазвичай дощів випадає дещо менше, ніж у вологий. Найхолодніший місяць — липень, коли температура в середньому становить 16º тепла.

Західний берег має спекотніший клімат порівняно з східним (температура сягає +38º). На його території також з грудня до квітня йдуть сильні, зливові дощі, на відміну від сухого сезону, коли вони трапляються рідко.

Масуала (національний парк)

Ravenala madagascariensis

Усе східне узбережжя від моря до підніжжя гір зайнято вологим тропічним лісом. Ліси також тягнуться майже безперервно вузькою стрічкою по берегах навколо всього острова. У лісах найбільше папоротей, складноцвітних, бобових і химерних барвистих орхідей. Високостовбурні ліси з слабкорозвинутим підліском і непрохідні незаймані хащі чергуються з луками і драговинами. На заболочених ділянках лісу біля підніжжя дерев густо ростуть очерет, гігантські трави, лілії з білими і жовтими квітками й широкими розгорнутими листками.

У західній частині острова, де вологи менше, ліси значно рідші, вони зустрічаються, головним чином, по долинах річок. У суху пору року вони скидають листя, чим і відрізняються від вічнозелених лісів сходу. Найтиповіший ландшафт тут — савани, тобто трав'янисті простори з заростями чагарника. Трави і чагарники займають також узгір'я, і тільки найвищі місця майже позбавлені рослинності.

У лісах Мадагаскару багато цікавих і цінних порід: бамбук, баобаб, тамаринд, дерева тикове, ебенове, палісандрове, рожеве. На східному узбережжі росте кокосова пальма, на західному — віялова. У лісах росте також копалове дерево з густим блискучим листям, із смоли якого виготовляють лак. Повсюди (крім високогірної частини) є пальма рафія. Її стрункий, але короткий шорсткуватий стовбур прикрашений зверху пучком листя 5-6 м завдовжки. Листки дають волокно для виготовлення полотна.

Лемур котячий

Мадагаскар — це країна з надвисоким біорізноманіттям;[5] тваринний світ острова за своєрідністю можна порівняти тільки з австралійським. Він утворює зовсім особливу зоогеографічну область. Мадагаскар відокремився від Африки задовго до того, як виникла сучасна африканська фауна. Ось чому, незважаючи на близьке сусідство з Африкою, на Мадагаскарі майже зовсім немає звичайних африканських тварин, але зате на ньому збереглися дуже давні форми — лемури (або напівмавпи) і комахоїдні. Саме вони і є основними представниками тварин на Мадагаскарі, який недарма прозвали «островом лемурів».

Мадагаскарські лемури водяться тільки у лісах, удень сплять у дуплах дерев, уночі полюють, влаштовуючи інколи концерти в могильній тиші тропічних нетрів. Їхні дивні крики на непідготовлену людину справляють неприємне враження. Холоду лемури не терплять, і спроби пристосувати їх до життя в зоологічних садах Європи закінчилися невдачею.

Найбільший з лемурів — індрі. Голос його нагадує плач дитини. Все тіло (завдовжки до 80 см) вкрите хвилястим хутром; лоб, груди, куприк і боки білі, решта все— буре і чорне. Хвіст короткий, недорозвинений, усього два-три сантиметри. Індрі спритний, легко стрибає з гілки на гілку, живиться плодами, але їсть і дрібних птахів. Легко приручається, і малагасійці виховують його для полювання.

Propithecus candidus

Інший рід лемурів, з лисячою головою і довгим (довшим за тіло) хвостом — це макі. Вони жваві, рухливі, тримаються групами по 6-12 особин, у сутінках виходять збирати листя, плоди і полювати на дрібних тварин. Повна протилежність макі — це маленький і безхвостий лемур лорі. Його неповороткість і незграбність вражаючі. Цікавий також ай-ай, або руконіжка, — злий плоскоголовий лемур з великими вухами і довжелезним хвостом. Живе в бамбукових лісах, живиться серцевиною бамбука і цукрової тростини, але не гидує жуками і лялечками. Як тільки зійде сонце, він засинає, засунувши голову між ногами і обгорнувши її своїм довгим хвостом.

Фоса

Із хижаків на Мадагаскарі водиться тільки рудувато-чмакіорна фоса, або тхоровий кіт. Завбільшки вона з великого собаку, але невисока, бо лапи в неї короткі. Кішка ця наганяє жах на місцевих жителів. Про її кровожерність і силу розповідають легенди. З родини вівер на острові є мангуста, або іхневмон, яка називається ще фараоновою мишею, — нещадний винищувач змій.

У гористих місцях, чагарниках, папоротях і лісистих заростях живе полохливий, несмілий тенрек, представник комахоїдних. Тіло його, як у нашого їжака, вкрите голками; зростом він з кролика. Бачити його можна тільки влітку, після заходу сонця, коли він зі своєї нірки виходить на промисел. Взимку, ж тобто в період посухи, тенрек впадає в сплячку.

Водяться також африканський кабан і водяна свиня.

Птахи Мадагаскару також своєрідні. Тут водяться зелені папуги, яскраво-червоні кардинали, сині голуби, султанська курочка, ефіопський ібіс, зимородок синій, ворони, цесарки. Колись на Мадагаскарі жили, але потім винищені людьми велетенські, схожі на казуарів, птахи епіорніси, заввишки до 3 м і вагою до пів тони. Яйце епіорніса за об'ємом дорівнює 150 курячим і може вмістити вісім літрів рідини.

Змії, що живуть на острові, не отруйні. В озерах, болотах і спокійних річкових заводях багато крокодилів.

Головні політичні партії Мадагаскару:

• Рух за прогрес Мадагаскару, заснований у 1972 році.
• Вундзі, заснована у 1973 році.
• Авангард за оновлення Мадагаскару (АРЕМА), заснований у 1993 році.

У 1977 році Національний фронт захисту малагасійської соціалістичної революції став єдиною легальною політичною організацією. Політична опозиція легалізована в 1990, створено 36 нових партій.

Мадагаскар член ООН з 1960 року.

Уряд Мадагаскару офіційно визнав незалежність України 4 березня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 10 червня 1993 року[7]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Мадагаскару, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)[7]. Справами України на Мадагаскарі відає українське посольство в Південно-Африканській Республіці.

• Державний прапор
• Державний герб
• Державний гімн

Національною валютою країни слугує малагасійський аріарі (з 2005 року).

Головні галузі промисловості: харчова, гірнича і текстильна. Невелике значення мають також взуттєва, цементна і паперова.

Щоденний видобуток власної нафти у 2004 році на Мадагаскарі становив 90,6 барелів на добу (33 тис. на рік), що складало 0,6 % від потреб економіки країни.

За 2004 рік було вироблено 984 млн кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 915 млн кВт·год (імпортовано 0 млн кВт·год)[7].

У 2004 році споживання нафти склало 14,5 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[7].

У сільськогосподарському обробітку знаходиться більша частина площі держави — 63,8 %[7]. Головні сільськогосподарські культури: рис, цукрова тростина, маніок їстівний, кукурудза, тютюн, банани, кава, ваніль, арахіс.

У 2006 році поголів'я великої рогатої худоби на острові становило 10 млн голів.

Залізничний, автомобільний, морський транспорт. У країні 18 морських портів, найбільший — Туамасіна (понад 45 % вантажообігу). Антананаріву має міжнародний аеропорт.

Мадагаскар часто називають «островом-мрією», «серцем затонулого континенту». Він оспіваний багатьма поетами, в тому числі Миколою Гумільовим. Іноземних туристів сюди вабить краса природного ландшафту, багатство і різноманітність рослинного і тваринного світу, а також самобутність національної культури.

Визначні пам'ятки: президентський палац, музей національної музики, ринок ремісничих виробів Андра Нуахангі в Антананаріву, португальські форти в Тауланару, арабські мечеті і торговельні ряди в Махадзанга, національні парки і заповідники Андасібе, Беренті, Захамена, Ісалу, Лукубе, Монтань-д'Амбр, Царатанана, Цімбазаза та ін.

У 1996 році прибуток від іноземних туристів склав 65 млн доларів США[7].

Основні торговельні партнери Мадагаскару: Франція, Японія, Німеччина, Іран, ПАР.

Держава експортує: каву (45 %), ваніль, морепродукти, цукор, бавовняні тканини та хромову руду. Основні покупці: Франція (32 %); Японія (16 %); Німеччина (6,5 %). У 2006 році вартість експорту склала 170 млн доларів США[7].

Держава імпортує: промислові товари, паливо, продукти харчування. Основні імпортери: Франція (31 %); Іран (9 %); ПАР (8 %). У 2006 році вартість імпорту склала 477 млн доларів США[7].

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 28 %[7]. Головні міста держави: Антананаріву (1,4 млн осіб), Туамасіна (200 тис. осіб), Анцирабе (180 тис. осіб).

Важливі міста: порт Таматаве, порт Мажунга, порт і військово-морська база Дієго-Суарес. З північного заходу до Мадагаскару прилягає маленький острів Носсі-Бе з важливим портом Носсі-Бе.

Головні етноси, що складають мадагаскарську націю: малагасійці — 99 %, карана (вихідці з Індії та Пакистану) — 1 %.

Мадагаскар — поліетнічна держава, 18 етнічних груп складають народ мальгашів (малагасійців): антадруї, антайсака, антайфасі, бару, бецілеу, везу, зафіманіра, махафалі, мерина, сакалава, танала та ін. Населення сформувалося шляхом численних міграцій народів як Африки, так і південно-східної Азії, діяльності європейців-колонізаторів та арабів-торгівців. Мадагаскар був джерелом постачання рабів для острова Маврикій на заготівлі цінного чорного (ебенового) дерева (кінець 16 століття), для Реюньйону для роботи на плантаціях кави (початок 18 століття), Сейшельських островів (кінець 18 століття). Кілька відсотків населення становлять індійці, китайці, коморці, креоли, пакистанці і французи.

З огляду на особливості історичного та політичного розвитку Мадагаскару, відносно привілейованою частиною населення є мерина. Через християнські місії вони першими з народів країни отримали доступ до європейської освіти.

Державна мова: малагасійська. Офіційними мовами визнані також англійська і французька.

У першій Конституції 1958 року офіційними мовами Малагасійської Республіки було названо малагасійську та французьку.[9] У Конституції 1992 року про офіційні мови нічого не говорилося, натомість, державною мовою оголошувалася малагасійська. З іншого боку, багато джерел заявляло про офіційний статус малагасійської та французької, оскільки вони були ними де-факто. У квітні 2000 року громадянин республіки подав заяву до суду на підставі того, що публікація офіційних документів виключно французькою була неконституційною. Вищий Конституційний Суд у своєму рішенні постановив[10], що за відсутності мовного кодексу французька мова має характер офіційної.

Англійська мова є маловживаною, але набирає популярність, а в 2003 році уряд оголосив про пробний проект введення вивчення англійської у початкових класах 44 шкіл. Вважалося, що цей проект пошириться на всю державу. У Конституції 2007 року малагасійська мова залишилася державною, а офіційними оголошувалися малагасійська, французька та англійська. Мотивацією надання англійській мові статусу офіційної певною мірою було покращення відносин з сусідніми державами, де англійська широковживана, а також заохотити прямі іноземні інвестиції.[11] Англійська мова втратила цей статус конституційно після референдуму, проведеного в листопаді 2010 року. Ці результати не були визнаними політичною опозицією міжнародної спільноти, які посилалися на недостатню прозорість та об'єктивність організації виборів.[12]

Головні релігії держави: анімізм — 52 % населення, католицтво — 21 %, протестантизм — 20 %, іслам — 7 % .

Християнство на острові почало поширюватися з XVII століття, більшість християн одночасно залишаються вірними давнім традиціям. Діють кілька афро-християнських церков. Досі збереглася ритуальна церемонія вшанування предків фамадихана — перепоховання покійних, під час якого останки дістають із сімейного склепу, очищають і, загортаючи в новий саван, виставляють для «спілкування» з родичами.

Іслам сунітського толку сповідують переважно переселенці з Коморських островів і Пакистану.

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 57,3 року: для чоловіків — 54,9 року, для жінок — 59,8 року[7]. Смертність немовлят до 1 року становила 75,2 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 1230 жителів; лікарями — 1 лікар на 8330 жителів (станом на 1996 рік)[7]. Витрати на охорону здоров'я в 1990 році склали 2,6 % від ВВП країни[7].

Рівень письменності в 2003 році становив 68,9 %: 75,5 % серед чоловіків, 62,5 % серед жінок[7]. У країні діє обов'язкова п'ятирічна шкільна освіта.

Витрати на освіту в 1996 році склали 1,8 % від ВВП країни[7].

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет на Мадагаскарі користувались 8 тис. осіб[7].