Ерік Орсенна

Ерік Арну народився в Парижі в 1947 році. Його дитинство не було безхмарним: батьки Еріка не ладнали один з одним, і атмосфера в сім'ї гнітила дитину[2]. Його єдиним другом був молодший брат, з яким він мав спільну пристрасть до читання, що рано розвинулася.

Орсенна вивчав економіку в паризькому Інституті політичних досліджень, філософію в Сорбонні і математику в Лондонській школі економіки і політичних наук[3]. Повернувшись до Франції, він публікує свій перший роман «Loyola's blues» (1974) і захищає докторську дисертацію[3]. В цей же час він обирає собі псевдонім — Ерік Орсенна — за назвою міста з роману Жульєна Грака «Узбережжя Сирта»[3].

Протягом 11 років Орсенна займався дослідницькою і викладацькою діяльністю в області економіки і фінансів. Був радником з питань культури в уряді Міттерана[3]. З 1985 року — член Державної ради Франції[3]. У 1998 році Ерік Орсенна був обраний членом Французької академії. Він також є членом таких державних і громадських організацій, як Міжнародний центр моря в Рошфорі (голова), міжнародна асоціація FARM, що займається розвитком сільського господарства в бідних країнах (віце-голова), компанія Garbios, що спеціалізується на так званій зеленій хімії (член ради директорів), і ряду інших[4].

Паралельно з державною і громадською діяльністю Орсенна не припиняє займатися письменництвом. У його творах відображена широка сфера власних інтересів, у числі яких подорожі (Орсенна відвідав близько 80 країн), море, музика і французька мова[5]. Це коло постійно розширюється, тому що Орсенна, за його власним визнанням, все життя відчував гостру і невтомну спрагу нових знань. Так, у віці 55 років він виявив, що абсолютно не розбирається в природничих науках, і вирішив надолужити згаяне [5]. У 2005 році вийшла його книга «Portrait du Gulf Stream», в якій він доступною мовою розповідає про те, як формуються течії і яким чином вони впливають на життя на нашій планеті. Лавреат численних літературних премій і видатний державний діяч, він не зупиняється на досягнутому.

Ерік Орсенна почав писати в десятирічному віці під впливом коміксів (у першу чергу про Тентена) і романів Дюма [2] . За його власними словами, перший опублікований роман, «Loyola's blues» (автобіографічне оповідання про життя хлопчика в єзуїтському коледжі), насправді тринадцятий, але всі попередні він ніколи нікому не показував [2] . Більш того, одинадцять з них він викинув, після того, як прочитав «Бляшаний барабан» Гюнтера Грасса і «Сто років самотності» Маркеса, які справили на нього величезне враження.

Другий роман — «La Vie comme à Lausanne» — був доброзичливо прийнятий критиками і отримав премію Роже Німьє. Сам Орсенна особливо радів визнанню в середовищі колег-письменників, серед яких відтоді у нього з'явилися численні друзі і знайомі [2].

Починаючи з 70-х років, Орсенна публікував, у середньому, по одній книзі в рік. У 1988 році він отримав Гонкурівську премію за свій роман «Колоніальна виставка» («L'exposition coloniale»). Його творчість вирізняється жанровим розмаїттям: романи, есе, науково-популярні твори, дитяча література. Закоханий у рідну мову, Орсенна завжди мріяв долучити до її багатств молоде покоління і написав для юних французів серію книг (La grammaire est une chanson douce та ін.), герої яких здійснюють справжнісінькі подорожі країною мови. Для Еріка Орсенна французька мова — «друг, спільник і рятівник», «найпрекрасніше зі скарбів, створене спільно за дванадцять століть»[6]. Орсенна пише щодня з шести до дев'яти ранку. Ранній ранок він сприймає як продовження ночі, тому письменство для нього — продовження сновидінь[2].

• 1974 : Loyola's blues, вид. «Сей»
• 1977 : La Vie comme à Lausanne, вид. «Сей» (премія Роже-Німьє)
• 1980 : Une comédie française, вид. «Сей»
• 1981 : Villes d'eaux, у співавторстві з Жан-Марком Террасс, вид. «Ramsay»
• 1988 : L'Exposition coloniale, вид. «Сей» (Гонкурівська премія)
• 1990 : Rêves de sucre, вид. Hachette
• 1992 : Besoin d'Afrique, спільно з Еріком Фотторіно і Крістофом Гійменом, вид. Fayard
• 1993 : Grand Amour, вид. «Сей»
• 1995 : Mésaventures du paradis: Mélodie cubaine
• 1995 : Rochefort et la Corderie royale
• 1996 : Histoire du monde en neuf guitares, спільно з Т'єррі Арну, вид. Fayard
• 1 997 : Deux étés, вид. Fayard
• 1998 : Longtemps, вид. Fayard
• 2000 : Portrait d'un homme heureux: André Le Nôtre, вид. Fayard
• 2001 : La grammaire est une chanson douce, вид. Stock
• 2002 : Madame Bâ, вид. Stock
• 2003 : Les Chevaliers du Subjonctif, вид. Stock
• 2004 : Dernières nouvelles des oiseaux, вид. Stock
• 2005 : Portrait du Gulf Stream. Éloge des courants: promenade, вид. «Сей»
• 2006 : Voyage aux pays du coton. Petit précis de mondialisation I, вид. Fayard (премія за книгу з економіки).
• 2006 : Salut au Grand Sud, спільно з Ізабель Отіссьє, вид. Stock
• 2007 : La Révolte des accents, вид. Stock
• 2007 : Le Facteur et le Cachalot, Les Rois Mages
• 2008 : La Chanson de Charles Quint, вид. Stock
• 2008 : L'Avenir de l'eau. Petit précis de mondialisation II 2009, вид. Fayard (премія Жозефа Кесселя)
• 2008 : Courrèges.
• 2009 : Et si on dansait?, вид. Stock
• 2010 : L'Entreprise des Indes, вид. Stock
• 2010 : Princesse Histamine, вид. Stock
• 2012 : Sur la route du papier, вид. Stock
• 2013 : La Fabrique des mots, вид. Stock
• 2014 : Mali, ô Mali, вид. Stock (продовження Madame Bâ)

• Ерік Орсенна. Порив до Індії. Переклав з французької Петро Таращук. — Київ: видавництво «Темпора», 2014. ISBN 978-617-569-190-8[7]

• Бунтман Н.В., Кузнєцова Г.П. Французька література 1990-2005. — Москва: Видавничий дім Стратегія, 2006. — С. 96-105. — ISBN 5-9234-0071-5.

• Офіційний сайт Еріка Орсенна (фр.). Процитовано 8 серпня 2015.
• Інтерв`ю з Еріком Орсенна (фр.). Процитовано 3 жовтня 2015.
• Orsenna, grand reporter (про Еріка Орсенна як популярізатора науки) (фр.). Процитовано 3 жовтня 2015.
• Сторінка Еріка Орсенна на сайті Французької академії (фр.). Процитовано 3 жовтня 2015.