Етторе Бастіко

Службу свою Бастіко почав з 1896 року, після закінчення військової академії в Модені, вступивши на службу в чині молодшого лейтенанта 3-го полку берсальєрів. З 21 грудня 1899 року — лейтенант, потім капітан; з 3 вересня 1909 року — в 2-му полку берсальєрів.

Учасник Лівійської кампанії 1913 року і Першої світової війни. Був начальником штабу 50-ї, 25-ї, 28-ї та 32-ї дивізії відповідно. У 1919-1923 роках — інструктор Військово-морської академії в Ліворно. У 1923-1927 роках — командир 9-го полку берсальєрів, (з 1928 року — генерал), в 1929-1931 роках — 14-ї бригади «Горина». У 1932-1933 роках — командир 1-ї кавалерійської дивізії «Принц Євгеній Савойський». У 1933-1935 роках командував моторизованою дивізією «Пістоя».

У 1935 році переводиться в Ефіопію, де бере участь в Італо-ефіопській війні. З того ж року — командир 1-ї дивізії чорносорочечників «23 березня». У 1936-1939 роках командує 3-м корпусом. 24 грудня 1936 року його призначають командиром 2-го корпусу.

У 1936 році Беніто Муссоліні прийняв рішення про відправку італійських військ в охоплену громадянською війною Іспанію. Бастіко був відкликаний до Італії і призначений командувачем італійським контингентом в Іспанії.

У 1938 році відкликаний до Італії і призначений командувачем 2-ю армією (місце дислокації — область По), яка з 1940 року перебувала в резерві Головного командування. З 1939 року — сенатор від 30-го округу.

12 липня 1941 року отримує посаду генерал-губернатора Додеканеських островів, генерал-губернатора Лівії і командувача збройними силами країн «Осі» в Північній Африці. Формально в цей час в його підпорядкуванні знаходився і німецький Африканський корпус Ервіна Роммеля, а також 20-й моторизований (генерал Гастоне Гамбара) і 21-й (генерал Енеа Наваріні) італійські корпусу. Але фактично справа йшла так, що Роммель ігнорував Бастіко і віддавав військам накази, не повідомляючи про це командувача.

У лютому 1942 року Роммель фактично відсторонив Бастіко від активного командування, взявши все командування італо-німецьких сил в Північній Африці на себе. Генерал Бастіко отримав найвище військове звання Маршала Італії в серпні 1942 року від Муссоліні, оскільки півтора місяцями раніше, Роммель, як його формально підлеглий, отримав звання генерал-фельдмаршала від Гітлера. Після розгрому італійців і німців у другій битві при Ель-Аламейні, Бастіко повернувся в Італію, де самоусунувся від справ. 2 лютого 1943 року офіційно залишив посаду і був зарахований в резерв.

Залишок життя провів, займаючись історією і літературною діяльністю.