Жак Оффенбах

Незважаючи на скромну платню співака синагоги, батько купував музичні інструменти, серед його придбань була і віолончель. Маленькому тоді на зріст Якобу заборонили братися за великий інструмент. Але заборона батьків спрацювала як заохочення, хлопець зацікавився віолончеллю і потайки почав самостійно опановувати гру на ній. Таємниця не втрималась. Аби поліпшити матеріальні статки родини, батько створив тріо з власних синів і ті заробляли гроші музикою в дешевих кафе і їдальнях. Віолончель на роки стала улюбленим інструментом Оффенбаха.

Молодий Оффенбах з віолончеллю.

Батько побажав дати музичну освіту Якобу, що виділявся здібностями серед синів. Місцем навчання обрали Париж, куди батько і вивіз 14-річного хлопця. Іспити були важкими, серед журі — був і тодішній директор Луїджі Керубіні (1760—1842). Він виніс вердикт, хлопець зі здібностями, але прийняти — неможливо, бо він — іноземець (хоча іноземцем був і сам італієць Керубіні). Керубіні також сумно уславився тим, що заборонив прийняти в Паризьку консерваторію Ференца Ліста, для якого французька мова була рідною…

Труднощі якось владнали і Якоб Ебершт таки став студентом. Він навчався в Паризькій консерваторії лише один рік (1833—1834). У парубка прорізався власний характер, до того ж йому були потрібні гроші, які він почав заробляти грою на віолончелі в паризьких салонах багатіїв, а також в різних паризьких театрах. Юнаком він навіть два роки пропрацював у престижному театрі Опера Комік віолончелістом. Недозвільні вибрики і жарти в оркестрі закінчувалися для Оффенбаха штрафами, через два роки його звільнили.

Якоба визнавали віртуозним віолончелістом, але він вже мріяв про кар'єру оперного композитора. У ці роки починають з'являтися його перші музичні твори — наприклад, «Біля моря» для віолончелі. Але кар'єра оперного композитора — не далась, бо парижани визнавали музику Оффенбаха вульгарною, а сюжети його опер — чудернацькими.

Аби не відриватись від театрів, він вирішив сам створити театр. І місцем для його розташування обрав Єлисейські поля. Саме там планували провести Всесвітню виставку-ярмарок 1855 року. Він розумів, що ледачі багатії шукатимуть легких розваг і музики. Так в тридцять шість років він заснував свій перший маленький театр Буф Парізьєн. Серед вистав цього театрика — комедії, написані Оффенбахом («Останній паладін», «Двійка сліпців» з жартами і клоунадою). Оффенбах почав робити собі ім'я і як композитор, і як бізнесмен від театру.

Буржуазним світом середини і кінця XIX ст. покотилася хвиля створення універсальних магазинів і пасажів. В авангарді створення нових торговельних закладів — Франція, Сполучені Штати, Бельгія. Аби привабити покупців, пасажі поєднують під одним дахом магазини, склади, кафе, кімнати для чоловіків, поки жінки вештаються крамничками, перші туалети. Розроблені й стратегії довгого утримання відвідувачів в універсальних магазинах з родинами і дітьми, аби продати якомога більше товарів — від продуктів і модного одягу — до нікчемних дрібниць. Набуває безсоромності, моці та люті реклама — на фасадах споруд, в буржуазних виданнях, плакатах і газетах тощо. Заклалися умови для формування і продажу бажань, умови для нової хвороби — шопінгу, коли відвідувач починає нестримно купувати навмисно непотрібні речі, умови для перевиробництва товарів, безробіття і економічних криз. Буржуазна архітектура діяльно бере в цьому участь. Бізнесмен Оффенбах перевів театрик Буф Парізьєн в пасаж, аби не відриватися від натовпу. Це пасаж Шуазель, що існує в Парижі й донині. Театрик орієнтувався на буржуазну публіку і збагатившийся середній клас, що збагатів, на їх смаки. Бізнесмен Оффенбах став директором і бере великий кредит на ремонт і збільшення глядацької зали. Адже чим більше місць в театрі, тим більше грошей можна заробити, не сильно збільшуючи ціну на квитки. До того ж натовп у пасажі не вщухав днями. Серед перших комічних вистав на новому місці — «Орфей у пеклі». Вистава була довгою за часом і не одразу отримала успіх. Оффенбах скоротив твір, палко фантазував, перетворив Зевса на муху, яка, наприклад, домоглася прихильності Евридики. В аріях Зевса-мухи використані шиплячі звуки замість слів, що підсилювало комізм ситуацій. Сама вистава Оффенбаха — пародія на серйозну оперу і не перша переробка старого сюжету, відомого щонайменше триста років на той час.

Густав Курбе. «Скелі в Етрета», 1870 р.

Він досяг успіху як композитор комічних вистав, згодом прийшла і стабілізація матеріального стану. За модними звичками буржуазної родини зі статками, Оффенбахи будують власну кам'яну віллу в модному на той час Етрета́. Місцина і поселення буржуа розташовані на узбережжі поблизу мальовничих скель, які так полюбляли писати французькі і іноземні художники, серед яких Густав Курбе, Василь Полєнов, Клод Моне тощо.

Володарі вілли і їхні гості розважалися, жартувади, але Оффенбах працював чи доповнював, міняв, урізав власні твори. Серед жартівливих творів митця — «Пляжна кантата» з короткими жартівливими куплетами. Відзначив він і роковини власного шлюбу, що не завадило композиторові «полювати» на жінок і мати коханок.

Співачка Гортензія Шнайдер

Одному директорові Буф Парізьєн важко (або зовсім неможливо) було б налагодити успішне театральне життя закладу. Навколо нього склався творчий гурток-квартет, в який входили:

• сам Оффенбах
• співачка Гортензія Шнайдер
• Людовік Галеві́
• Анрі Мілья́к (обидва лібретисти).

Ця четвірка забезпечила успіх творів 1860-з років, серед яких твори від «Прекрасної Єлени» до «Періколи». Відтепер оперети Оффенбаха починають ставити в різних театрах Парижа, Лондона і Відня. В опереті «Паризьке життя» Оффенбах відійшов від стародавніх сюжетів і звернувся до французької реальності.

Він і раніше відрізнявся слабким здоров'ям. Лікарі виявили у нього ревматизм і порадили лікуватись на водах. Разом з театром він перебрався в німецьке містечко Бадемс, де термальні води. Оффенбах постійно мерз. Збережені карикатурі на нього, де його подають закутаним в хутро, такого, що несамовито волав, можливо, на акторів на репетиції. Відомі випадки, коли в запалі він ламав об фортепіано власну трость. На курорті він одягався як папуга. Його бачили то в незвичних капелюхах і шатах, то в червоних панталонах, в жовтих піджаках. Азартний Оффенбах постійно грав у рулетку і часто програвав. Але ставив власні твори в курортному курзалі й проводив репетиції.

Виїздам до Німеччини на курорт поклала край Франко-Прусська війна. Розваг поменшало, з Парижа почався відтік забезпеченої публіки, головних відвідувачів театру Оффенбаха. Аби якось прожити, Оффенбах перейшов до фантастично-казкових вистав («Подорож на Місяць»). Потім були гастролі по містам Сполучених Штатів.

До США емігрувала сестра Оффенбаха — Ізабелла, з якою він підтримував стосунки. Оффенбах відвідував сестру, що сприяло знайомству з його творами, комічними сценами і знахідками тамтешню публіку. Закладалися традиції буржуазного комізму стран Заходу з їх метушнею, нісенітницями, пантомімою тощо. Всі ці риси розквітлі згодом у німому кіно, де мову і почуття персонажів передають метушня акторів, швидка міміка обличчя, рухи очима і кінцівками, надлишки гриму, чудернацькі ситуації і костюми тощо.

Особливе місце в творчому доробку композитора посіла некомічна вистава «Казки Гофмана». Він і раніше звертався до серйозних, некомічних жанрів, але всі вони проходили непоміченими, не мали успіху у парижан — «Ундіна», «Фантазія». Митець спохмурнів, і на сцену вивів не комічних Зевса, Евридику, Єлену, а Диявола. «Казки Гофмана» — в постановці Оффенбаха — моторошна вистава.

5 жовтня 1880 року він помер у Парижі на 61-му році життя.