Жан-Дені Бреден

Син ельзаського єврея і католички, народився 1929 року під ім'ям Жан-Дені Хірш. Батьки розлучилися, коли Жан-Дені був ще дитиною, і він залишився з матір'ю[6]. Закінчив ліцей Карла Великого, потім — юридичний і філологічний факультети Паризького університету. У 21 рік отримав ступінь доктора права, 1950 року офіційно змінив прізвище на «Бреден» і був прийнятий в Паризьку колегію адвокатів[7].

Відкрив приватну юридичну практику, став співзасновником одного з найбільш престижних адвокатських бюро Bredin-Prat[8].

1957 року почав викладати приватне право в Реннському університеті, пізніше перевівся в Лілль, з 1969 року — професор Університету Париж-Дофін. Разом з Едгаром Фором брав участь в підготовці реформи системи вищої освіти Франції 1968 року. На початку 1980-х працював в Комісії з питань управління та аналізу аудіовізуальних засобів (Commission d'orientation et de réflexion sur l' audiovisuel) під керівництвом П'єра Муано, з 1982 по 1986 рік входив до ради директорів Національної бібліотеки[9].

Найбільш відомий книгами в історико-юридичній площині, зокрема — про справу Дрейфуса, вбивство Марата, процес над П'єром Мендес-Франсом в період режиму Віші[10]. 1999 року Бреден зміцнив свою репутацію «історика антигероїв», опублікувавши книгу Une singulière famille (Особлива сім'я) про клан Неккера, зокрема про знаменитого міністра Людовика XVI Жака Неккера і його донькуМадам де Сталь, поставивши собі за мету переосмислення загальноприйнятої несправедливої оцінки персонажів[11].

15 червня 1989 року обраний до Французької академії на місце, яке лишилось вакантним після смерті Маргеріт Юрсенар[12].

Помер 1 вересня 2021 року[13].

• Республіка пана Помпіду (La République de Monsieur Pompidou, Fayard, Paris, 1974).
• Французи при владі (Les Français au pouvoir, Grasset, Paris, 1977).
• Жозеф Кайо (Joseph Caillaux, Hachette, Paris, 1980).
• Справа (1983), перевидана в 1995 році під назвою «Справа Дрейфуса» (L'Affaire, Julliard, Paris, 1983, grand prix Gobert 1984, 8e prix Fondation Pierre-Lafue 1984, (devenu L'Affaire Dreyfus par Yves Boisset en 1995)).
• Винний (Un coupable, Gallimard, Paris, 1985).
• Відлучка (L'Absence, Gallimard, Paris, 1986).
• Сієс: ключ до Французької революції (Sieyès: La clé de la Révolution française, Librairie générale française, Paris, 1990).
• Биття серця (Battements de cœur, Fayard, Paris, 1991).
• Bernard Lazare, de Fallois, Paris, 1992.
• Comédie des apparences, Odile Jacob, Paris, 1994.
• Christian Ranucci, vingt ans après (Collectif), avec Gilles Perrault, Héloïse Mathon, Jean-François Le Forsonney et Daniel Soulez Larivière, Julliard, Paris, 1995.
• Encore un peu de temps, Gallimard, Paris, 1996..
• Une singulière famille: Jacques Necker, Suzanne Necker et Germaine de Staël, Fayard, Paris, 1999. (Prix du nouveau cercle de l'union 1999)
• Rien ne va plus, Fayard, Paris, 2000..
• Лист Богу-сину (Lettre à Dieu le Fils, Grasset, Paris, 2001).
• Un tribunal au garde-à-vous. Le procès de Pierre Mendès France, 9 mai 1941 року, Fayard, Paris, 2002.
• Et des amours desquelles nous parlons, Fayard, Paris, 2004.
• Вмирають лише одного разу: Шарлотта Корде (On ne meurt qu'une fois, Charlotte Corday, Fayard, 2006).
• Trop bien élevé, autobiographique, Grasset, 2007.
• Ce rendez-vous avec la gloire, Fayard, Paris 2009.
• L'infamie. Le procès de Riom, février-avril 1942 року, Grasset, Paris, 2012.

• Jean-Denis BREDIN (фр.). Académie française. Процитовано 13 квітня 2021.