Едгар Фор

Едгар Фор (фр. Edgar Faure; 18 серпня 1908(19080818), Безьє — 30 березня 1988, Париж) — французький політик, і державний діяч, який двічі, з 20 січня 1952 року по 29 лютого 1952 року і з 23 лютого 1955 року по 24 січня 1956 року був прем'єр-міністром та очолював кабінет міністрів Четвертої республіки.

Едгар Фор
фр. Edgar Faure
Народився 18 серпня 1908(1908-08-18)[1][2][…]
Безьє
Помер 30 березня 1988(1988-03-30)[1][2][…] (79 років)
Париж, Іль-де-Франс[3]
Поховання Пассі (кладовище)
Країна  Франція
Діяльність політик, дипломат, історик права, письменник, адвокат
Alma mater агреже з праваd, Національний інститут східних мов і цивілізацій, Henri IV high school in Béziersd і Lycée Voltaired
Знання мов французька[1]
Членство Французька академія і Académie des sciences d'outre-merd
Посада депутат Національної асамблеї Франції, member of the Senate of Franced, голова Ради міністрів Франціїd, senator of communityd, president of the French National Assemblyd, голова Ради міністрів Франціїd, Депутат Європейського парламенту[4], президент, Міністр внутрішніх справ Франціїd, міністр закордонних справ Франціїd, Minister of Justiced, міністр фінансів Франціїd, міністр фінансів Франціїd, міністр фінансів Франціїd, міністр фінансів Франціїd, міністр фінансів Франціїd, Minister of Agricultured, Minister of Agricultured, депутат Національної асамблеї Франції, депутат Національної асамблеї Франції, депутат Національної асамблеї Франції, депутат Національної асамблеї Франції і Seat 18 of the Académie françaised
Партія Об'єднання на підтримку республіки, Союз демократів за республіку і Radical-Socialist and Radical Republican Partyd
У шлюбі з Lucie Faured
Нагороди

Конкур женераль

Prix Cazesd

Pierre Lafue Prized (1985)

IMDb ID 1851340

Біографія

Вивчав юриспруденцію в Парижі і з 27-річного віку почав займатися адвокатською практикою. Свою політичну кар'єру, Фор розпочав у рядах лівої Радикальної партії — провідної партії Третьої республіки, з лав якої в період з 1900 по 1940 рік вийшли більшість прем'єр-міністрів країни. Ця партія перебувала в жорсткій опозиції до клерикалізму.

Під час Другої світової війни і німецької окупації Франції, Едгар Фор вступив до лав Руху Опору. У 1942 році, рятуючись від переслідування гестапо, був змушений бігти в Алжир в штаб генерала Шарля де Голля, де увійшов до складу Тимчасового уряду.

У 1945 році Едгар Фор виступив як французькогоий обвинувач на Нюрнберзькому процесі.

У 1946 році обраний від радикалів до Установчих народних зборів Четвертої республіки. Після створення тристоронньої коаліції СФІО, комуністів і Християнських демократів, радикали, здавалося, були відсунуті в політичні аутсайдери. Проте, коли комуністи були вигнані з уряду в 1947 році, радикали стали грати, незважаючи на падіння популярності і маючи підтримку менше ніж 10 % виборців, непропорційно важливу роль у формуванні уряду Франції, оскільки ніхто з інших груп не бажав бачити в кріслі прем'єра представника свого найпершого конкурента, боячись його надмірного посилення на політичній арені.

Едгар Фор був лідером консервативного крила радикальної партії, якому протистояло ліве крило під керівництвом П'єра Мендеса-Франса.

У січні 1952 року очолив кабінет міністрів, але сформований ним кабмін не протримався і сорока днів.

У першому та другому кабінетах П'єра Мендеса-Франса отримував портфелі міністра, відповідно: міністра фінансів і міністра закордонних справ.

У 1955 році, Фор знову сформував власний кабінет. Цього разу кабінет міністрів Фора протримався 11 місяців.

Його діяльність як дипломата була помічена де Голлем, який в 1963 році довірив Фору найвідповідальнішу неофіційну місію: провести попередні переговори з лідерами компартії Китайської Народної Республіки про відновлення дипломатичних відносин між Парижем і Пекіном.

У 1966 році Фор був призначений міністром сільського господарства, а в 1968 році отримав посаду міністра освіти.

У період з 1973 по 1978 роки Фор займав посаду президента в Національних зборах П'ятої французької республіки.

Помер у віці 79 років в Парижі і був похований на кладовищі Пассі.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Sycomore / Assemblée nationale
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #121807347 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. www.europarl.europa.eu

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.