Жан Шафанжон

Жан Шафанжон (фр. Jean Chaffanjon; 7 вересня 1854, Арне — 7 грудня 1913, Тьітлім, острів Бінтанг в Нідерландській Ост-Індії) — французький професор природознавства, дослідник басейну Оріноко і Центральної Азії. Племінник французького вченого Клода Бернара.

Жан Шафанжон
Jean Chaffanjon
Народився 7 вересня 1854(1854-09-07)[1][2]
Арна
Помер 7 грудня 1913(1913-12-07) (59 років)
Thousand Islandsd, Джакарта, Індонезія
Країна  Франція
Діяльність мандрівник-дослідник
Знання мов французька[1]
Членство Q26963689?, Французьке географічне товариство, Société de géographie commerciale (France)d, Société entomologique de Franced і Société linnéenne de Lyond
Рід Q48748210?

Біографія
Шафанжон під час своєї експедиції у басейн річки Оріноко

З 1870 року Жан Шафанжон був членом добровільного руху Червоних сорочок Гарібальді, потім вступив на навчання в École normale в Вільфранш-сюр-Сон.

Від призначення підмінним вчителем у Тараре (Рона) Шафанжон відмовився й продовжив вивчення антропології в Ліоні, згодом став професором природознавства в середній школі Сен-П'єр (в однойменному місті)[3], завжди мріючи досліджувати незвідані землі. Міністерство народної освіти і витончених мистецтв оголосило набір трьох експедицій на період 1884-1890-х років в басейн річки Оріноко (Венесуела). 18 грудня 1886 року було оголошено про знаходження витоку (в дійсності, справжній витік виявлений французом Жозефом Грельє в 1951 році).[4]

Історію своєї поїздки на Амазонку Шафанжон опублікував у виданні «Навколо світу, новий подорожній щоденник» (1888) під редакцією Едуарда Шартона.[5]

Потім Шафанжон покинув Америку і в 1894 році з Анрі Манджіні і Луї Ге відправився в дослідницьку експедицію в Центральну Азію (пустеля Гобі, Монголія, Маньчжурія), де вони проводили археологічні розкопки. Його методи роботи пізніше були розцінені як сумнівні (на прикладі городища Афросіаб в Узбекистані). У Туркестані Шафанжон знаходився під захистом генерала О. М. Куропаткіна. Жан доповідав про кожну свою експедицію, етнографічні та антропологічні знахідки і заслужив похвалу від Французького географічного товариства, яке надало досліднику членство в своїх організації в 1888 році.

Потім він відправляється до Владивостока, де отримує призначення радника з питань зовнішньої торгівлі Франції, а потім — в Малакку. Шафанжон загинув, випавши з човна.

Особистість

Жана Шафанжона його онук Арно Шафанжон описував як людину спортивної будови (зростом 1,90 м), з коротким волоссям і вусами, людину, яка розмовляє з бургундським акцентом, та усім своїм єством відображає силу. Він став масоном (масонська ложа, Великий схід Франції), й у 1884 році відмовився від Ордена почесного легіону з політичних міркувань.

Жан Шафанжон і Жуль Верн

Жан Шафанжон надихнув Жуля Верна на написання твору «Дивовижна Оріноко» (1898), де герой Жан де Кермор шукає витік річки з путівником Шафанжона в руках. Сам Жан читав із захопленням книги Верна і перед азіатською експедицією звернувся до «Михайла Строгова».

Публікації

Книги Жана Шафанжона:

  • Voyage à travers les Llanos du Caura et aux Sources de l'Orénoque . Paris: 1885—1887.
  • Voyage aux Sources de l'Orénoque. Paris: Société de Géographie, 1888.
  • L'Orénoque et le Caura. Relation de voyages exécutés en 1886 et 1887 . Paris: Hachette et Cie., 1889. Edición en español: El Orinoco y el Caura. Caracas: Fondo Cultural Orinoco, Editorial Croquis SRL, 1986.

Див. також
  • Анрі Кудро
  • Жюль Крево
  • Поль Пелліо
  • Еміль-Артур Туар
  • Ален Гербран

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Annuaire prosopographique : la France savante
  3. На Мартініці його дружина і син померли від жовтої гарячки.
  4. Joseph Grelier. {{{Заголовок}}}. — La table ronde, 1954 et 1957. — ISBN 2710319438.
  5. {{{Заголовок}}} / Édouard Charton. — 1888. — С. 305.

Література
  • L'Amazonie disparue: Indiens et explorateurs 1825-1930 / Antoine Lefébure. — La Découverte, 2005. — ISBN 2-7071-4422-3.
  • L'énigmatique Orénoque / Centre international Jules Verne // Revue Jules Verne. — 1998. — No 6.
  • Светлана Горшенина. Premiers pas des archéologues russes et français dans le Turkestan russe (1870-1890) / переклад Yvette Lambert. — Cahiers du Monde Russe, 1999. — С. 365—384.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.