Жарарака звичайна

Жарарака звичайна (Bothropoides jararaca) — отруйна змія з роду Ботропойд родини Гадюкові.

?
Жарарака звичайна

Жарарака звичайна
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Serpentes
Родина: Гадюкові
Рід: Ботропойд
Вид: Жарарака звичайна
Bothropoides jararaca
Wied-Neuwied, 1824

Поширення звичайної жарараки
Синоніми
Cophias jajaraca
Bothrops jararaca
Lachesis lanceolatus
Посилання
Вікісховище: Bothrops jararaca
Віківиди: Bothropoides jararaca
EOL: 453992
МСОП: 15203324

Опис

Загальна довжина сягає 1,5—1,6 м. Голова коротка, широка, кінчик морди трохи витягнутий. Отруйні зуби дуже великі — до 2 см. Тулуб стрункий, кремезний. Забарвлення жовтувато-буре, малюнок тулуба складається з 2 рядків темних С-подібних плям з боків. Іноді вони стикаються на хребті й утворюють Х-подібні плями.

Спосіб життя

Полюбляє чагарникові, трав'янисті савани, сухе рідколісся. Зустрічається на висоті до 1000 м над рівнем моря. Тримається звичайно на землі, вдень лежить нерухомо, гріючись на сонці або ховаючись у тінь при сильній спеці, а вночі відправляється на полювання. Харчується гризунами та птахами. При цьому зрідка підіймається на гілки кущів.

Це яйцеживородна змія. Самиця народжує до 12 дитинчат.

Отруйність

Отрута досить потужна й небезпечна для людини. Серед винуватців зміїних укусів в Бразилії на першому місці стоїть жарарака (80-90 % укусів). Її отрута викликає сильний набряк, почервоніння, крововиливи й некроз тканин в області укусу. Смертність серед людей при відсутності сироватки може досягати 10-12 %, при своєчасному та правильному лікуванні укушені одужують.

Отруту застосовують у медицині та фармакології. Від однієї жарараки отримують при першому взятті отрути в середньому 34 мг (у сухому вигляді), зрідка — до 150 мг.

Розповсюдження

Мешкає у центральній і південній Бразилії, Парагваї, Уругваї та північній Аргентині.

Джерела

  • Monzel, Markus 2008. Bissunfälle durch Lanzenottern — Gifte, Epidemiologie und Schlangenbiss-Management. Draco 8 (33): 57-65
  • Словник-довідник із зоології. — К., 2002.
  • Feio, R.N. & Caramaschi, U. 2003. Contribuição ao conhecimento da herpetofauna do nordeste do estado de Minas Gerais, Brasil. Phyllomedusa 1 (2): 105–111 [2002]
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.