Жекуліна Аделаїда Володимирівна

Народилася 5 січня 1866 в маєтку Борщень Суджанського повіту Курської губернії. Вона була дев'ятою і останньою дитиною в сім'ї. Її мати померла після пологів, коли Аделаїді було 10 днів. Немовля взяла на виховання бездітна тітка, заможна поміщиця Орешкова. Подружжя Орешкових подбали про її щасливе дитинство. Вони дуже боялися туберкульозу і для її здоров'я проводили всі зими в Італії, Швейцарії та на півдні Франції. У Петербург зі свого маєтку вони переїхали теж через Аделаїду - там вона вступила до приватної гімназії. Як тоді було прийнято, у дівчинки були бонни-швейцарки і дві гувернантки: француженка і англійка. Бездоганне знання іноземних мов потім неодноразово допомагало їй у житті, а склад характеру дозволяв знаходити і підтримувати корисні зв'язки.

Заміж вона вийшла в 17 років. Її чоловіком став Сергій Іванович Жекулін (1855-1906), впливовий поміщик і предводитель дворянства Суджанського повіту, який цікавився питаннями сучасного життя. Для своєї молодої дружини він побудував у маєтку школу для сільської молоді, де Аделаїда Володимирівна деякий час викладала. У цій діяльності заважала майже безперервна вагітність: від 10 пологів народилося 12 дітей, у тому числі двічі дівчатка-близнюки, які померли в дитячому віці.

Багатодітна сім'я жила в своєму маєтку до революції 1905 року, коли маєток було спалено і сім'я переїхала до Києва. У 1906 році помер її чоловік, і молода вдова була змушена шукати не тільки новий сенс життя, але і спосіб заробітку, щоб утримувати сім'ю.

Заснувала в Києві приватну жіночу гімназію і Вищі жіночі курси. Під час Першої світової війни керувала шпиталем, відкрила для біженців декілька шкіл. За її задумом, в будівлі можна було об'єднати всі ланки жіночої освіти: від дитячого садка, підготовчих класів і гімназії до вечірніх курсів. Навчальний заклад швидко здобув широку популярність. Будівля гімназії існує в Києві до сьогоднішніх днів, вона розташована на вул. Січових Стрільців (Артема) 27 (раніше Велика Підвальна 36, пізніше Львівська 27). Сьогодні це школа № 138.

Крім педагогічної діяльності, Аделаїда Володимирівна стала активним членом партії кадетів, а під час Першої світової війни - членом Всеросійського Союзу земств і міст (Согор) і на свої гроші влаштувала лікарню для поранених солдатів.

Коли в 1919 році більшовики зайняли Київ, ім'я Аделаїди Жекуліної виявилося в списку до розстрілу. Сім'я була змушена їхати на південь. З Києва матері не вдалося вивезти наймолодшого сина, 19-річного гімназиста Гліба, який був заарештований як заручник і разом з іншими гімназистами-заручниками розстріляний на подвір'ї гімназії. На півдні Аделаїда Володимирівна стала свідком падіння Криму і евакуації. Коли вона покинула батьківщину, їй було 55 років, вона залишала сім могил своїх дітей і старшу дочку Ніну (в першому шлюбі Оболенська, в другому - Корнійчук), яка вирішила не їхати з Москви. З Жекулінського молодого покоління емігрували син Микола та дочки Наталя, Ірина і Віра.

Опинившись в 1919 році в Константинополі, Аделаїда Володимирівна негайно почала організовувати допомогу дітям і молоді. Разом зі своїми друзями і співробітниками Петром Дмитровичем Долгоруковим і Петром Петровичем Юреневим, їй вдалося знайти кошти і відкрити гімназію з гуртожитком і їдальнею для молоді.

Завдяки знайомству з чехом Вацлавом Гірса, колишнім головним лікарем однієї з київських лікарень, який під час війни займав чільне місце в чехословацькому корпусі, а потім був призначений заступником міністра закордонних справ Чехословаччини, їй вдалося включити повний склад учнів Константинопольської гімназії, їх викладачів, вихователів і сімей в Чехословацьку державну акцію допомоги біженцям. У грудні 1920 року з Константинополя виїхали перші транспорти, на початок січня 1921 був здійснений переїзд близько 600 осіб в місто Моравська Тржебова.

Аделаїда Володимирівна недовгий час жила в Розтоках під Прагою, а потім стала однією з перших мешканок Професорського будинку. Завдяки міжнародним контактам і знанню іноземних мов, її часто запрошували вивчати шкільну справу за кордоном і брати участь у конференціях. За підтримки Рокфеллерівського фонду вона побувала в США. Про свої поїздки і враження Аделаїда Жекуліна читала доповіді і публікувала статті в різних педагогічних журналах, передусім у «Руській школі за кордоном». Її цікавила практична сторона організації шкільної справи, іноземний досвід вона застосовувала в Празі. Жекуліна сама в школі вже не викладала, але виховала надійних послідовниць, які працювали в російських дитячих садах, на підготовчих курсах і в російських гімназіях.

Аделаїда Жекуліна стала головою Культурно-просвітнього відділу Согор, почесним членом Союзу російських студентів, главою Празького педагогічного бюро, членом редакції журналу «Російська школа за кордоном» і однією з основоположниць Російського педагогічного інституту ім. І. Я. Коменського. Вона також була незмінним головою Товариства піклування про російських дітей. У Хроніці культурної, наукової і громадської життя в Чехословацькій Республіці неодноразово зустрічається її прізвище у зв'язку з виборами керівництва цього товариства: «Головою знову обрано А. В. Жекуліну».

Основну роль зіграла вона і в створенні літніх колоній для дітей, що називалися Жекулінськими. Перша така колонія була організована в 1935 році, а остання в 1944-му.

У 1949 році переїхала в Бельгію до своєї донька Віри Сергіївни, де і померла 25 лютого 1950 року.

• Российское зарубежье во Франции 1919–2000. Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Москва. Наука; Дом-музей Марины Цветаевой. 2008.
• Михаил Кальницкий, Гимназии и гимназисты. — Київ: Видавництво «Варто», 2014, с. 251–260. (про Гімназію Жекуліної)

• З історії київських гімназій
• Той самий Першотравень^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Школа фемінізму
• ЖЕКУЛИНА Аделаида Владимировна
• Острів знань, шляхетності й віри в майбутнє