Жигульовська ГЕС

Жигульовська гідроелектроста́нція (також Жигулівська ГЕС, Волзька (Куйбишевська) ГЕС ім. В. І. Леніна; рос. Жигулёвская ГЭС) — ГЕС на річці Волга в Самарській області, біля міст Жигульовськ і Тольятті. Є шостим ступенем і друга за потужністю ГЕС Волзько-Камського каскаду ГЕС.

Жигульовська ГЕС
53°25′36″ пн. ш. 49°28′44″ сх. д.
Країна Росія
Адмінодиниця Самарська область
Стан діюча
Річка Волга
Каскад Волзько-Камський каскад ГЕС
Початок будівництва 1959
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів 1955-1957
Основні характеристики
Установлена потужність 2372,5  МВт
Середнє річне виробництво 10900  млн кВт·год
Тип ГЕС руслово-греблева
Розрахований напір 22,5  м
Характеристики обладнання
Тип турбін поворотно-лопатеві
Потужність гідроагрегатів 8х115, 4х120, 8х125,5  МВт
Основні споруди
Тип греблі водоскидна бетонна, намивна земляна
Довжина греблі 980, 2800  м
Шлюз є
Власник РусГидро
ідентифікатори і посилання
Жигульовська ГЕС
Мапа
 Жигульовська ГЕС у Вікісховищі

Загальні відомості

Будівництво ГЕС почалося в 1950, закінчилося в 1957. Особливістю геологічної будови гідровузла є велика відмінність берегів Волги. Високий урвистий правий берег складений тріщинуватими верхньокам'янновугільними вапняково-доломітовими породами. Лівий корінний берег долини складений пісками з прошарками і лінзами суглинків.

Склад споруд ГЕС:

  • намивна земляна дамба довжиною 2800 м, шириною 750 і заввишки 52 м;
  • бетонна водозливна гребля довжиною 980 м (максимальна пропускна витрата до 40 тис. м ³/с);
  • будівля ГЕС суміщеного типу довжиною 700 м;
  • двониткові судноплавні шлюзи з підхідними каналами.

Греблею ГЕС прокладені залізничний та автомобільний переходи через Волгу на магістралі Москва — Самара. Потужність Жигульовської ГЕС — 2372,5 МВт, середньорічне вироблення — 11,7 млрд кВт ∙ год. У будівлі ГЕС встановлено 8 поворотно-лопаткових гідроагрегати потужністю по 125,5 МВт, 4 поворотно-лопаткових гідроагрегати потужністю по 120 МВт і 8 поворотно-лопаткових гідроагрегати потужністю по 115 МВт, що працюють при розрахунковому напорі 22,5 м[1] . Обладнання ГЕС застаріло і проходить модернізацію і заміну. Гребля ГЕС утворює велике Куйбишевське водосховище.

ГЕС спроектована інститутом «Гідропроект».

Жигульовська ГЕС входить до складу ВАТ «РусГидро» на правах філії.

Економічне значення

Жигульовська ГЕС бере участь у покритті пікових навантажень і регулювання частоти Єдиної енергосистеми країни, регулює стік вод Волги, сприяє ефективному її використанню нижче розташованими волзькими гідроелектростанціями, забезпечує створення судноплавних глибин і створює сприятливі умови для зрошення великих площ посушливих земель Заволжя. Електроенергія, що виробляється ГЕС, передається по чотирьох високовольтних лініях 500 кВ: по двох з них — в ОЕС Центру, по двох інших — в ОЕС Уралу і Середньої Волги[2].

Показники діяльності
Автострада Автомагістраль M5 на греблі ГЕС
Вироблено електроенергії за рік, млн кВт/ год
2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015
9 586,2[3] 11 742,2[3] 10 722,5[3] 10 765[4] 9 024[5] 8 800[6] 10 339[7] 11 705[8] 10 484[9] 10 398[10]

Історія будівництва
Шлюз № 22

Ідея енергетичного використання Волги у Самарської Луки була висунута Глібом Кржижановським ще в 1910 р. Через десятиліття інженер К. В. Богоявленський запропонував побудувати гідроелектростанцію у селища Переволоки на вододілі між Волгою і Усою, використавши природну різницю рівнів води. Але тяжке становище економіки країни не дозволило реалізувати цей проект.

На початку 1930-х рр.. в районі Самарської Луки і Ярославля почалися проектно-вишукувальні роботи з енергетичного використання Волги, за підсумками яких було запропоновано безліч схем різного розташування гідровузлів. У 1937 р. було прийнято рішення про будівництво Куйбишевського гідровузла на вододілі біля селищ Красна Глинка і Переволоки. При будівництві застосовувалася праця в'язнів ГУЛАГу (Самарський ВТТ, понад 30 тис. чоловік)). Восени 1940 р. в районі розташування майбутньої ГЕС були виявлені нафтоносні площі, у зв'язку з чим будівництво було припинено.

Фахівці інституту «Гідропроект» продовжили дослідження в 1949 р. Підсумком досліджень стало рішення про спорудження Куйбишевського гідровузла в районі міста Жигульовськ. 21 серпня 1950 р. затверджено проект будівництва Куйбишевської ГЕС потужністю 2,1 млн кВт. На місці майбутньої гідроелектростанції розгорнулися будівельні роботи, які знову велися з використанням праці ув'язнених (Кунеєвський ВТТ, 46600 осіб). Для будівництва було створено спеціальний трест «Куйбышевгидрострой». Волзька ГЕС ім. В. І. Леніна була побудована в рекордно короткі терміни — з 1950 по 1957 рр..

У липні 1955 р. через нижні суднові шлюзи греблі пройшов перший пароплав. У листопаді того ж року було перекрито основне русло Волги, а 29 грудня — запущено в промислову експлуатацію перший гідроагрегат. Менше ніж через рік після цієї події, в жовтні 1956 р., Куйбишевська ГЕС виробила перший мільярд кіловат-годин електроенергії.

Будівництво ГЕС велося ударними темпами. Так, у 1956 р. в експлуатацію було введено 12 агрегатів, у 1957 р. ― ще 7. 10 серпня 1958 р. станцію перейменували в Волзьку ГЕС ім. Леніна, а в травні 1959 р. всі споруди гідровузла було прийнято в промислову експлуатацію.

Куйбишевський гідровузол — унікальна споруда, що не має аналогів у світовій практиці гідротехнічного будівництва. За сім років на будівництві було виконано 193,9 млн м ³ земляних робіт, укладено 7,67 млн м ³ бетону, змонтовано 200 тис. т металоконструкцій та обладнання. Максимальна добова інтенсивність укладання бетону досягала в 1955 р. тут 19 тис. м ³ (на 3,3 тис. м ³ / добу. Вища, ніж інтенсивність укладання бетону на будівництві ГЕС Гранд-Кулі в США).

Волга була також перекрита за рекордно короткий час — 19,5 год у період, коли її витрата становила 3800 м ³ / с. Кожен агрегат потужністю 105 тис. кВт монтувався в середньому близько 1 місяця, тобто прийнятийу вітчизняній і зарубіжній практиці час було скорочено більш ніж у два рази. Але експлуатація агрегатів показала, що їх реальна потужність, що розвивається, на відміну від проектної, становить не 105 МВт, а 115 МВт, що дозволило зробити перемаркування агрегатів і довести встановлену потужність гідроелектростанції до 2,3 ГВт.

Реконструкція станції

Застаріле обладнання станції активно реконструюється. Завдяки введенню в експлуатацію в 1998 мікропроцесорної системи автоматичного комерційного обліку електроенергії, а також цифрової АТС кабельної локальної мережі підстанцій і машинного залу інформаційне постачання диспетчерського та управлінського персоналу піднялося на новий, сучасніший якісний рівень. У 2000-их роках повністю оновлено тракт видачі електроенергії, проведена реконструкція розподільчих пристроїв 110 і 220 кВ, ведуться роботи з реконструкції розподільчого пристрою 500 кВ. також проводиться поступова модернізація гідросилового обладнання. Ще в 1980-х роках були реконструйовані гідрогенератори, що дозволяє в подальшому збільшити потужність гідроагрегатів. У 2000-х роках почалася заміна гідротурбін. На першому етапі, замінюється шість гідротурбін, причому потужність чотирьох з них зростає на 5 МВт, а двох — на 7,5 МВт, таким чином, потужність станції після першого етапу реконструкції досягне 2335 МВт. 5 лютого 2007 потужність Жигульовської ГЕС зросла на 15 МВт за рахунок заміни трьох гідротурбін (станційні номери 5, 10 і 15) і досягла 2315 МВт, в 2008 році реконструкція турбін була продовжена, зокрема, 1 листопада 2008 року після заміни турбіни було проведено перемаркування гідроагрегату № 3, потужність станції становить 2320 МВт[11]. Постачальник робочих коліс перших шести реконструйованих гідроагрегатів — ВАТ «Силовые машины». Реконструкція решти гідроагрегатів буде виконана за рахунок коштів кредиту ЄБРР, постачальника обладнання поки не визначено[12]. У серпні 2008 року було оголошено конкурс на заміну двох гідротурбін станції; відповідно до умов конкурсу нові гідротурбіни повинні бути введені в дію в 2011 році[13]..

Примітки
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 лютого 2008. Процитовано 25 грудня 2009.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 травня 2008. Процитовано 25 грудня 2009.
  3. 2008. РусГидро.
  4. 2009. РусГидро.
  5. 2010. РусГидро.
  6. 2011. РусГидро.
  7. 2012. РусГидро.
  8. 2013. РусГидро.
  9. 2014. РусГидро.
  10. 2015. РусГидро.
  11. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2010. Процитовано 25 грудня 2009.
  12. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2007. Процитовано 20 грудня 2007.
  13. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 грудня 2009.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.