Кунєєвський ВТТ

Кунєєвський виправно-трудовий табір (рос. Кунеевлаг, Кунеевский ИТЛ, Куне́евский исправи́тельно-трудо́вой ла́герь) — підрозділ системи виправно-трудових установ СРСР.

Табір було створено 1949 року, його керівництво розміщувалось у місті Ставрополь (нині Тольятті). Був підрозділом ГУЛАГу, з 1950 року будучи структурним елементом Куйбишевгідробуду. У 1953—1954 роках перебував під егідою міністерства юстиції СРСР, відтак знову перейшов у підпорядкування МВС.

Основна діяльність Кунєєвського ВВТ була пов'язаною з будівництвом Куйбишевської ГЕС, арештанти табору забезпечили підготовку до будівництва, створивши інфраструктуру будмайданчика, зокрема, підвівши залізничні лінії та ЛЕП від Куйбишева та Сизрані, а також збудувавши та обслуговуючи низку допоміжних виробництв. Арештантів табору активно використовували під час підготовки ложа водосховища до затоплення, у житловому та комунально-побутовому будівництві, вони збудували цілі квартали сучасного Тольятті. Арештанти також були основною робочою силою в котловані будівлі ГЕС, здебільшого їх зусиллями було вимито земляну греблю та споруджено будівлю ГЕС.

Кількість арештантів у таборі варіювала залежно від масштабу будівельних робіт, становлячи від 1 253 до 46 507 людей, що робить Кунєєвський ВТТ одним із найбільших виправно-трудових таборів СРСР. У різні роки за різними оцінками арештанти Кунєєвського ВТТ становили до 70—85 % від загальної кількості учасників будівництва Куйбишевської ГЕС, таким чином вони відіграли вирішальну роль у споруджені, що стало одним із останніх великих будівництв у СРСР із застосуванням масової примусової праці арештантів.

12 березня 1958 року у зв'язку із завершенням будівництва ГЕС і загальним реформуванням пенітенціарної системи в СРСР табір було скасовано.

У радянські роки табір і його роль у споруджені ГЕС ніяк не згадувався у відкритих джерелах, перша інформації про нього у відкритому доступі появилась лише наприкінці 1980-х років.