Житіє Олексія, чоловіка Божого

Житіє Олексія, чоловіка Божого — перекладна агіографічна пам'ятка, з XII ст. мала широке поширення в українській, білоруський та російській книжності і фольклорі.

Ж. присвячено християнському подвижникові Олексію. Сказання про нього відомі всім християнським літературам; грецька версія Ж. відома в списках X—XII ст., з неї і здійснений слов'янський переклад.

Події, про які оповідається в Ж., відбуваються на рубежі IV—V ст. за правління римських імператорів, братів-співправителів Аркадія (377—408) і Гонорія (395—423) при папі Інокентії I. Олексій — єдиний, вимолений син багатих і благочестивих патриціїв Євфиміана й Аглаїди (Агласеї). Прекрасно вихованому й освіченому синові батьки готували блискуче майбутнє. Олексій був заручений з дівчиною «царського роду», але, одержимий прагненням до християнського подвигу, він, залишившись наодинці з молодою, віддає їй обручку зі словами: «Візьми і збережи, і так буде меж нами Бог до тієї пори, як він зволить». Таємно залишивши Рим, Олексій йде до Едеси Месопотамської поклонитися нерукотворному образу Ісуса Христа і починає свій багаторічний подвиг добровільної убогості: роздавши усе, що мав, у руб'ї разом з жебраками годується він милостинею і молиться під дверима церкви Св. Богородиці. Святість його розкриває паламар. Через 17 років, ставши всіма шанованим, Олексій намагається утекти від людського поклоніння, але волею долі знову опиняється у Римі, у будинку своїх батьків. Не впізнаний ніким, доживає він останні 17 років життя, харчуючись разом з іншими жебраками від щедрот батьків, із християнською смиренністю переносячи знущання й образи власних слуг. Лише після смерті святого стає відомо, що невпізнаним у будинку 17 років перебував зниклий і оплакуваний син і чоловік.

Переклад Ж. був відомий на Русі, очевидно, з ХІ ст.; від XII ст. зберігся пергаменний збірник з уривками з Ж., а від XIV ст. — найдавніші його повні списки. Серед численних списків пам'ятки є трохи лицьових, з мініатюрами до тексту Ж. Руська іконографія походить від візантійської: лик святого Олексія нагадує вигляд Івана Предтечі.

Особливу популярність Ж. набуває в XVII ст., у роки царювання Олексія Михайловича, чиїм небесним патроном був святий. Була написана й у 1671—1674 рр. видана «Служба святому Олексієві». В Україні створюється драма «Олексій, чоловік Божий» (1672—1673), йому присвячують свої вірші і «слова» Стефан Яворський, Симеон Полоцький, Лазар Баранович.

Пізніше, при Петрі I, коли його супротивники порівнювали царевича Олексія з героєм Ж., Г. Тепчегорський створює (у 1714 р.) віршований акафіст, присвячений Олексієві Петровичу.

До XVII ст. Адріанова-Перетц Варвара Павлівна відносить і складання духовного вірша про св. Олексія, чоловіка Божого, що мав і риси книжного Ж., і фольклорні традиції (найраніший запис духовного вірша датований кінцем XVIII ст. — 1790 р.). Духовний вірш про св. Олексія, чоловіка Божого, до початку XX ст. користувався в Україні, Росії та Білорусі особливою популярністю в співаків-професіоналів, сказителів-билинників, лірників і поширювався сліпими співаками, «каліками перехожими».