Жміґродський замок

Замок у Жміґроді (пол. Zamek w Żmigrodzie, нім. Schloss Trachenberg чи Schloss Hatzfeld) — руїни барокового палацу і добре збережена готична житлова вежа, які розташовані над річкою Барич у місті Жміґруд Тшебницького повіту Нижньосілезького воєводства в Польщі. Окрім руїн замку, у прилеглому до нього парку[1] також є пам’ятка природи — дуб звичайний з діаметром стовбура 631 сантиметр (у 2010 році).

Замок в Жміґроді
Руїни палацу після ревіталізації

Статус історична пам'ятка
Статус спадщини культурна спадщина Польщіd
Країна  Польща
Розташування м. Жміґруд, Тшебницький повіт, Нижньосілезьке воєводство
Архітектурний стиль Бароко, Неоготика
Ідентифікатори й посилання
Жміґродський замок (Польща)

 Жміґродський замок у Вікісховищі

Історія

Палац у другій половині ХІХ століття. Із колекції Александра Дункера

Перша згадка про замок датується 1296 роком[1]. Найбільш ймовірно, що на той час він був дерев'яним укріпленням[1]. Наступного разу замок було згадано у 1375 році як замок, що належав олесницьким князям. Це була будівля неправильної форми[2], що мала вежу з північної сторони та в'їзну браму — з південної. Замок знаходився серед боліт річки Барич та було оточено ровом[1]. Його власниками, у ті часи, були вроцлавські єпископи, олесницькі князі та лицарі[1].

Зі смертю останнього олесницького П’ястаКонрада Х Білого, у 1492 році місто разом із замком перейшло у власність чеського короля Владислава ІІ Ягеллончика, який передав місцеві землі польському феодалу з Великопольщі, Зигмунту Корцбоку (Курцбаху) з Віткова. Вільгельм Курцбах у 1560 році збудував другу, збережену донині, вежу[1]. Це чотиригранна, чотириповерхова житлово-оборонна споруда[2].

Родина Курцбах володіла замком до 1592 року, коли замок було продана Адаму Шафгочу. На межі XVI—XVII століть замок двічі знищувався пожежами[2]. Відбудований і сильно укріплений замок протягом двох років успішно відбивав атаки шведських військ під час Тридцятилітньої війни[2]. Однак у 1642 році шведи все ж здобули замок і з того часу впродовж 8 років він слугував базою для шведських військ у Сілезії[2].

З середини XVII століття, аж до завершення Другої світової війни, замок перебував у володінні родини фон Хатцфельд[1]. У другій половині XVII століття або ж на початку XVIII століття австрійський фельдмаршал Мельхіор фон Хатцфельд перебудував замок у чудовий бароковий палац[2][1]. Середньовічні будівлі, за винятком вежі, було знесено. Палац було модернізовано у XVIII столітті[2]. Архітектором нового крила, яке було виконано у стилі класицизму, став Карл Готгард Ланґганс[1].

9 липня 1813 року палац став місцем зустрічі російського царя Олександра I та прусського короля Фрідріха Вільгельма III, які разом з англійськими та австрійськими депутатами розробляли тут план остаточної поразки Наполеона[2]. Ці напрацювання увійшли в історію як так званий Трахенберзький план[1]. У ХІХ столітті з вежі було знято чотирисхилий дах та добудовано верхню частину, прикрашену неоготичним кренеляжем.

Палац було зруйновано у 1945 році, після чого його вже не відбудовували. Збереглася лише вежа, яку відреставрували ззовні. У 70-их роках ХХ століття значна частина руїн палацу була знесена, а їх уламки було вивезено.

Сучасний стан

У 2007 році, за кошти ЄС, розпочалося відновлення збереженої частини руїн палацу та інтер'єру вежі[1][2]. З 2008 року залишки замку функціонують як туристичний об'єкт[2][1]. У 2012 році до існуючої частини замку було добудовано так званий трельяж, що символізує втрачене довге крило палацу[3]. В наш час у підземеллях руїн функціонує ресторан, тоді як у збереженій вежі — пункт туристичної інформації, музейні експозиції, театральна та конференц-зала, готельні апартаменти та оглядовий майданчик[3].

Фотогалерея

Примітки

  1. Zabytki. Oficjalna strona Gminy Żmigród (польською). Процитовано 29 квітня 2020.
  2. Kaczyńska, Izabela. (2001). Polska : najciekawsze zamki (польською) (вид. Wyd. 1). Warszawa: Sport i Turystyka/MUZA SA. с. 59. ISBN 83-7200-871-X. OCLC 52257497.
  3. Informacje ogólne. Centrum Informacji Turystycznej Baszta (польською). Процитовано 29 квітня 2020.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.