Жовтобрюх Михайло Андрійович

Михайло Андрійович Жовтобрюх
Народився 4 (17) листопада 1905(1905-11-17)
с.Ручки, Гадяцький район, Полтавська область
Помер 16 грудня 1995(1995-12-16) (90 років)
м. Київ
Країна  Україна
Національність українець
Діяльність мовознавець
Alma mater Дніпропетровський ІНО
Галузь мовознавство
Заклад Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України
Київський педагогічний інститут
Посада завідувач відділу теорії української літературної мови
Звання професор
Ступінь доктор наук
Відомі учні Грищенко А. П.
Членство НАН України
Діти онуки: —актор Іванов С. П. і художниця Піша Л.П.
Нагороди Премія НАН України ім. І. Франка (1985)
Автограф

Миха́йло Андрі́йович Жовтобрюх (нар. 4 (17) листопада 1905(19051117), село Ручки, нині Гадяцького району, Полтавська область — 16 грудня 1995, м. Київ) — український мовознавець, доктор філологічних наук з 1964, професор з 1965. Визначна постать в історії філологічної науки, автор монографій «Мова української преси», «Мова української періодичної преси», «Українська граматика» тощо.

Біографія

Закінчив факультет професорської освіти Дніпропетровського ІНО (1929 — мовно-літературне відділення, 1930 — соціально-економічне відділення).

Працював викладачем української мови у Дніпродзержинському вечірньому металургійному інституті (1930–1931), пізніше — старшим викладачем у Запорізькому педагогічному інституті (1931–1937), доцентом Київського педагогічного інституту (1937–1941, 1944–1948), завідувач кафедри російської мови в Тюменському (Росія, 1948–1951) і Бухарському (Узбекистан, 1951–1953), завідувач кафедри мовознавства в Черкаському (1953–1954) педагогічному інститутах.

З 1959 року працює викладачем, а протягом 1963–1982 завідувачем відділу теорії української літературної мови Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР і водночас (1960–1985) — професором Київського педагогічного інституту.

Наукова діяльність

Основні наукові дослідження — з проблем сучасної української літературної мови, історії української мови, історії українського мовознавства, культури усної і писемної мови, соціолінгвістики, порівняльної граматики слов'янських мов.

Автор монографій:

  • «Мова української преси (до середини дев'яностих років XIX ст.)» (1963),
  • «Мова української періодичної преси (кінець XIX — початок XX ст.)» (1970),
  • «Українська граматика» (1986, російською мовою; у співавт.),
  • «Східнослов'янські мови» (1987, російською мовою; у співавт.),
  • «Нарис історії українського радянського мовознавства (1918—1941)» (1991).
  • Елементи мовознавства та відомості з історії української мови. 1941. Київ;
  • Мова української преси ( до середини дев'яностих років дев'ятнадцятого ст.)1963. Київ;
  • Нарис з історії українського радянського мовознавства (1918-1942). Київ;

Співавтор і відповідальний редактор праць:

  • «Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика» (1969), Київ;
  • «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія» (1973), Київ;
  • 1978 року вийшла спільна праця — з М. Я. Брициним та А. Майбородою «Порівняльна граматика української і російської мов».
  • Украинская грамматика. 1986. Київ;
  • Восточнославянские языки. 1987. Київ.

Працював над створенням «Історії української мови. Фонетики» (1979, у співавторстві з В. Русанівським, В. Скляренком), що стала однією з найкращих спроб вивчення історії звукового складу української мови. Ця праця разом з іншими трьома книгами серії («Морфологія», 1978; «Лексика і фразеологія» та «Синтаксис», обидві — 1983) відзначена премією ім. І. Франка НАН України.

Брав участь у написанні підручників і посібників для університетів і педагогічних інститутів:

  • «Історична граматика української мови» (1957). Київ;
  • «Курс сучасної української літературної мови» (4-е вид., 1972), Київ.
  • «Порівняльна граматика української і російської мови» (1978), Київ.
  • «Історична граматика української мови» (1980). Київ.

У зв’язку із забороною українського друкованого слова царським указом 1876 року в Наддніпрянській Україні замість газет і журналів стали виходити альманахи, де публікувалися лише художні твори. Осередком українських друків стає Західна Україна; проте, на думку Михайла Андрійовича, викликано це було не стільки боротьбою інтелігенції за право друкування українською мовою, скільки маніпуляторською політикою австро-угорської влади. Об’єктивність цієї думки підтверджується і словами Івана Огієнка, який пояснює більшу свободу української мови на західних теренах тим, що уряд терпів українство як знаряддя проти польскості.










Західноукраїнська преса мала, за словами вченого, “всеукраїнське значення, і не тільки тому, що в ній брали участь або її підтримували представники передової східноукраїнської інтелігенції, а головне тому, що вона ставила і розв’язувала проблеми, важливі для всього українського народу”

НАЩАДКИ.

Донька: Іванова (Жовтобрюх) Жанетта Михайлівна (1928-1995), вчений-хімік, та її чоловік поет і філолог Іванов Петро Федорович (1921-1997),

Онуки: актор Сергій Іванов(1951-2000) і художниця Лариса Піша (н.1964).[1]

Примітки
  1. І. Гордійчук. Лариса Піша//День.2015. 09.10

Література

У мережі
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.