Жорж Батай

Батай[5] народився 10 вересня 1897 року в невеликому провінційному містечку Бійом на півдні Франції. Батько Батая був простим службовцем, після народження сина він осліп внаслідок хвороби на сифіліс. Батай рано потрапив в інтернат при ліцеї Клемансо в Реймсі, де залишався до 1913 року. У серпні 1914 року Батай прийняв католицизм. Цього ж місяця родина мала тікати з Реймса через німецькі бомбардування. Мати Батая вирішила покинути паралізованого батька в Реймсі на покоївку, більше свого батька Жорж Батай не бачив. Це була серйозна травма на все життя, яку сам Батай називав «Покиненням» (фр. abandon). Батай готувався до духовної кар'єри в семінарії Сен-Флур. Але згодом розчарувався у вірі.

У 1918 Батай вступив до Національної Школи хартій в Парижі, де й здобув вищу освіту, саме до того часу відносяться перші літературні проби Батая. У цей же період Батай познайомився з Анрі Бергсоном, але видатний філософ Батая розчарував. Навчаючись в «Національній школі Хартій» Батай відкрив для себе Марселя Пруста, надзвичайно зацікавився Середньовіччям. Після навчання він їздив до Іспанії, де його захопила корида і танець фламенко. Після Іспанії Батай ґрунтовно познайомився з філософськими доробками Ніцше й Гайдеґґера.

У 1924 році після коментованого видання віршованої легенди XIII століття «Орден лицарства», зарахованого як докторська дисертація, Батай поступив на службу в Національну бібліотеку Франції, де працював консерватором фондів у Кабінеті медалей, з 1930 року він перейшов на роботу у відділі періодики. У той час Батай співпрацював з нумізматичним журналом «Аретюз».

У 1926—1927 роках Батай пройшов психоаналітичний курс лікування в проиесора Бореля. У цей час він вже серйозно взявся за письменницьку працю, щоправда свої твори зазвичай публікував під псевдонімом. Головними темами його творів були містицизм, насильство й еротизм. 1928 року він опублікував під псевдонімом Лорд Ош «Історію ока», а в 1931 році — «Солярний анус», накладом 100 примірників та з ілюстраціями Андре Массона. Цього ж таки 1928 року Батай заснував журнал «Документи», що був присвячений етнології.

Читання Маніфесту сюрреалізму й знайомство з Мішелем Лерісом та Ремоном Кено на короткий час зблизило його з сюрреалістами. Та стосунки Батая і Андре Бретона завжди були напруженими. Бретон закидав Батаєві надмірне захоплення огидним.

З 1931 Батай брав участь у семінарі з історії релігії Александра Койре у Школі вищих досліджень. У 1930-х роках Батай — активний учасник семінарів Олександра Кожева, де активно співпрацював з такими помітними особистостями, як Раймон Арон , Андре Бретон , Моріс Мерло-Понті та іншими.

У 1934 році Батай став разом з Роже Каюа і Мішелем Лерісом засновником Соціологічного коледжу, одним із завдань якого була розробка соціології «сакрального» та дослідження ірраціональних фактів соціального життя.

У 1935 брав участь у роботі психоаналітичної дослідницької групи, організованої Жаком Лаканом. Батай став одним з ініціаторів руху «Контр-атака», що розпався в 1936 році. Цей рух об'єднував лівих інтелектуалів різних творчих орієнтацій. Батай обурювався використанням імені Ніцше ідеологами тоталітаризму, в жовтні 1935 року він відкрито засудив нацизм й зблизився з сюрреалістами, підтримуючи їхню антинаціоналістичну й антикапіталістичну позицію. Проте в 1936 році Бретон закидав Батаєві та П'єру Клоссовскі «сюр-фашизм» за аналогією до сюрреалізму.

У 1937 Батай, зачарований «красою людської жертовності», заснував таємне товариство " Ацефал " (" Acéphale "), яке діяло до 1939 року Через рік почав виходити заснований Батаєм журнал з тією ж назвою. Символом суспільства став обезголовлена людина — ацефал. Батай в той час співпрацював з Андре Массоном , П'єром Клоссовські , Роже Кайюа , Жулем Моннеро, Джином Ролленом і Джином Воллом.

Під час війни Батай опублікував свої найважливіші тексти, які до цього виходили лише напівлегально («Мадам Едварда», «Винний», «Смерть», «Внутрішній досвід», «Лабіринт», роман «Небесна блакить»).

У 1946 році Батай заснував часопис «Критика», який, за його задумом, мав стати ідеальним журналом, завдяки досвіду Батая у відділі періодики Національної бібліотеки.

У 1951—1961 роках Батай був директором муніципальної бібліотеки в Орлеані. У 1954 році під заголовком «Сума атеології» Батай опублікувавсвої тексти «Внутрішній досвід», «Винний» та «Про Ніцше». У цей час написана поема «Могила Людовіка ХХХ», книги «Мане», «Доісторичний живопис. Ласко, або Народження мистецтва», статті «Парадокс еротизму», «Гегель, смерть і жертвопринесення». У 1951 — 1952 роках Батай працював над «Історією еротизму», коментарями до романа де Сада «Жустина». У 1956 році Батай опублікував розлогу рецензію на книгу Клода Леві-Строса «Сумні тропіки».

У 1957 році Батай прочитав лекцію «Еротизм і зачарування смерті», видав збірник есеїв «Література і зло» («Зло — жива форма Зла, вираженням котрої виступає література»). Створив ще один журнал «Генеза: Сексуальність в біології, психології, психоаналізі, етнології, історії звичаїв, релігій, ідей, в мистецтві, поезії, літературі». Цього ж року написав статтю «Світ, у якому ми помираємо», присвячений роману М. Бланшо «Остання людина».

У 1958 — 1959 роках видає збірник документів про процес над Жілем де Ре, маршалом Франції, сподвижником Жанни д'Арк, що прославився своєю нелюдською жорстокістю. У 1960 — 1961 роках працює над книгою «Сльози Еросу», у котрій показує трагізм еротичних уявлень людини. Видає «Винного» як другий том «Суми атеології».

Остання прижиттєва книжка Батая — «Неможливе» (1962), куди ввійшов його текст з 1947 року «Ненависть поезії».

Батай на початку шістдесятих намагався знову поступити на роботу до Національної бібліотеки, але це йому вже не вдалося. Він помер 9 липня 1962 року в Парижі.

У 1966 році посмертно був надрукований текст Батая «Моя мати», у якому описується спроба інцесту, що призводить до повного самознищення.

У 1970 році у видавництві Ґаллімар вишло повне зібрання творів Жоржа Батая в 10 томах з передмовою Мішеля Фуко, в якій той називає Батая одним з найбільших письменників XX століття.

У перший шлюб Батай вступив з акторкою Сільвією Маклес; вони розлучилися в 1934 році, й Маклес згодом вийшла заміж за постмодерніста-психоаналітика Жака Лакана. Батай також мав зв'язок з Колетт Пеньо, яка померла в 1938 році. Паралельно він вчащав до будинків розпусти й мав дуже багато коханок. У 1946 році Батай одружився з принцесою Діаною Кочубей де Богарне, у шлюбі з якою в 1949 році у нього народилася дочка Жулі.

Автограф Батая

• Les Monnaies des grands Mogols, Paris, J. Florange éditeur, s. d. (1927).
• Histoire de l'œil, 1928 (під псевдонімом Lord Auch).
• L'Anus solaire[6], 1931.
• Sacrifices, (année inconnue, entre 1922 et 1940)
• Madame Edwarda, 1937 (sous le pseudonyme de Pierre Angélique).
• L'Expérience intérieure, 1943.
• Le Petit (sous le pseudonyme de Louis Trente), 1943.
• Le Coupable, 1943.
• La Part maudite, 1949.
• L'Abbé C., 1950.
• La Peinture préhistorique. Lascaux, ou la Naissance de l'art, 1955[7].
• Le Bleu du ciel, 1957 (écrit en 1935).
• L'Érotisme, 1957.
• La Littérature et le Mal, 1957.
• Les Larmes d'Éros, 1961[8].
• L'Impossible, 1962 (перше видання 1947 під заголовком La haine de la poésie)
• Ma mère, 1966 (опубл. посмертно).
• Le Mort, Jean-Jacques Pauvert Éditeur, 1967
• Théorie de la religion, Texte établi et présenté par Thadée Klossowski, Tel Gallimard, 1973.
• Œuvres complètes. Paris, Gallimard, XII volumes, 1970—1988.
• Romans et récits. Préface de Denis Hollier. Édition publiée sous la direction de Jean-François Louette. Gallimard, «Bibliothèque de la Pléiade», 2004.
• L'Archangélique et autres poèmes. Gallimard, NRF/Poésies, 2008.
• Le Souverain, Fata Morgana, 2010

• Жорж Батай. Історія ероотизму. З фр. переклав Іван Рябчій. – Київ: Видавництво Анетти Антоненко, 2021. — 176 с. ISBN 9786177654550
• Жорж Батай. Історія еротизму (уривок) / пер. Григорій Чопик

• Батай, Жорж // Велика українська енциклопедія.
• Жорж Батай: Історія еротизму (укр.)
• Сайт про Батая (анг.)