Жуки-точильники

Звичайно мають витягнуте циліндричне, інколи овальне тіло, сплощене зверху. Забарвлення у більшості темно-коричневе або червонувате, інколи мають зверху малюнок з волосків. Личинки звичайно С-подібної форми, з трьома парами ніг і добре розвинутими мандибулами[1].

Основні ознаки[3][4]:

• вусики із збільшеними та видовженими останніми члениками або пильчасті, або гребінцевоподібні, прикріплені на боках голови перед очима, далеко один від одного;

• усі лапки п'ятичленикові, стегна не заходять або лише трохи заходять за боки тіла, задні тазики звичайно з вузькими стегновими покришками;

Фото див. на: [5].

Личинка точильника Ernobius abietis розвивається всередині ялинкових шишок. Біловезька пуща, Польща. 2007 рік

Точильники активні звичайно у сутінках та ніччю. Літають вони влітку, у приміщеннях — цілий рік. В природі точильники харчуються мертвою деревиною, здоровою або враженою грибами. Їжею стають також плодові тіла грибів — трутовиків та дощовиків, тканини всередині стебел багаторічних трав, сухий гній травоїдних тварин[1]. У одного з видів родини личинка і імаго харчуються листям рослини [6]. Відомі також види, які є мірмекофілами[7].

Самці деяких видів для зустрічі з самкою подають звукові сигнали — ритмічно стукотять по стінках тунелю, прокладеного у деревині. Не знаючи джерела цих звуків, у різних народів і здавна ці звуки називали «годинником смерті»[8].

Яйця самки відкладають на тіньовому боці предметів, у шпарини та нерівності поверхні, зрізи деревини, в стінки старих личинкових тунелів. Кількість відкладених яєць варіює від 30 до 200 — в залежності від виду жука та факторів середовища. Розвиток від яйця до виходу з імаго нового покоління триває інколи декілька років, хоча деякі види у житлових приміщеннях дають до чотирьох поколінь на рік. Найваживіші фактори, що впливають на це — вологість та температура субстрату, де відбувається розвиток[1].

Понад 1700 видів точильників поширені майже по всьому суходолу, найбільшого різноманіття вони досягають у тропічних і субтропічних регіонах. Розподіл кількості 144 відомих родів в різних біогеографічних областях виглядає так: Палеарктика — 49, Неарктика — 58, Індомалая — 25, Афротропіки — 44, Неотропіки — 52, Австралазія — 37. У Неотропіці мешкає найбільше ендемічних родів — 52[1]. Завдяки діяльності людини деякі види точильників стали справжніми космополітами. В Україні мешкає 20 видів з 11 родів підродини Anobiinae[9].

Жук Gibbium psylloides дивує незвичною для точильників формою

Найбільш обґрунтованим вважають поділ родини на деcять підродин[1]:

Дубова балка старовинної церкви,пошкоджена жуками точильниками Xestobium rufovillosum. Наприкінці свого розвитку жуки вигризають отвори діаметром близько 4 мм і виходять назовні

Подібно до інших груп тварин, точильники є невід'ємною ланкою природних екосистем. Споживаючи рослинні і грибні тканини, вони пришвидшують їх мінералізацію. Ці жуки часто-густо стають здобиччю тварин — хижаків та паразитів.

Деякі види точильників завдають чималої шкоди людині, особливо, коли їх чисельність і щільність досягає значних величин. Вони пошкоджують різноманітну ділову деревину та конструкції й вироби з неї — стіни, підлогу, опори, фанеру, рослинну сировину, У господарстві й житлі людини точильники псують меблі, рами, дерев'яну тару, запаси харчових продуктів (хліб, борошно, сухе молоко, приправи), насіння й тютюну, лікарських трав, обкладинки книжок, шпалери, стіни с картону й сухої штукатурки, колекції комах, гербарії[1][10]. Саме цих жуків здавна у народі називають «шашелем». Наприклад, обстеження пам'ятки національного значення — дерев'яної Церкви Святого Духа у Рогатині виявило її пошкодження точильником Anobium rufipes.

Пов’язаність із людиною дозволили деяким видам вижити у несприятливих кліматичних умовах і забезпечила широке розселення по Землі. Деякі види відомі лише з населених пунктів. Найбільшої шкоди завдають: Ptinus fur, Ptinus tectus, Ptinus latro, Lasioderma serricorne, Stegobium paniceum, Anobium punctatum, Anobium pertinax[3].

• 
  Жука Niptus hololeucus інколи називають шовковистим точильником
• 
  Забарвлення Ptinomorphus imperialis робить його малопомітним на корі дерев
• 
  Жук-точильник у балтійському бурштині, якому близько 40 млн. років
• 
  Euceratocerus gibbifrons вирізняється довгими гребінкоподібними вусами
• 
  Гострий перець чилі припав до смаку личинкам Stegobium paniceum
• 
  Тютюновому жуку Lasioderma serricorne у 1919 р. був цілком присвячений урядовий бюлетень США
• 
  Hedobia imperialis
• 
  Dorcatoma substriata
• 
  Grynobius planus
• 
  Ernobius mollis
• 
  Ochina ptinoides
• 
  Mesocoelopus niger

• Точили // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.