Жуківці (Жмеринський район)

Є автодорога на Жмеринку, Станіславчик.

На околиці села розташований зупинний пункт Жуківці на електрифіковані залізниці напрямку Жмеринка — Вапнярка — Одеса. Там зупиняються приміські електропоїзди сполученням Вапнярка — Жмеринка і регіональний поїзд сполученням Київ — Рахни.

Сусідні станції — Ярошенка, Жмеринка.

Сусідні вузлові станції — Жмеринка, Вапнярка.

На ст. Вапнярка можна здійснити посадку на електропоїзди до Котовська, Одеси, а також Христинівки (через Ладижин, Зятківці), пасажирські поїзди до ст. Одеса, Умань, Черкаси.

На ст. Жмеринка можна пересісти на приміські електропоїзди до

• Козятина (Гнівань, Вінниця, Калинівка), Києва,
• Підволочиська (Сербинівці, Дубки, Радівці, Комарівці, Деражня, Богданівці, Хмельницький, Гречани, Волочиськ)
• Могилева-Подільського (Бар, Митки, Котюжани, Вендичани)

Електропоїзди на шляху прямування від Жмеринки до Жуківців проходять такі станції та зупинки: Садова. На шляху від Жуківців до Вапнярки — Будьки, Митланівка, Ярошенка, Краснівка, Бушинка, Рахни, Шпиків, Юрківка, Шура, Журавлівка.

Вартість проїзду

• до Жмеринки 10 грн.,
• до Хмельницького 80 грн. (105 км),
• до Вінниці 48 грн. (52 км),
• до Вапнярки 50 грн. (75 км), що не порівняно з іншими видами транспорту.

Також можна здійснювати посадку на пасажирські поїзди на ст. Рахни, Ярошенка, Жмеринка, Вапнярка.

У кінці 30-х років XX століття в с. Жуківці Сталінським комуністичним режимом проводились репресії. Документальне підтвердження про це нам дає справа № 1978[1] Вінницького Обласного Управління НКВС, під час розгляду якої були засудженні три мешканця села Жуківці: Кузьмін Омельян Тимофійович (1897—1938), Лисаков Єрміл Іванович[2] (1895—1938) та Дєнісов Міна Григорович (1904—1938).

У с. Жуківці в 1935 р. закрили церкву. Людям не було де проводити релігійні обряди (хрещення, вінчання, похорони тощо).

У 1936 р. колишній дяк старовірської церкви Кузьмін Є. Т. збирав гроші на відкриття церкви в Жуківцях та 4 рази з односельцями ходив до Жмеринки та писав заяву з клопотанням про відкриття Церкви релігійної громади в Жуківцях. Але їм було відмовлено.

Коли біля закритої церкви зібралось 30-40 віруючих, було вирішено пити до Жуківецької сільради з вимогою відкрити церкву. Але тодішній голова сільради, який одночасно був ще й голова Жуківецького колгоспу ім. Кірова Трєпко Андрій Микитович (1903 р.н.), у поновленні богослужінь у церкві відмовив. У відповідь на це Кузьмин Є. Т. почав посилатись на статтю 124 нової «сталінської» конституції, де було сказано, що держава відокремлена від церкви.

[[|міні| Справа N1978, яка свідчить про репресії щодо трьох мешканців села Жуківці в 1937 р. ]] І ось вже 14 серпня 1937 р. тодішній голова Жуківецької сільради Трєпко Андрій Микитович дає свої вкрай негативні свідчення[3] [4] проти односельців у справі № 1978 Вінницького обласного управління НКВС.

У той час віруючі люди, залишившись без можливості ходити до церкви, почали таємно збиратись по ночах в помешканнях Лисакова Є. І., Дєнісова М. Г., Кузьміна Є. Т. і Тимофїїва С., де проводили релігійні обряди (хрещення, вінчання тощо). Дяк Кузьмін збирав гроші, щоб відправити ходаків до Києва та Москви, щоб вже там подавати клопотання про відкриття церкви в с. Жуківці. 

Але НКВС про ці зібрання та наміри стало відомо через свою агентуру, свідчення яких також є у справі.

Наприклад, на зібрання ходила мама тодішнього бухгалтера колгоспу Викулова Савви Нестеровича, свідчення[5][6][7] якого від 14 серпня 1937 року проти своїх односельців ви можете прочитати самі. В справі є свідчення і помічника бухгалтера (рахівника) колгоспу Сероіжко Павла Лукіча[8][9] та декількох інших.

Арешт відбувся 28 серпня 1937 р. Трійка Управління НКВС по Вінницькій області після 1 місяця «допитів» визнала винними 4 жовтня 1937 р. Кузьміна Омельяна Тимофійовича, Лисакова Єрміла Івановича і Денісова Міну Григоровича в контрреволюційній діяльності та присудила по 10 років трудових таборів (ГУЛАГу) кожному.

Всі троє вони загинули в таборах праці, не пробувши там і року.

Дяк Кузьмін Омельян Тимофійович загинув в Ухтпечтаборі (Комі АРСР) 13.03.1938 р., не провівши там і півроку. Лисаков Єрміл Іванович загинув 4.09.1938 р. Він не витримав і року в самому суворому трудовому таборі СРСР — в Усть-Вимському таборі НКВС СРСР (Комі АРСР). Дєнісов Міна Григорович загинув 3.08.1938 р. в Комі АРСР, також не провівши в таборі і року. 

Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 16.01.1989 р. всіх трьох засуджених було реабілітовано. 

Такі події відбувались в с. Жуківці Жмеринського району Вінницької області в 1935—1937 гг.

Пам'ятник 100 воїнам-односельчанам, загиблим на фронтах ВВв