Жуль Ренар
Жуль Ренар | ||||
---|---|---|---|---|
фр. Pierre-Jules Renard | ||||
Жуль Ренар близько 1900 року | ||||
Ім'я при народженні | фр. Pierre-Jules Renard | |||
Народився |
22 лютого 1864 Шалон-дю-Мен | |||
Помер |
22 травня 1910 (46 років) Париж | |||
Поховання | Q30012604? | |||
Громадянство | Франція | |||
Національність | Франція | |||
Діяльність | письменник | |||
Мова творів | французька[1] | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Жуль Ренар у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Роботи у Вікіджерелах |
Жуль Рена́р (фр. Pierre-Jules Renard, 22 лютого 1864, Шалон-дю-Мен, деп. Майєнн — 22 травня 1910, Париж) — французький письменник.
Біографія
Рано втратив обох батьків. Навчався в ліцеї міста Невера, де жив у пансіоні. 1881 року переїхав до Парижа, щоб вступити в Еколь Нормаль, проте відмовився від цього плану за браком грошей. Підробляв гувернерством, перебивався випадковими заробітками, літературною поденщиною.
З 1887 року зблизився з членами салону Рашильд, мав творчі стосунки з новим видавництвом «Меркюр де Франс», проте не поділяв його символістської програми, зокрема — рішуче не приймав творчості Малларме. 1894 року познайомився з Тулуз-Лотреком, який ілюстрував збірку Ренара «Природні історії» (1894) та написав портрет письменника.
У період справи Дрейфуса Ренар прийняв сторону дрейфусарів, виступав проти агресивно-націоналістичних настроїв, що охопили в той період французьке суспільство. Був близький до соціалістів, друкувався в заснованій Жоресом газеті «Юманіте». 1904 року був обраний від партії соціалістів мером бургундського містечка Шитрі-ле-Мін (тут жив його батько, а з дворічного віку жив він сам).
Визнання
1907 року був обраний членом Гонкурівської академії, його кандидатуру висунув Октав Мірбо.
На тексти з книги Ренара «Природні історії» написав музику Моріс Равель. Повість «Рижик» була екранізована 1932, 1952, 1972, 1996, 2003 року. Про письменника знято документально-ігровий фільм «Жуль Ренар, життя і творчість» (1972)
Твори
- Проза
- Crime de village (1888)
- Sourires pincés (1890) Онлайн
- L'Écornifleur (1892) Онлайн
- La Lanterne sourde (1893) Онлайн
- Coquecigrues (1893)
- Deux fables sans morale (1893)
- Le Coureur de filles (1894)
- Histoires naturelles (1894) Онлайн
- Poil de carotte (1894) texte en ligne
- Le Vigneron dans sa vigne (1894) Онлайн
- La Maîtresse (1896) Texte en ligne
- Bucoliques (1898)
- Les Philippe (1907) Онлайн
- Patrie (1907) Онлайн
- Mots d'écrit (1908)
- Ragotte (1909)
- Nos frères farouches (1909)
- Causeries (1910)
- L'Œil clair (1913)
- Les Cloportes (1919)
- Драми
- Le Plaisir de rompre (1897) Онлайн
- Le Pain de ménage (1898) Онлайн
- Poil de Carotte (1900)
- Monsieur Vernet (1903)
- La Bigote (1909)
- Huit jours à la campagne (1912) Онлайн
- Le Cousin de Rose Онлайн
- Щоденник
- Journal, 1887-1910 (1925) Онлайн
- Leçons d'écriture, Les Éditions du Sonneur (2008)
Література
- Michel Autrand, « L’humour de Jules Renard », thèse de doctorat, Paris, Klincksieck, 1978
- Henri Bachelin, Jules Renard, 1864-1910. Son œuvre, Paris, 1930
- Léon Guichard, « L’œuvre et l’âme de Jules Renard », thèse de doctorat, Paris, Nizet et Bastard, 1935
- Pierre Nardin, La Langue et le style de Jules Renard, Paris, Droz, 1942
- Marcel Pollitzer, Jules Renard. Sa vie. Son œuvre, Paris, La Colombe, 1956
- Pierre Schneider, Jules Renard par lui-même, Paris, Le Seuil, 1956
- Maurice Toesca, Jules Renard, Paris, Albin Michel, 1977
- Serge Zeyons, Monsieur Poil de carotte, Paris, Les Éditeurs français réunis, 1976
- Henri Raczymow, "Le puits et la vérité. Passion de Jules Renard" in Les Temps modernes n°611-612, janvier 2001
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.