Журавець (рослина)
Журавець[1], або гера́нь[2] (Geranium) — рід рослин родини геранієвих, основний і найбільший у родині — нараховують понад 350 видів[3].
| Журавець | |
|---|---|
 | |
| Розквітла герань лісова (Geranium sylvaticum) | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Геранієцвіті (Geraniales) |
| Родина: | Журавцеві (Geraniaceae) |
| Рід: | Журавець (рослина) (Geranium) L. |
| Види | |
|
Понад 350, включно з: | |
 Вікісховище: Geranium | |
Українська назва рослини журавець, подібно як в інших мовах (англ. cranesbill, рос. журавник) походить від подібності сім'янки рослини на дзьоб журавля. Родова назва Geranium походить від грец. γεράνως, що також означає «журавель».
Опис
Журавці — одно-, рідше багаторічні трав'янисті рослини.
Стебло — заввишки від 20 до 60 см.
Листки — на довгих черешках, пальчасто-, рідше перисторозсічені, в багатьох гераней м'яковорсисті.
Квітки — правильні, двостатеві; з п'ятичленної чашечки розкриваються 5 майже круглих пелюсток, розташованих в одній площині. Колір квітів — бордовий і ліловий різних відтінків, синій, білий тощо.
Плід герані розкривається п'ятьма стулками.
Поширення
Трави і напівкущі герані поширені по всьому світу, особливо в помірній зоні Північної півкулі, зокрема у східному Середземномор'ї, а у тропіках — і в горах.
Види
Виділяють понад 300 (за ін. даними 400) видів гераней.
В Україні поширені понад 20 видів журавцю (герані), зокрема:
- Журавець альпійський (Geranium alpestre);
- Журавець блискучий (Geranium lucidum);
- Журавець болотяний (Geranium palustre) — з бордовими квітами;
- Журавець великокореневищний (Geranium macrorrhizum) — у Карпатах, квітки мають відтінки від фіолетового і криваво-червоного до блідо-рожевого;
- Журавець голубиний (Geranium columbinum);
- Журавець дрібний (Geranium pusillum) — з світло-ліловими, майже білими квітами;
- Журавець кримський (Geranium asphodeloides);
- Журавець лісовий (Geranium sylvaticum) — з ліловими квітами;
- Журавець лучний (Geranium pratense) — зі світло-ліловими квітами;
- Журавець пагорбовий (Geranium collinum);
- Журавець розлогий (Geranium divaricatum);
- Журавець розсічений (Geranium dissectum);
- Журавець чеський (Geranium bohemicum) та інші.
Розведення і використання
Герань є відомою декоративною рослиною. У садівництві особливо популярні південно-європейські види та їх культурні гібриди (наприклад, журавець великокореневищний Geranium macrorrhizum), зокрема з махровими квітками.
Найкращий спосіб при розведенні — за допомогою розщеплення кореневища на частки, пагони і бруньки, також за допомогою насіння (як і для більшості рослин — восени або на початку весни).
Пеларгонії
Часом серед садівників геранню називають не лише рослини роду Geranium, а й рослини роду Pelargonium (пеларгонії), які раніше також відносили до гераней.
Галерея
Квітка журавця великокореневищного (Geranium macrorrhizum)
Журавець круглолистий (Geranium rotundifolium)
Geranium platypetalum
Журавець кривавий (Geranium sanguineum)
Johnson's Blue, садовий гібрид журавця лучного (Geranium pratense).jpg.webp)
Квітка і сім'янка журавця смердючого (Geranium robertianum)
Geranium maculatum
Див. також
- 1227 Гераніум — астероїд, названий на честь цих рослин[4].
Примітки
- Geranium // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- Определитель высших растений Украины / Доброчаєва Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н. и др. — К.: Наукова думка, 1987. — С. 221.(рос.)
- Geranium Tourn. ex L.. Plants of the World Online. Kew Science. Процитовано 13.05.2021.
- Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
Посилання
- Пеларгонія (герань) // Енциклопедія рослин садових та кімнатних: Довідкове видання. — Донецьк: ТОВ «Глорія Трейд» / уклад. Ануфрієва С. В.. — 2013. — С. 14. — 224 с.