Забашта Любов Василівна
Любов Василівна Забашта (3 лютого 1918, Прилуки — 21 липня 1990, Хмільник) — українська поетеса, драматург, прозаїк, член Спілки письменників СРСР, дружина А. С. Малишка.
Любов Василівна Забашта | |
---|---|
фото 1962 року | |
Ім'я при народженні | Любов Василівна Гришко |
Народилася |
3 лютого 1918 Прилуки |
Померла |
21 липня 1990 (72 роки) Хмільник |
Поховання | Байкове кладовище |
Громадянство | СРСР |
Діяльність | поетеса, драматург, прозаїк |
Alma mater | Одеський водний інститут |
Заклад | Кузня на Рибальському і Дніпро (журнал) |
Членство | Спілка письменників СРСР |
Партія | КПРС (з 1953 року) |
У шлюбі з |
Забашта Валентин Федорович Малишко Андрій Самійлович |
Нагороди | медаль та Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР[1]. |
Біографія
Народилася 3 лютого 1918 року в сім'ї Василя та Єфросинії Гришків[2]. Навчаючись у четвертому класі прилуцької школи № 4 почала писати вірші. 1935 року на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові її поезію почув і похвалив Павло Тичина. Уперше вірші Любові Василівни були надруковані в газеті «Правда Прилуччини» 1935 року.
Після закінчення школи навчалася в Одеському водному інституті[3], який закінчила в 1940 році. 1939 року вийшла заміж за Валентина Забашту. У подружжя народився син Ігор[2]. Під час війни працювала інженером-конструктором на Рибінській судноверфі. 1942 року прийшло повідомлення, що Валентин зник безвісти в боях під Новоросійськом[2]. Після війни, залишившись з малим сином на руках, Любов Забашта працювала кораблеконструктором на київському заводі «Ленінська кузня» та редагувала заводську багатотиражку, в якій публікувала також свої вірші. «Без відриву» закінчила мовно-літературний факультет педінституту імені Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Далі — завідування відділом поезії журналу «Дніпро».
У грудні 1956 року вдруге вийшла заміж — за Андрія Малишка.
Мешкала в Києві в будинку письменників «Роліт», на фасаді якого 12 березня 2003 року їй встановлено бронзову пам'ятну дошку (скульптор М. І. Білик)[4].
Померла 21 липня 1990 року під час лікування в Хмільнику (не витримало серце)[5]. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з Андрієм Малишком (ділянка № 1).
Творчість
Творчий доробок Любові Забашти нараховує кілька поетичних збірок, книжок прози, п'єс і драматичних поем. Чимало віршів, покладених композиторами на музику, стали популярними піснями.
Авторка поетичних збірок: «Калиновий кетяг» (1956), «Квіт папороті» (1959), «Берег надії» (1974), «Київська гора» (1982), присвячених праці кораблебудівників, хліборобів, захисникам Вітчизни.
Драматичні та ліро-епічні поеми: «Маруся Чурай (Дівчина з легенди)» (1968); «Роксолана (Дівчина з Рогатина)» (1971); «Леся Українка», (1973); «Софія Київська», (1982) відбивають глибокий інтерес поетеси до української історії та культури.
У доробку Л. Забашти також роман «Там, за рікою, — молодість» (1970), художньо-документальна повість «Будинок мого дитинства» (1983), дитяча лірика. Її творчості властивий гуманізм, віра у самовідданість і доброту людини.
Тарасові Шевченку присвятила драматизовану поему «Тернова доля», поезії «Землі Бояне славний», «Міцні, як Шевченкове слово», «Шевченко й Олдрідж» (1961) та інші.
Внесок Любов Забашти в дитячу літературу
Головним завданням Любові Забашти як дитячої поетеси було бажання відкрити малюкам поезію життя шляхом проявлення у слові краси та гармонії світу. Разом із дитиною поетеса роззирається довкола і замість сірої пелени буденності, бачить неповторні чарівні картини життя. Авторка тонко передає природну «дитинність» стихії («дощик» грається — поливає поле «через ситечко») і «дорослість» дитини («хлопчина» поспішає стати «сівачем»), створюючи тим самим у читача відчуття значимості описуваного, його небуденності. Світ належить людині, навіть якщо вона ще маленька. Людина відповідає за доручений їй великий світ і тому він — завжди «дитина» людства… Й водночас ця лірична мініатюра — прекрасна акварельна замальовка літнього дощу в полі.
Окремою темою у ліриці для дітей авторки можна вважати також численні, засновані на народнопісенній традиції мініатюри, присвячені рослинам («Колосок», «Волошки», «Кленове листя» та ін.). Так, молода берізка для поетеси — «мавка лісова», дівчатко з «кісками» на білих «нозях». Тому, природно, що не можна точити з неї сік, а слід посадити поряд «сестричку» та змайструвати шпаківню, щоб мала доброго друга-птаха («Берізонька»). «Малою сестричкою» видається поетесі й вербичка, що виросла та «силу взяла» з пагона, принесеного з рідного лугу («Вербичка»). А образ красеня-дуба мимоволі викликає в уяві читача спогад про «справжнього чоловіка» — опору й надію люблячої родини.
Поетеса розповідає про силу духу й краси, про велич звичного довколишнього світу, його гармонійність і природну доброту. Її світ — світ птахів і дерев, світ гармонії, де людина бачить зразки любові та відданості, родинності та красивого життя у найглибшому, вічному значенні цього слова. Тому не відсторонено змальовує природу ніби звіддаля, а говорить з нею як із рівнею: майже всі вірші — пряме звертання до квітки, пташки, дерева («Моя мала сестричко, / Зеленая вербичко…»; «Дубочку, мій дубочку…»; «Лелеченько, лелеко,..» тощо). Саме так розмовляли зі світом наші пращурі, таким — простим, багатобарвним і відкритим — постає Божий світ перед дитячими очима. І поетеса вміє піймати і зберегти у своїй творчості цей не замутнений дріб'язком чистий погляд на життя. Крім, окремих тематичних поезій, поетеса писала загадки, примовки, вірші до свят — класичний приклад «Снігуронька».
Тож потрібно зазначити, що хоч Любов Забашта і не створювала поезій спеціально для дітей, але все ж вони займають вагому частку в її творчому доробку поряд з прозою та драматичною спадщиною.[6]
Примітки
- Некрополі Києва(рос.)
- Євгенія Лозинська. «Любов Забашта — талановита дружина Андрія Малишка». Опубліковано 03. 02. 2022. Сайт «Український інтерес»
- Степаненко, Микола (2013). Літературно-мистецька Полтавщина (укр.). Гадяч: Гадяч. с. 67–69. ISBN 978-617-567-058-3.
- photo.ukrinform.ua
- Сайт міста Прилук
- Любов Забашта [Електронний ресурс] // Українська література: [вебсайт]. — Режим доступу : http://www.ukrlit.vn.ua/biography/zabashta.html. - Заголовок з екрану.
Література
- Дзюба І. З дзвонкової криниці [Передмова] // Забашта Л. В. Вибране. — К.: Дніпро, 1987. — С. 5—18.
- Забашта І. «Отак і йтиму: очі, як у птиці…» / І. Забашта // Київ. — 2008. — № 3. — С. 74-76.
- Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.
- Любов Забашта. Пісня зеленого лісу. Київ, Веселка, 1983.
Посилання
- Любов Забашта — гордість Прилуччини — сайт, присвячений відомій українській поетесі.