Загальні вибори в Іспанії 2019

Загальні вибори в Іспанії у 2016 році призвели до того, що Народна партія (PP) отримала більше голосів та місць у відношенні до результатів виборів у грудні 2015 року. Раунд переговорів по коаліції протягом усього літа показали підтримку Маріано Рахоя партіями Громадяни — Громадянська партія (C's) та Канарською коаліцією (CC) за його інвеституру, але це все одно було недостатньо, щоб запевнити його у переобранні. Критика лідера Іспанської соціалістичної партії праці (PSOE) Педро Санчеса за його результати виборів і його позицію проти інвеститури Рахоя. Як казали, це було фактором, що сприяв розвитку подій під час політичного глухого кута (формування іспанського уряду у 2016 році). Ситуація досягла точки кипіння після поганих результатів PSOE на баскських і галісійських регіональних виборах 2016 року. [2] У партії PSOE виникла криза, в результаті котрої Санчеса було вигнано, а опікунський комітет був призначений бунтівниками під керівництвом Сусани Діаз, які згодом вирішили утриматись від інвеститури Рахоя і дозволити PP утворити уряд меншості, що перешкодило проведенню третіх виборів підряд. [3][4][5][6] Заявка Діаза на лідерство у партії зазнала поразки на 39-м федеральному конгресі PSOE у травні 2017 року, з Санчес знову отримав посаду голови в рамках кампанії, спрямованої на критику утримання PSOE в інвеститурі Рахоя.

Водночас тодішній Кабінет Міністрів виявився втягнутим у низку політичних скандалів, які викликали «політичну смерть» колишньої президентки автономної спільноти Мадрида Есперанси Агірре - серед обвинувачень у масовій фінансовій корупції, сюжет, поставлений її колишніми протеже, а також звинувачення в перешкодженні правосуддя, судовому втручанню та політичному прикриттю. [7][8][9][10] Це підштовхнуло лівих Unidos Podemos поставити питання вотуму недовіри уряду Маріано Рахоя в червні 2017 року. [11][12] Хоча це рішення було відхилене через відсутність підтримки з боку інших опозиційних партій, воно виявило парламентську слабкість уряду Рахоя - кількість голосів тих, що утримались, так і тих, що були за нього загалом становила 179, при тому, що лише 170 депутатів були проти його. [13][14]

Тиск на іспанський уряд посилився після конституційної кризи 2017 року у зв'язку з питанням про незаконний референдум щодо незалежності Каталонії. Конституційний суд Іспанії призупинив початкові дії від Парламенту Каталонії про затвердження двох законопроектів, які підтримують референдум, і правові рамки для незалежної держави Каталонії. Тим не менш, придушення урядом підготовки референдуму, що включало в себе обшуки поліції, набіги і арешти каталонських урядовців, а також втручання в каталанські фінанси, викликало протести громадськості, звинувативши уряд РР у "антидемократичних і тоталітарних" репресіях. [15][16][17] Згодом парламент Каталонії проголосував за незалежність в односторонньому порядку, [18] в результаті чого Сенат Іспанії ввів в дію положення статті 155 Конституції щодо вилучення регіональних органів влади та запровадження прямого правління. [19][20][21] Тодішній президент уряду Каталонії Карлес Пучдемон і частина його кабінету втекли до Бельгії після того, як вони були позбавлені посад та були звинувачені у крамолі, повстанні і привласненні. [22][23][24] Рахой негайно розпустив парламент Каталонії і назначив каталонські регіональні вибори на 21 грудня 2017 року, [25] але його партія PP втратила перевагу, тоді як Cs капіталізував політичні дивіденди на підтримці анті-незалежності в регіоні. [26]

Масштаби краху PP в Каталонії та успіх C's вплинули на національну політику, коли C's піднявся на перше місце на національному рівні в наступних опитуваннях громадської думки, що ставило під загрозу позицію PP як гегемоністської партії в іспанському спектрі центристів та правих. [27][28][29][30] Масові протести пенсіонерів, які давно вважаються ключовим компонентом виборчої бази PP, що вимагали підвищення пенсій, [31], ще більше підривало позицію PP.

24 травня 2018 року Національний суд встановив, що PP отримала прибуток від незаконної схеми "відшкодування за контрактами" (справа Гюртел), що підтвердило наявність незаконного обліку та фінансування структур, які проходили паралельно з офіційними, у партії з 1989 року. Це довело, що PP створила "справжню та ефективну систему інституційної корупції через маніпулювання центральними, автономними та місцевими державними закупівлями". [32] Ця подія спонукала PSOE подати вотум недовіри уряду Рахоя і C's, та відкликати свою підтримку владі і вимагати негайних дострокових виборів. [33][34] Абсолютна більшість 180 народних депутатів в Конгресі Депутатів проголосували за відставку Маріано Рахоя 1 червня 2018 року, якого на посту прем'єр-міністра замінив Педро Санчес (PSOE). [35] 5 червня Рахой оголосив, що він йде з політики і повертається на свою посаду реєстратора нерухомості в Санта-Полі, [36][37][38] звільнив своє місце в Конгресі депутатів і запустив перевибори голови Народної партії, в яких заступник генерального секретаря з питань комунікацій Пабло Касадо переміг колишнього віце-прем'єр міністра Іспанії Сорайю Саенс де Сантамарію 21 липня 2018 року. [39][40]

У багатьох випадках Санчес покладався на довіру та підтримку з боку партій Unidos Podemos та Нові Канари (NCa), обговорюючи додаткову підтримку від Республіканської лівиці Каталонії (ERC), Європейської демократичної партії Каталонії (PDeCAT) і Баскійської націоналістичної партії (PNV) для вирішення питань від випадку до випадку. ERC, PDeCAT та альянс En Marea відкликали свою підтримку уряду у лютому 2019 року, не проголосувавши за Загальний державний бюджет Іспанії 2019 рока, а уряд зазнав поразки у голосуванні 191–158, що викликало проведення позачергових виборів 28 квітня 2019 року.[41]