Загибель «Титана», або Марність

Вперше новела опублікована під назвою «Марність» (англ. Futility) у 1898 році, однак спочатку не набула популярності серед читачів. Після катастрофи «Титаніка» 15 квітня 1912 року твір, написаний за 14 років до трагедії, сколихнув світову громадськість схожістю сюжету до історії справжнього океанського лайнера. В подальшому новела видавалася під новою назвою «Загибель «Титана», або Марність».[1]

У Британії побудовано найбільший та найвеличніший океанський лайнер під назвою «Титан». Його творці назвали його непотоплюваним та найбезпечнішим судном у світі. Надзвичайна впевненість у тому, що судно ніколи не затоне і не зазнає аварії, притягнула за собою нестачу рятувальних шлюпок. Судно було розкішним, тому було популярне серед багатіїв, які подорожували між Європою та Америкою, на трансатлантичному маршруті між якими працював «Титан».

Під час одного з рейсів з Нью-Йорка до Ліверпуля у Північній Атлантиці судно зіткнулося з айсбергом, який опинився на його шляху. Незважаючи на впевненість у непотоплюваності, «Титан» ішов на дно. Через нестачу шлюпок із 2 500 пасажирів лайнера врятувалося лише 13.

Для окремих героїв твору із затопленням судна пригоди не закінчилися. Вони опинилися на тому ж таки фатальному айсбергу, з якого їм теж потрібно було знайти порятунок.[2]