Заксенгаузен

Табір заснували в 1936 році. Розташовувався на околицях Берліна, що дало йому певне становище серед німецьких концтаборів: адміністративний центр всіх концтаборів розміщених в Оранієнбургу, і Заксенгаузен став тренувальним центром для офіцерів СС (які висилалися для нагляду в інші табори після цього). В Заксенгаузені відбувалися страти, особливо тих, хто був радянськими військовополоненими. Хоч деякі євреї страчувалися в Заксенгаузені і багато з них тут загинули, єврейські в'язні табору були переміщені до Освенціма (Аушвіца) 1942 року. Заксенгаузен не був розроблений як табір смерті — натомість систематичне вбивство євреїв, відбувалось у таборах на сході.

Комплекс, розроблений архітекторами СС на дошці креслення як зразковий тип концтабору, мав надавати архітектурне вираження світогляду СС, а також символічно піддавати ув'язнених абсолютній владі СС. Табір для в'язнів був розбитий у формі рівнобічного трикутника. Всі будівлі було згруповано симетрично навколо центральної осі та були пов'язані з вежею А, місцем керівництва табору СС, у центрі базової лінії трикутника. Перед цією вежею знаходився напівкруглий поіменний квадрат, який, своєю чергою, був огороджений чотирма кільцями розташованих віялом казарм. Табір військ СС був створений навколо продовження центральної осі за вежею А і табірною дорогою. Споруда СС ​​площею 388 гектарів в Оранієнбурзі, також містила великі житлові масиви для вищих чинів СС та їхніх сімей, тощо.

Крематорій знаходився на промисловому подвір’ї, відокремленому від табору в’язнів стіною, і використовувався з осені 1939 року. 1942 року, тимчасовий крематорій був замінений новим корпусом з крематорієм і розстрільним бараком, в якому 1943 року була встановлена ​​газова камера. У кімнаті площею 11 квадратних метрів одночасно можна було вбити 60 людей.

З 1942 по 1945 роки, близько 144 в'язнів-євреїв у концтаборі Заксенхаузен були змушені підробляти іноземну валюту, особливо на мільярди — купюри британських фунтів, для операції «Бернхард». Для цього у так званому «маленькому таборі» в двох бараках, було створено «майстерню підробки»[1].

На головних воротях до Заксенгаузену стояло ганебне, як для цього місця, гасло: Arbeit Macht Frei (Праця робить вільним). Близько 200 тис. осіб пройшли через Заксенгаузен між 1936 та 1945 роками. Близько 100 тис. в'язнів померли в Заксенгаузені від знесилення, хвороб, недоїдання чи пневмонії, спричиненої переохолодженням.

Багато в'язнів були страчені внаслідок звірячих медичних експериментів. Згідно зі статтею, опублікованою 13 грудня 2001 року в Нью-Йорк Таймс, "в перші роки війни СС-вці практикували там методи масового вбивства, що пізніше застосовувалися в нацистських таборах смерті. З близько 30000 військових жертв в Заксенгаузені, більшість були радянськими військовополоненими, серед них старший син Йосипа Сталіна.[2]

Найбільш «режимна» територія табору. Тут утримували найважливіших в'язнів. Серед них — провідник ОУН Степан Бандера.

Серед страчених у Заксенгаузені — командири операцій «Мушкетер» та «Чемпіон», Вільям Гровер-Вільямс, а також Джон Годвін, британський морський підлейтенант, який зумів застрелити командира своєї страчувальної бригади, за що він був згадуваний посмертно. З українських в'язнів у концтаборі загинув заступник голови ОУН (А. Мельника) поет О.Ольжич. Тут були в'язнями українські націоналісти Тарас Бульба-Боровець та Степан Бандера (був переведений з Берлінської в'язниці на початку 1942 р. — по вересень 1944), Андрій Мельник, Олег Штуль (Жданович), колишній секретар Української Центральної Ради Євген Онацький, Ярослав Стецько та інші.