Стецько Ярослав Семенович

Яросла́в Семе́нович Стецько́ (19 січня 1912, Тернопіль 5 липня 1986, Мюнхен) — український політичний та військовий діяч, активний діяч ОУН. З 1941 р. — перший заступник провідника ОУН-Б С. Бандери. У 19421944 рр. перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен. Після визволення керував Антибільшовицьким блоком народів, був головою Проводу ОУН-Б.

Ярослав Семенович Стецько
Ярослав Семенович Стецько
Голова та Керівник Ресорту Соціальних Реформ
30 червня 1941  липень 1941
Попередник посада запроваджена
Наступник посада скасована
3-й Голова ОУНР
1968  1986
Попередник Степан Ленкавський
Наступник Василь Олеськів
1-й Голова АБН
1946  5 липня 1986
Попередник посада щойно заснована
Наступник Ярослава Стецько
Народився 19 січня 1912(1912-01-19)
Тернопіль, нині Україна
Помер 5 липня 1986(1986-07-05) (74 роки)
Мюнхен, Баварія,
Федеративна Республіка Німеччина
Похований Вальдфрідгоф
Відомий як політик
Країна Австро-Угорщина
Національність українець
Освіта Ягеллонський університет
Політична партія ОУНР
У шлюбі з Стецько Ярослава Йосипівна
Релігія греко-католик
Підпис
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився 19 січня 1912 року в м. Тернопіль (нині Україна, тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у священицькій сім'ї о. Семена Стецька та його дружини Теодозії, з дому Чубатої.

Обдарований непересічними здібностями, він з відзнакою закінчив українську гімназію[1] в Тернополі й студіював у 19291934 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах.

Ще юнаком Ярослав включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» і відтак підпільних Української військової організації та Організації українських націоналістів. З 1932 р. Ярослав Стецько вже був членом Крайової Екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань.

За революційну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. засудили його до 5 років ув'язнення. Визволений у 1937 р. за загальною амністією. У січні 1938 р. засновник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець доручив Я. Стецькові підготувати черговий Збір ОУН і у 1939 р. він бере участь у Римському конгресі ОУН.

У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН-Б, а на II Великому зборі ОУН-Б 1 квітня 1941 року в Кракові Я. Стецька обрано заступником провідника ОУН-Б Степана Бандери. Він був одним із тих, хто безпосередньо формулював постанови ІІ Великого збору та після нього — інструкції «Боротьба й діяльність ОУН під час війни». В цей же час Стецько став автором праці «За зміст державного життя»[2].

З вибухом німецько-радянської війни 22 червня у Кракові відбулися установчі збори Українського національного комітету — позапартійного загальнонаціонального координаційного органу, до якого входило понад сто представників української еміграції. Збори надали повноваження Я.Стецьку проголосити незалежність Української держави у Львові. Я. Стецько, пробившись із групою однодумців одразу за фронтовою лінією до Львова, скликає Українські Національні Збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення Української Держави й обрали Я. Стецька прем'єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Я. Стецька 4 липня заарештували, після чого запроторили до концтабору Заксенгавзен, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті «Целленбау». Після визволення, утікши з-під нагляду гестапо, Я. Стецько по дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений.

У 1945 р. крайова конференція ОУН-Б обирає Я. Стецька членом бюро Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич. У 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Після війни він розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. Найпомітнішими успіхами у міжнародній службі Ярослава Стецька справі визволення України є, між іншим, підписання домовлення з Китайською антикомуністичною лігою на Формозі про співпрацю і створення в Тайпеї місії АБН (19571960 рр.) і згодом — до 1971 р. — представництва АБН, активна участь у підготовці й заснуванні в 1970 р. в Токіо «Світової антикомуністичної ліги», в якій Я. Стецько був постійним членом екзекутиви; з ініціативи Я. Стецька постала також Європейська рада свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії ЄРС. У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУН-Б, яку очолював до кінця свого життя.

Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 р. в Мюнхені, де його й поховано на цвинтарі Вальдфрідгоф.

Провокації КДБ

КДБ постійно намагалося скомпрометувати український визвольний рух та позбавитися від його керівників. В інформаційному повідомленні КДБ УРСР на ім'я ЦК Компартії України від 7 жовтня 1969 року зазначалося: «Починаючи з 1966 року КГБ України проведено ряд заходів, в результаті яких чільник ЗЧ ОУН Стецько був викритий перед широкими колами єврейської громадськості як один із головних винуватців участі оунівців в акціях геноциду, проведених гітлерівцями. Від імені осіб єврейської національності, що мешкають у ФРН, обурених Стецьком, нами єврейською (іврит та ідиш) та англійською мовами підготовлено листівку, що закликає помститися Стецькові за тисячі невинних жертв геноциду». Емоційний, сповнений патріотичного пафосу заклик мав за мету штовхнути когось із євреїв на вбивство Ярослава Стецька[3]

Історик Тарас Гунчак зазначає, що «у листівці використовувався фрагменту „життєпису“ Стецька, машинописний текст, відредагований вручну. В 1970 році повний текст „життєпису“ раптом був виявлений у архіві радянським функціонером Віталієм Чередніченком, після чого його почали активно використовувати прорадянські налаштовані діячі типу Майкла Ганнусяка задля боротьби проти українських націоналістів. Зрештою, є докази, що свого часу органи радянської держбезпеки „дописували“ навіть спогади діячів українського підпілля та організовували їх видання на заході. Усе це породжує сумніви у автентичності документа»[4][5]

Нагороди

  • Згідно з Постановою УГВР від 20.10.1951 р. і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 2/51 від 20.104951 р., голова антибільшовицького блоку народів Ярослав Стецько нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА.

Ушанування пам'яті

Вулиця Ярослава Стецька у Львові, Луцьку, Тернополі, Городенці, Хмельницькому.

Пам'ятники

  • у Тернополі — бронзове погруддя на гранітному постаменті, розташований біля Тернопільського драмтеатру (кінець бульвару Шевченка, колись на цьому місці знаходилася статуя Святої Теклі[6])
  • у Стрию — бронзове погруддя на високому гранітному постаменті
  • у Кам'янках — бронзове погруддя на високому постаменті
  • у Великому Глибочку — бронзова статуя на гранітному постаменті
  • у Волі-Задеревацькій — бронзовий барельєф.[7]
  • Меморіальна дошка Ярославу Стецьку, Цеппелінштрасе в Мюнхені. Встановлена в 2008 році.[8]
  • На честь нього названо 48 курінь УПЮ імені Ярослава Стецька.
  • 16 квітня 2007 р. Президент В. Ющенко видав Указ, згідно з яким повинні бути встановлені пам'ятні дати, названі вулиці, має бути вирішене питання щодо створення в Києві музею родини Стецьків[9].
  • 9.02.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Київ Золотий хрест заслуги УПА (№ 018) переданий Олегу Романишину, племіннику Ярослава Стецька.

Світлини

Ідеї

Ярослав Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, котра і сьогодні залишається актуальною. Основні його праці опубліковані в двотомнику «Українська визвольна концепція», також є надзвичайно цінна його праця «30 червня 1941 року».

Не можна не погодитися з думкою відомого письменника і громадського діяча Сергія Плачинди, котрий писав:

«Не може не вражати глибина аналізу явищ, подій та історичної долі українства, синтетичність думок, я б сказав — узагальнюючий геній Ярослава Стецька, а головне — підпорядкованість усіх своїх діянь і суджень, роздумів і теоретичних осягнень одній ідеї — ідеї побудови Української Соборної Самостійної Незалежної Держави. Цій ідеї Ярослав Стецько віддав усе своє подвижницьке життя непохитного борця-націоналіста, мужньої людини, великого українця. А однією з найбільших заслуг Ярослава Стецька перед українським народом, українською історією є його проект націоналістичної, державницької і політичної доктрини побудови Української Держави. Це те вчення — суто Стецькове вчення! — яке годилося б узяти як дороговказ чи керівництво до дії Президентові України і урядові з перших днів незалежності. І якщо цього не зроблено, то це лише на шкоду Україні».

Серед основних постулатів націоналістичного вчення Ярослава Стецька варто відзначити:

  1. Найвищою цінністю для українського націоналіста є ідея нації, інтерес нації. Безкомпромісна боротьба та жертовна праця задля добра і величі рідного народу є обов'язком кожного українця.
  2. Передумовою збереження і розвитку всіх духовних і фізичних сил української нації, запорукою миру та стабільності в регіоні є Українська Самостійна Соборна Держава, а принципом міжнародного співжиття — принцип національних держав на своїх етнічних теренах.
  3. Пробудити націю, консолідувати і мобілізувати її мусить національна еліта, тобто найкращі з усіх соціальних прошарків народу.
  4. Без національного визволення немає визволення соціального і особистої свободи. Національна революція має бути водночас і соціальною революцією.
  5. В боротьбі за свободу опертя можливе лише на власні сили.
  6. Україна має стати в авангарді боротьби за свободу народів і людини.

Примітки

  1. Мельничук Б. Стецько Ярослав Семенович… — С. 351.
  2. Публічна дискусія «Український націоналізм та євреї (1920-1950-ті рр.)».
  3. Історія з грифом «Секретно»: Кухня антисемітизму від КГБ-2
  4. Тарас Гунчак ("Problems of Historiography: History and Its Sources, " Harvard Ukrainian Studies 25.1-2, 2001: 129—142
  5. Гунчак Т. Проблеми історіографії: історія та її джерела / Український визвольний рух. Зб4. Львів, 2005;
  6. Історія Тернополя
  7. Воля-Задеревацька. karpaty.info. Архів оригіналу за 9 жовтня 2016.
  8. У Мюнхені облили червоною фарбою меморіальну дошку борців за незалежність України. ФОТО
  9. Указ Президента України від 16 травня 2007 року № 419/2007 «Про вшанування пам'яті Ярослава Стецька і Ярослави Стецько»

Джерела

Література

  • В. Пономарьов. Стецько Ярослав Семенович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.690 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

Див. також

Попередник
Степан Ленкавський
3-й Голова ОУНР
1968 5 липня 1986
Наступник
Василь Олеськів
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.