Стецько Ярослав Семенович

Народився 19 січня 1912 року в м. Тернопіль (нині Україна, тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у священицькій сім'ї о. Семена Стецька та його дружини Теодозії, з дому Чубатої.

Обдарований непересічними здібностями, він з відзнакою закінчив українську гімназію[1] в Тернополі й студіював у 1929–1934 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах.

Ще юнаком Ярослав включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» і відтак підпільних Української військової організації та Організації українських націоналістів. З 1932 р. Ярослав Стецько вже був членом Крайової Екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань.

За революційну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. засудили його до 5 років ув'язнення. Визволений у 1937 р. за загальною амністією. У січні 1938 р. засновник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець доручив Я. Стецькові підготувати черговий Збір ОУН і у 1939 р. він бере участь у Римському конгресі ОУН.

У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН-Б, а на II Великому зборі ОУН-Б 1 квітня 1941 року в Кракові Я. Стецька обрано заступником провідника ОУН-Б Степана Бандери. Він був одним із тих, хто безпосередньо формулював постанови ІІ Великого збору та після нього — інструкції «Боротьба й діяльність ОУН під час війни». В цей же час Стецько став автором праці «За зміст державного життя»[2].

З вибухом німецько-радянської війни 22 червня у Кракові відбулися установчі збори Українського національного комітету — позапартійного загальнонаціонального координаційного органу, до якого входило понад сто представників української еміграції. Збори надали повноваження Я.Стецьку проголосити незалежність Української держави у Львові. Я. Стецько, пробившись із групою однодумців одразу за фронтовою лінією до Львова, скликає Українські Національні Збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення Української Держави й обрали Я. Стецька прем'єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Я. Стецька 4 липня заарештували, після чого запроторили до концтабору Заксенгавзен, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті «Целленбау». Після визволення, утікши з-під нагляду гестапо, Я. Стецько по дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений.

У 1945 р. крайова конференція ОУН-Б обирає Я. Стецька членом бюро Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич. У 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Після війни він розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. Найпомітнішими успіхами у міжнародній службі Ярослава Стецька справі визволення України є, між іншим, підписання домовлення з Китайською антикомуністичною лігою на Формозі про співпрацю і створення в Тайпеї місії АБН (1957–1960 рр.) і згодом — до 1971 р. — представництва АБН, активна участь у підготовці й заснуванні в 1970 р. в Токіо «Світової антикомуністичної ліги», в якій Я. Стецько був постійним членом екзекутиви; з ініціативи Я. Стецька постала також Європейська рада свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії ЄРС. У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУН-Б, яку очолював до кінця свого життя.

Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 р. в Мюнхені, де його й поховано на цвинтарі Вальдфрідгоф.

КДБ постійно намагалося скомпрометувати український визвольний рух та позбавитися від його керівників. В інформаційному повідомленні КДБ УРСР на ім'я ЦК Компартії України від 7 жовтня 1969 року зазначалося: «Починаючи з 1966 року КГБ України проведено ряд заходів, в результаті яких чільник ЗЧ ОУН Стецько був викритий перед широкими колами єврейської громадськості як один із головних винуватців участі оунівців в акціях геноциду, проведених гітлерівцями. Від імені осіб єврейської національності, що мешкають у ФРН, обурених Стецьком, нами єврейською (іврит та ідиш) та англійською мовами підготовлено листівку, що закликає помститися Стецькові за тисячі невинних жертв геноциду». Емоційний, сповнений патріотичного пафосу заклик мав за мету штовхнути когось із євреїв на вбивство Ярослава Стецька[3]

Історик Тарас Гунчак зазначає, що «у листівці використовувався фрагменту „життєпису“ Стецька, машинописний текст, відредагований вручну. В 1970 році повний текст „життєпису“ раптом був виявлений у архіві радянським функціонером Віталієм Чередніченком, після чого його почали активно використовувати прорадянські налаштовані діячі типу Майкла Ганнусяка задля боротьби проти українських націоналістів. Зрештою, є докази, що свого часу органи радянської держбезпеки „дописували“ навіть спогади діячів українського підпілля та організовували їх видання на заході. Усе це породжує сумніви у автентичності документа»[4][5]

• Згідно з Постановою УГВР від 20.10.1951 р. і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 2/51 від 20.104951 р., голова антибільшовицького блоку народів Ярослав Стецько нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА.

Вулиця Ярослава Стецька у Львові, Луцьку, Тернополі, Городенці, Хмельницькому.

• 
  Погруддя Ярослава Стецька в м.Стрий
• 
  Пам'ятник Ярославові Стецьку у с. Великий Глибочок
• 
  Бронзовий барельєф Ярослава Стецька у с.Воля-Задеревацька
• 
  Могила Ярослава Стецька на цвинтарі Вальдфрідгоф
• 
  Меморіальна дошка Ярославу Стецьку та його дружині, Цеппелінштрасе в Мюнхені

Ярослав Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, котра і сьогодні залишається актуальною. Основні його праці опубліковані в двотомнику «Українська визвольна концепція», також є надзвичайно цінна його праця «30 червня 1941 року».

Не можна не погодитися з думкою відомого письменника і громадського діяча Сергія Плачинди, котрий писав:

«Не може не вражати глибина аналізу явищ, подій та історичної долі українства, синтетичність думок, я б сказав — узагальнюючий геній Ярослава Стецька, а головне — підпорядкованість усіх своїх діянь і суджень, роздумів і теоретичних осягнень одній ідеї — ідеї побудови Української Соборної Самостійної Незалежної Держави. Цій ідеї Ярослав Стецько віддав усе своє подвижницьке життя непохитного борця-націоналіста, мужньої людини, великого українця. А однією з найбільших заслуг Ярослава Стецька перед українським народом, українською історією є його проект націоналістичної, державницької і політичної доктрини побудови Української Держави. Це те вчення — суто Стецькове вчення! — яке годилося б узяти як дороговказ чи керівництво до дії Президентові України і урядові з перших днів незалежності. І якщо цього не зроблено, то це лише на шкоду Україні».

Серед основних постулатів націоналістичного вчення Ярослава Стецька варто відзначити:

1. Найвищою цінністю для українського націоналіста є ідея нації, інтерес нації. Безкомпромісна боротьба та жертовна праця задля добра і величі рідного народу є обов'язком кожного українця.
2. Передумовою збереження і розвитку всіх духовних і фізичних сил української нації, запорукою миру та стабільності в регіоні є Українська Самостійна Соборна Держава, а принципом міжнародного співжиття — принцип національних держав на своїх етнічних теренах.
3. Пробудити націю, консолідувати і мобілізувати її мусить національна еліта, тобто найкращі з усіх соціальних прошарків народу.
4. Без національного визволення немає визволення соціального і особистої свободи. Національна революція має бути водночас і соціальною революцією.
5. В боротьбі за свободу опертя можливе лише на власні сили.
6. Україна має стати в авангарді боротьби за свободу народів і людини.

• Мельничук Б., Сагайдак М., Уніят В. Великий українець із Тернополя. Ярослав Стецько: життєвий шлях Провідника ОУН. — Тернопіль: Астон, 2010. — 176 с.
• Мельничук Б. Стецько Ярослав Семенович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 351—352. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Рог Віктор. «ВІРНИЙ СИН УКРАЇНИ: До 90-ліття з дня народження Ярослава Стецька» // Народна газета. — 2002. — № 3 (530). — 24.01-30.01.
• Стасюк О. Й. Стецько Ярослав Семенович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 854. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

• В. Пономарьов. Стецько Ярослав Семенович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.690 ISBN 978-966-611-818-2

• ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО згадує 30 червня 1941 року / Проголошення Акту відновлення Української Держави (ВІДЕО)
• Ярослав Стецько | Програма «Велич особистості» | 2014 (ВІДЕО)
• Вірний син України (+ стаття Ярослава Стецька «Націоналізм і демократія»)
• Ярослав Стецько: За творців нової дійсності
• Ярослав Стецько
• Ярослав Стецько «За програмовість руху»
• Ярослав Стецько: «Завваги (Мої думки на марґінесі дискусії про Орден)»
• Ярослав Стецько: «За синтезу вартостей» http://sichovyk.com.ua/dorogovkaz/257-za-sintezu-vartostej
• Ярослав Стецько: «Без національної революції немає соціальної»
• Ярослав Стецько: Дві революції (збірка)
• Запис промови Я. Стецька

• Лицарі ОУН та УПА

Попередник Степан Ленкавський

3-й Голова ОУНР 1968 — 5 липня 1986

Наступник Василь Олеськів