Зелена Діброва (Житомирський район)

Зелена Дібро́ва — село Пулинського району, Житомирської області

село Зелена Діброва
Країна  Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Житомирський район
Громада Курненська сільська громада
Основні дані
Колишня назва Яблоне
Населення 200
Територія 0,838 км²
Густота населення 238,66 осіб/км²
Поштовий індекс 12019[1]
Телефонний код +380 4131
Географічні дані
Географічні координати 50°33′52″ пн. ш. 28°03′57″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
217 м
Місцева влада
Адреса ради вул. Центральна, 6, с. Соколів, Пулинський р-н, Житомирська обл., 12021;
староста — вул. Партизанська, 10, с. Теньківка, Пулинський р-н, Житомирська обл., 12020
Карта
Зелена Діброва
Зелена Діброва
Мапа

Географія

Через село тече річка Стражівка.

Історія

Ще на початку 17 століття, де розташовані сучасні с. Яблоне (Зелена Діброва) і навколишні села, як стверджують літописи, росли віковічні непрохідні ліси : дубові, березові, липові гаї, болота, ручайки — так званий «чортоліс». Ліси були непрохідні, дрімучі, віковічні з великими дарами природи (риба, звірі, бджоли, ягоди). Перші поселенці могли жити за рахунок дарів природи.

     Після побудови греблі на р. Тні та виплавлення заліза з болотяної руди, виникло поселення Дубинники (на території сучасної Ст. Рудні), Рудня Дубинники, Рудня Дубова, а зараз Стара Рудня. Коли віковічні дубові гаї у Рудні Дубовій були вирубані, центром викурювання дубового вугілля стало сучасне село Яблоне. (Тут росла дика яблунька, де зараз сучасна контора колгоспу. Йшли на роботу до Яблуньки, а поселення назвали на честь тієї Яблуньки).

     На території сучасного села Мирне добували поташ, дьоготь, цю місцевість назвали Пічки. На півночі місцевості, після відміни кріпосного права 1861 р. стали поселятися німці (Гутнехт, Шленгер, Шульц), а поселення назвали Зелена Діброва. Ще на початку 20 століття селяни проживали на невеликих земельних ділянках, відвойованих від лісових масивів, боліт. Після вирубки дубових гаїв для викурювання вугілля, розкорчували пні, осушували канавки і займались землеробством, скотарством.

    В основному, що виробляли те й споживали, жили як за часів середньовіччя. Бідність, злидні, суспільна неписьменність, чаклунство, знахарство, різні хвороби. Виживали лише ті, хто мав добре здоров'я. Після відміни кріпосного права 1861 р. для розвитку капіталістичних відносин потрібні освічені кадри. Земство вимагало від общини с. Яблоне будувати в селі школу, але ніхто з місцевих жителів села не хотів виділити в центрі села земельну ділянку під побудову школи.

На початку XVII ст. в Яблоному працювали дві школи: Польська і Німецька.


Історія костелу в селі

На зібрані сільської громади в 90-х роках XІX століття, вирішили будувати в центрі села костел. На будівництво костелу та жилий костельний будинок для священнослужителя, зі своїх земель виділили частку Адам Башинський, Якуб Гонгало, Бортківський, а також була взята ділянка під бувшою корчмою.

На той час, коли всі роботи виконувалися вручну, побудова костелу вважалася гігантом будівництва, яке потребувало великих коштів, робочої сили, транспорту, і особливо матеріалів. А це означало, що потрібно було заготовити вручну в лісі понад 100 метрів кубічних дуба, сосни і привести до місця будівництва, порізати на бруски і дошки, постругати дошки на оббивку всередині і зовні, змастити дошки олією і каустиком… Заготовити в кар'єрі с. Варварівки Нов-Волинського району. 51 метрів кубічних каменю і привезти кіньми на будівництво. Потрібно було багато коштів щоб закупити камінь, ліс, олію, фарбу, скло, бляху для даху та інші матеріали. Гроші на закупку матеріалів та будівництво ким були пожертвувані не відомо.

Всі роботи виконувались в основному після закінчення робіт по сільському господарству, тобто взимку. В 1900 р. костел в основному був побудований, але ще не повністю, необладнаний всередині, без дзвону та огорожі, а також була проблема з облаштуванням кладовища (ніхто не хотів виділити землю). Але по неділях і в свята вже відбувалися Служби Божі. Згодом, Францішка Гонгало, мешканка села, виділила власну земельну ділянку під сучасне кладовище.

Храм навколо себе збирав жителів Яблоного, Стара Рудня, Вируби, Мирне до яких доїжджали отці.  Костел став основним культурним центром села. Жителі з Яблоного та навколишніх сіл мали можливість у неділю, свята бути на Божій Службі, почути корисні поради священика, приймати таїнства, зустрітись з родичами, з нащадками, показати себе, сім'ю, обговорити наболілі справи, навіть відпочити від повсякденного життя. Яблоне стає центром для навколишніх сіл.

Освячення костелу відбулось 8 травня 1910р, покровителем костьолу став святий Йосафат Кунцевич, а настоятелем отець Рушицький. Був він настоятелем також для мешканців навколишніх сіл: Ст. Рудня, Мирне, Вироби, Соколів.


1920 — 40 рр.

В 1926 р. Радянська влада забирає будинок священика під початкову школу, а о.Рушицький змушений перейти мешкати в інший, гірший будинок біля сільського клубу. Наступні роки 1927 - 1938 рр. для жителів села стають роками жорстоких переслідувань і репресій з боку Радянської влади. Спочатку людей висилали на Сибір, а пізніше на Біломор-Балтійський канал, також в Донецьку область і Казахстан. Багато жителів села, а саме чоловіків було розстріляно органами НКВД. Жінок і дітей вважали за ворогів і виселено за межі області.

Тоді як і нині, село Яблоне 99 % жителів становили Католики Римського обряду, до того ж Польського походження, що визивало найбільшу ненависть комуністичної влади. Село стало пусткою. Не стало кому працювати в колгоспі. З села Олександрівка Новоград-Волинського району переселились сюди українські сім'ї. В селі Яблоне закрили польську початкову школу, а костел переробили на сільський клуб, в який на диво влади, населення села не пішло.


Період окупації

З початком війни і захоплення території німцями село відновлюється. З осені 1941р проводиться служба Божа. Настоятелем є о. Янчевський, захристиянином Адам Гонгало. Костел та огорожу кладовища відремонтовано. В 1942 р. поставили фігуру. До 1959 в костелі відправляється служба Божа. Ксьондзи: Роман Яновський, Станіслав Щипта, Декан, Кашуба.


1950 — 80 рр.

В кінці 50рр. костел знову було закрито, купол з костелу зняли, фігури перенесли на кладовище, приміщення костелу використали під клуб. Населення в «костел-клуб» не пішло і цього разу. Приміщення костелу вирішили використати під магазин.

Не зважаючи на погрози з боку влади, люди надалі продовжували жити віруючим життям: святкували кожне Католицьке свято, старались хоча б у великі свята бути на службі Божій. Цікавим є ще те, що в селі Соколів, яке знаходиться за десять кілометрів від Яблоного була відкрита Православна церква, але люди в її не пішли, дітей христили лише в католицькій вірі, чим і зберегли католицьку популяцію і традиції в селі.


Період Перебудови

В 1986 році в село починає приїздити нововисвячений священик, отець Олександр Мілевський, котрий і розпочинає творити нову історію села і парафії в Яблонному. Спочатку служба Божа відправлялась на вулиці біля костелу — магазину. Люди великими громадами почали збиратись на Недільну службу Божу. Жителі самі приносили стіл, який служив за вівтар, стільці , лавки, килими і все що було потрібне для відправи. Отець Олександр Мілевський став справжнім батьком, якого після стількох років очікували вірні вірі мешканці. На його заклик, розпочали старання на ново відібрати у влади свій костел.

Люди починають жити новим повним життям, користати з таїнств, цілими групами приходили сім’ї, які були не вінчані. На передшлюбних катехезах готувалися до вінчання, діти почали готуватись до першого причастя. Вже в 90-х роках приступали до першого причастя по 30 — 40 чоловік, дітей, молоді, дорослих, всіх хто раніше не мав змоги приготуватись до цього таїнства.

На той ще час пані Зося працює продавцем в приміщенні костелу — магазину. Чоловік пані Зосі, на прохання отця Олександра та нині покійного Архієпископа Києво-Житомирського Яна Пурвінського і односельчан, займається всім потрібним для того, щоб як найшвидше костел зміг бути повернутий громаді. Люди пишуть по всіх потрібних і навіть менш потрібних організаціях, звертаються куди тільки було можливо і не можливо.

Вже за два роки від першого приїзду священика, костел є забраний і стає власністю парафії. Магазин переносять до іншого будинку, а в костелі розпочинають генеральний ремонт. Всі стіни повністю повинні були очищені, покриті машинним переробом, вирівняні оббиті ДВП, знову помальовані оліфою. Після чого найняли художників з Житомира, а саме Юлія Словінського з сином Павлом. Котрі розпочали робити окрасу всієї святині, як з середини так і зовні. В середині, по бокових стінах повстали чотири Апостоли, котрі якби підтримували з чотирьох сторін костел. Нa тильній стороні зображено фрагмент Хресної дороги, а саме св. Вероніка витирає Пресвяте Обличчя Ісуса Христа. З іншої, по правій стороні від вівтаря, трьох жінок котрі в день Воскресіння поспішають до гробу Господнього. Над вівтарем зображений Св. Дух котрий в постаті білого голуба котрий сходить на віруючих в костелі. Вставлені нові вікна, на ново побудували в костелі «хори». Ремонт триває більше року. Парафія розвивається, віруючих в костелі з кожним разом все більше віруючих котрі приходять з інших сіл.

Дуже гарно в селі розпочинають на ново свята Різдва Господнього. Коляда є тут надзвичайною. По коляді ходять всі, починаючи від, тих хто може ходити, а закінчуючи тими, хто ще має сили ходити. Ходити приходиться досить багато. Не має ні однієї хати в котру б не запросили священика, не зважаючи чи там живуть українці чи поляки, православні чи католики. Всі радо приймають священика і всіх людей котрі ходять по коляді. Діляться і пригощають всім що мають і всі дуже хочуть щоб священик щось від них взяв. Коли взимку є багато снігу чоловіки запрягають коней в сані, прикрашають, а на найкращих конях і санях, завжди їде попереду священик. Коляда стає для парафії традиційним святом. В склад парафії входять також і села розташовані біля Яблоного.

В 1989 році отець Олександр Мілевський вступає до Товариства Католицького Апостольства, отців і братів Паллотинів, де складає перші шлюби. В 1990 на Україну приїжджають перші Паллотини, котрі трохи пізніше також доїжджають до Яблоного. В 1991році приїжджає до праці на Україні, отець Станіслав Фірут також Паллотин котрий трохи пізніше стає настоятелем в Яблоному, але не проживає в селі, лиш доїжджає з парафії Кам'яний-Брід.


Період Незалежності

В 1999 році приїздить на з Польщі отець Войцех Вольгина, працює він Яблоному і Червоноармійську (нині Пулини) — бувший районний центр в який входило територіально і село Яблоне. Також з того самого року приїздять для праці з дітьми сестри Назаретанкі з Червоноармійська, котрі проводять що п'ятниці для дітей та молоді катехізацію. Купує він в селі хату для ксьондза, але сам в ній не проживає. Ксьондз Войцех працює до 2002 року. Після праці в Яблоному, отця Войцеха переносять до праці на Білорусію.

2002—2003 рр. Яблоне доїжджають знову Паллотини. Знову в Яблоному працює отець Олександр Мілевський. В 2003 році знову змінюється настоятель котрим стає єпархіальний отець Микола Піщик. В Яблоному він працює близько двох років. На відміну від попередників отець Микола перебирається до Яблоного, де проживає в хаті для священика.

В 2005 році до Яблоного приїздить отець Ярослав Палка, але працює дуже короткий час. Після від'їзду отця Ярослава в парафії не стало кому працювати, тому, на прохання Архієпископа починають знову доїзжати отці Паллотини, а саме отець Олександр Мілевський.  В тому ж році знову, ще раз відбувається зміна. Отець Олександр отримує нову парафію в селі Болярка Житомирського району, а до Яблоного починають приїздити Отці з Паллотини з Нового Завода Отець Богдан Кушнір настоятель і отець Адам Богуш вікарій. Пізніше ще долучається до них, брат Іван Березін. Поставлено в цьому році нові мікрофони, Катехізацію для молоді проводить сам отець Богдан, а з дітьми починає працювати брат Іван.

З 2006 року починають святкувати в більш урочистий спосіб 8 травня парафіяльний відпуст (100-тя храму) запрошують на урочистість Єпископа, наймають оркестр, при костельну з Нового Завода. Також запрошують настоятелів з інших парафій. Настоятелем в парафіє, є молодий священик Адам Богуш.

До 1 серпня 2017 року село входило до складу Теньківської сільської ради Пулинського району Житомирської області[2].

Примітки

  1. Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України. Укрпошта. Процитовано 7 листопада 2020.
  2. Теньківська сільська рада Житомирська область. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 7 листопада 2020.

Посилання

8 Погода в Зеленій Діброві

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.