Йоганнес Ніколаус Брьонстед

У 1897 році вступив до Копенгагенського університету, котрий закінчив у 1902 році зі ступенем магістра. З 1905 року працював у своєму університеті, де в 1908 році отримав ступінь доктора наук і звання професора.

У 1926 році Брьонстеда запросили до США для читання лекцій у кількох навчальних закладах, зокрема Єльському та Колумбійському університетах. Там він у 1929 році став членом Американської академії мистецтв і наук.

Із 1930 до 1947 рік Брьонстед обіймав посаду директора Фізико-хімічного інституту Вищої технічної школи в Копенгагені.

Основні роботи Брьонстеда присвячені хімічній кінетиці, каталізу і термодинаміці розчинів.

У 1920-х роках Брьонстед разом із Дьєрдем де Гевеші працював над розділенням ізотопів шляхом фракційної перегонки, а також над визначенням атомних мас ртуті і хлору.

Спираючись на зібрані у дослідженнях розчинів солей дані, у 1923 році Брьонстед запропонував нове трактування терміну кислота. Він виділяв кислоти й основи в залежності від тієї ролі, яку відіграє йон H⁺ у системі кислота-основа:

кислота ${\displaystyle \mathrm {\rightleftarrows } }$ основа + H⁺

Згідно його бачення кислотно-основна теорія описувалася такими положеннями:

• кислота є донором протону, а основа — акцептором;
• кислоти та основи існують лише як спряжені пари;
• протон у водних розчинах перебуває лише у формі гідроксонію H₃O⁺.

Цю думку, незалежно від Брьонстеда, також висловив англійський хімік Томас Мартін Лоурі. Подальшим розвитком водневої теорії Брьонстеда і Лоурі є визначення кислоти, запропоноване радянським науковцем Михайлом Усановичем.

Також Брьонстед приділяв увагу вивченню реакцій, що каталізуються кислотами й основами, він встановив кількісне співвідношення між силою кислот чи основ та їхньою каталітичною активністю (рівняння Брьонстеда)

• Биографии великих химиков / Под ред. Г. В. Быкова. — М. : Мир, 1981. — 329 с. (рос.)
• Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. . Выдающиеся химики мира. — М. : Высшая школа, 1991. — 656 с. — ISBN 5-06-001568-8. (рос.)