Йосафат Лабай

Іван Лабай народився 3 червня 1895 року в с. Язениця Руська Кам'янко-Струмилівського повіту (в радянський період село було ліквідоване) в сім'ї Ігнатія Лабая і його дружини Євфросинії з дому Крук. Навчався в початковій школі в рідному селі і Львівській академічній гімназії.[1]

Після четвертого класу гімназії 15 липня 1912 року ступив до Василіянського Чину на новіціят у Крехівський монастир. На облечинах отримав ім'я Йосафат. Перші обіти склав 1 березня 1914 року. Під час Першої світової війни в 1915—1917 роках перебував у францисканському монастирі у Вараждині, де довершив гімназійні студії. У 1917 році повернувся в Галичину до Крехівського монастиря на студії філософії, а в травні 1919 року під час польсько-української війни, разом з ченцями Крехівського і Жовківського монастирів (разом 42), був вивезений до концентраційного табору у Домб'є. Після кількамісячного перебування в Домб'є, призначений довершувати філософію в Лаврівський монастир і там 7 липня 1920 року склав вічні обіти. 1920/1921 навчальний рік бр. Йосафат Лабай провів у Бучацькому місійному інституті, де навчав української мови у трьох гімназійних класах і готувався до матурального іспиту, який склав у Станиславівській гімназії. Богословські студії закінчив у Папському Григоріянському університеті в Римі упродовж 1921—1925 років.[2] Ієрейські свячення отримав 19 квітня 1925 року з рук преосвященного владики Ісаї Пападопулоса, асесора Конгрегації Східних Церков.[3]

У 1925—1928 роках — викладач філософії, фізики і математики в Кристинополі, а з 1928 до 1933 року — ігумен, префект студій і викладач логіки, онтології, космології, фізики, математики, психології, теодицеї, моральної філософії в Добромилі. Його заслугою було відновлення-реставрація після монастирського комплексу в Добромилі і пристосування його до потреб чернечих студій.[4] У 1932—1935 роках виконував обов'язки провінційного радника. У 1934—1935 роках був віце-ректором Української папської колегії святого Йосафата в Римі, а 16 листопада 1935 року папа Пій ХІ призначив отця Йосафата Лабая ректором колегії[5] і на цій посаді він пробув до 1946 року. Викладав для студентів риторику й історію Української церкви. За його каденції розбудовано літню резиденцію української колегії в Кастель-Ґандольфо. У 1943—1944 роках переховував у Колегії сина керівника антинациського руху опору Рима Джузеппе Кордеро Ланца ді Монтедземоло майбутньго кардинала Андреа Кордеро Ланца ді Монтедземоло.[6] У повоєнних 1945—1946 роках колегія була центром Українського допомогового комітету на чолі з владикою Іваном Бучком.[7]

У 1946—1949 роках о. Йосафат Лабай був генеральним економом Василіянського Чину і віце-настоятелем дому Головної управи Чину при церкві святих мучеників Сергія і Вакха. 1953 року переїхав до Південної Америки, працював у Монтевідео (Уругвай) та Буенос-Айресі (Аргентина).[8]

Помер 11 липня 1962[9] року в Буенос-Айресі, похований в Апостолес.[10]

• Бл. п. о. Йосафат Лабай, ЧСВВ // Життя-La vida, Український суспільно-релігійний місячник, ч. 8 за серпень 1962. — С. 25—26.
• На могилу о. ректора Йосафата Лабая // Alma Mater. Журнал питомців Української папської колегії св. Йосафата в Римі, ч. 2-3 (29) за листопад 1963. — С. 42—46.
• Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983), AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome 1984. — 366 p. (англ.)