Йосиф Петро Галабарда
Йосиф Галабарда ЧСВВ (хресне ім'я Петро; 20 травня 1903, м. Тернопіль, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 15 червня 1981, м. Обера, Місьйонес, Аргентина) — церковний діяч, священик Української Греко-Католицької Церкви, василіянин, проповідник, місіонер, душпастир у Галичині та Аргентині, протоігумен Аргентинської провінції ЧСВВ (1964—1970).
| о. Йосиф Галабарда, ЧСВВ Петро | |
|---|---|
| Протоігумен Аргентинської провінції (1964—1970) | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
20 травня 1903 м. Тернопіль, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Смерть |
15 червня 1981 (78 років) м. Обера, Місьйонес, Аргентина |
| Служіння в церкві | |
| Конфесія | УГКЦ |
| Рукоположення | 25 листопада 1929 (єп. Йосафат Коциловський) |
| Постриг | 14 січня 1926 (довічні обіти в ЧСВВ) |
Життєпис
Петро Галабарда народився в Тернополі. 1 листопада 1920 року вступив до василіян на новіціат у Крехівський монастир. Під час обряду облечин у монашу рясу отримав ім'я Пантелеймон. Навчався у василіянських монастирях: гуманістику і риторику вивчав у Крехові (1922—1923) і Лаврові (1923—1925), філософію в Кристинополі (1925—1927), богослов'я в Крехові (1927—1928) і Кристинополі (1928—1930). 14 січня 1926 року склав вічні обіти і змінив монаше ім'я на Йосиф, а 25 листопада 1929 року в Кристинополі отримав священичі свячення з рук Перемишльського єпископа Йосафата Коциловського.
Працював у Кристинополі (1930—1931), Крехові (соцій магістра новиків, 1931—1932), Жовкві (1932—1934), від 22 вересня 1934 року був ігуменом Краснопущанського монастиря на Тернопільщині. 12 червня 1937 року став ігуменом Добромильського монастиря і виконував цей уряд аж до приходу «перших совітів». У 1940—1941 роках був на парафії в Хирові, а згодом у василіянському монастирі в с. Букова.
У 1944 році разом зі своїм братом Андрієм та сестрою Макриною, монахинею-василіянкою, виїхав на еміграцію до Німеччини, де до 1948 року (також у Швейцарії) місіями і реколекціями духовно підтримував емігрантів з України. В 1948 році прибув до Аргентини. Працював у містах Обера, Посадас і Беріссо. У Беріссо збудував церкву Успіння Пресвятої Богородиці, яку 2 листопада 1952 року посвятив єпископ Ніл Саварин з Канади. У 1959—1961 роках о. Йосиф Галабарда був делегатом для українців греко-католиків від Ординаріату для Східних обрядів. У столиці Аргентини Буенос-Айресі розпочав будівництво катедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці (початок будівництва 1961, посвятив 7 вересня 1968 року патріарх Йосиф Сліпий). 1964—1970 — протоігумен василіянської провінції Непорочного Зачаття в Аргентині. Був редактором часопису «Життя» (1970—1972).
Помер 15 червня 1981 року в м. Обера, похований в м. Апостолес.
Джерела
- Василик М. (ЕСУ) Галабарда Йосип // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 325. — ISBN 966-528-197-6.
- Василик М. Галабарда Йосип // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — ISBN 966-02-3355-8.
- Василіянський Вісник. — № 16, 1980—1983. — Рим: При Генеральній Курії, 1983. — С. 125—127.