Казки туманного місяця після дощу

Японія, кінець XVI століття. До села на березі озера Біва на околицях Омі наближається грізна армія феодала Сібати. Гончар Гендзуро і його шуряк Тобей, який мріє стати самураєм, вимушені працювати не покладаючи рук, щоб заробити якомога більше грошей. Коли армія входить у село, велика частина його мешканців ховається, щоб не загинути та не потрапити в руки ворога, але Гендзуро, усупереч закликам дружини Міягі до обережності, на свій рисзик йде перевірити, як працює піч і як обпалюються горщики. Він устигає врятувати товар і навантажити його на човен, куди разом з ним сідають Міягі та їх син, а також Тобей і його дружина Охама. Пливучи по озеру Біва до Омі, де, як кажуть, процвітає торгівля, утікачі зустрічають пораненого рибалку, який перед смертю попереджає, що в цих водах господарюють пірати. Гендзуро і Тобій висаджують невдоволених дружин на берег і наказують їм повернутися в село обхідними шляхами. Потім вони вирушають на ринок, щоб продати горщики. Жінка з незвичайною і чарівливою зовнішністю ― принцеса Вакаса, єдина донька феодала Куцо, — хвалить товар Гендзуро і просить доставити вибрані нею предмети в маєток «Куцукі».

Тобей, якого все так само переслідують мрії про славу, купує за власні кошти обладунки і спис самурая. Його дружина, опинившись вдалині, заробляє на життя проституцією. У маєтку принцеса пропонує Гендзуро одружитися з нею. Вона танцює для нього, проводить з ним ніч і приймає ванну спільно з ним. У відповідь вона вимагає повного підпорядкування. Вона веде його на пікнік біля озера. «Це рай», — шепоче зачарований Гендзуро. У цей час його дружину, що зубожіла, вбивають солдати, що напали. Тобей обманом приписує собі військовий подвиг (вбивство високопоставленого воєначальника) і приносить голову убитого його ворогові як трофей. Так він стає прославленим самураєм — доки не зустрічає свою дружину у борделі. Після жорсткого з'ясування стосунків вони вирішують знову почати спільне життя. Гендзуро дізнається, що принцеса Вакаса належить царству тіней і обов'язково затягнула б туди і його, якби він не послухався поради одного ченця та не витатуював на спині молитву до Будди — захист від злісних намірів з потойбічного світу. Маєток, де йому довелося випробувати любовний екстаз, насправді тільки купа руїн. Він повертається додому і знову бачить Міягі та сина. Але наступного дня дізнається, що і це було лише маренням: його дружина вбита, а сина взяв на виховання старійшина села. Тепер Міягі належить іншому світу, але продовжує говорити звідти з чоловіком, який помалу повертається до роботи.

Фільм приніс Кендзі Мідзогуті другого «Срібного лева» на Венеційському міжнародному кінофестивалі, а разом з ним і бурхливе захоплення європейської кінокритики, що не соромилася порівнювати режисера з Шекспіром, Тіціаном і Бетховеном[2]. Це один з улюблених фільмів Андрія Тарковського та Мартина Скорсезе.[3]

Прете, в самій Японії у фільмі побачили песимістичний коментар Мідзогуті з приводу масової міграції сільського населення в міста, яка розгорнулася в країні після Другої світової війни[4]. Одночасно з Мідзогуті на той самий самий процес відгукнувся і Ясудзіро Одзу — фільмом «Токійська повість».

У «Казках туманного місяця» повною мірою використані характерні для Мідзогуті художні прийоми — відмова від монтажу (склеювання застосовуються лише для з'єднання сцен) і довгі горизонтальні «плани-свити» (як, наприклад, перехід з кімнати в будинку пані Вакаси до купання подружжя в лазні до їхнього бенкету на свіжому повітрі)[5]. Завдяки цим безперервним планам, як помітив російський кінокритик М. Трофименков, в художніх координатах фільму «Грань між реальністю й чаклунством, світом людей та світом духів (далеко не завжди ворожих) не просто проникна, а не існує взагалі»[2].

• Лурселль, Жак. Ugetsu monogatari / Повесть печальной луны после дождя // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 1292—1293. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

• Казки туманного місяця після дощу на сайті IMDb (англ.) (станом на 9.11.2017)